Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

У попередніх розділах ми неодноразово підкреслювали, що ціна є стрижнем ринкової економіки, що вона формується під дією попиту та пропозиції. Однак третім, не менш важливим чинником формування ціни є виробничі витрати, які складаються в середньому на певному ринку продукції. Реально ціна формується лише під впливом цих трьох чинників  попиту, пропозиції та середнього рівня виробничих витрат на одиницю продукції, робіт чи послуг.

Наступним моментом у діалектичній взаємодії цін і виробничих витрат є вплив встановленої ринком ціни на виробничі витрати вже конкретного підприємства. При цьому відбувається оперативне регулювання виробничих витрат, їх оптимальна структуризація й визначення оптимальних обсягів виробництва продукції, виконання робіт чи послуг з метою максимізації прибутку.

З іншого боку, йде зворотний зв’язок: виробничі витрати конкретного підприємства  ціна на продукцію чи послуги цього підприємства. Тобто процес ціноутворення за певних умов може відбуватися винятково на базі виробничих витрат підприємства і вже потім ні, на наступних його стадіях при формуванні ринку певного товару чи послуг, балансуванні попиту, пропозиції й середньої галузевої собівартості одиниці продукції відбувається зворотний зв’язок ринкової ціни з виробничими витратами конкретного підприємства.

Окрім зазначених основних чинників ціноутворення та його зв’язку з виробничими витратами, на цей процес впливають і побічні моменти. До них слід віднести такі: різноманітні цінові скидки, які виробник чи той, хто реалізує продукцію, змушені встановлювати до базової ціни під впливом різних обставин; взаємодія товарів виходячи з принципу їх властивостей на заміщення чи доповнення один одного; чинник комплексності товару (ціна безпосередньо на товар і ціна на його комплектуючі); врахування часу реалізації товару (сезон, день тижня, години дня); врахування періоду реалізації товару (за цінами на даний момент часу чи за фючерсними цінами); врахування сегментації ринку й можливості диференціювати ціни за групами споживачів; урахування державного квотування певних видів продукції та інші чинники. Усі ці чинники тією чи іншою мірою також пов’язані з формуванням виробничих витрат і, навпаки, виробничі витрати безпосередньо впливають на процес ціноутворення через ці побічні чинники. Отже, взаємодія ціноутворення і формування виробничих витрат  це комплексний і досить складний процес, який торкається широкого кола питань і не лише мікро-, а й макроекономічного рівня, менеджменту та маркетингу.

Якщо на макроекономічному рівні цей процес пов’язаний з проблемами сукупного попиту й пропозиції, економічної ефективності цінової системи держави, проблемами ринкової рівноваги, що не мають прямого зв’язку з ціноутворенням на рівні підприємства, то мікроекономічний рівень, сфери менеджменту та маркетингу мають найтісніший зв’язок з питаннями формування виробничих витрат та ціноутвореня на підприємстві. Виходячи з цього, ряд економістів Заходу навіть виділяють певні протиріччя в підходах до проблем ціноутворення, що існують у сферах мікроекономіки, менеджменту та маркетингу.

Однак, на нашу думку, найперспективнішим напрямком досліджень проблем ціноутворення і пов’язаних з ним питань формування виробничих витрат є поєднання таких сфер макро та мікроекономіки, як теорії сукупного попиту та поведінки споживача в механізмі конкурентного ціноутворення, життєвих циклів товару та виробничих витрат, ефективності виробництва з кількісним і якісним аналізом функції виробничих витрат і ціни в менеджменті та маркетингу.

Оскільки кількість реалізованої продукції є функцією від ціни (у цьому разі ми робимо припущення про 100 % товарність виробництва), то звідси випливає, що функція виробничих витрат також визначає ціну. При цьому треба виходити з того, що лише максимізація прибутку є основною метою виробництва. Така максимізація відбувається як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді. Дослідження окремих економістів показують, що саме проблеми ціноутворення й максимізації прибутку в довгостроковому періоді відіграють основну роль у практичній діяльності підприємств.

Графічно систему статичного ціноутворення на рівні підприємства показано на рис. 10.3. При статичному аналізі ми абстрагуємося від фактора часу, що значно спрощує модель та дає змогу послідовно переходити від простого до складнішого аналізу, тобто допускаємо, що система працює лише в одному часовому періоді й ситуація на ринку не змінюється.

З рисунка видно, що прямого зв’язку між ціною і прибутком немає. Посередниками цього зв’язку виступають, з одного боку, конкурентні ринкові ціни, обсяг реалізації продукції й питома вага ринку, яку займає дане підприємство. Усі ці змінні впливають на формування виручки від реалізації продукції. Даний процес описує функція ціни. З іншого боку, функція виробничих витрат визначає суму виробничих витрат на вироблену й реалізовану продукцію. Різниця між виручкою та цією сумою становить прибуток або збиток підприємства.

На дохід підприємства через функцію ціни та його питому вагу в ринку продукції впливають ще ряд чинників, серед яких коефіцієнт цінової еластичності, на нього, в свою чергу, впливають рівень заміщення даного продукту (чим вищий цей рівень, тим вища цінова еластичність), питома вага витрат на продукт у доході споживачів (чим вона вища, тим вища цінова еластичність), належність товару до категорії першої необхідності чи розкоші (в останньому випадку еластичнсть значно вища), фактор часу (з часом цінова еластичність має тенденцію до підвищення).

Роль конкурентних ринкових цін полягає у впливі на питому вагу продукції підприємства в ринку даної продукції. Насамперед це пов’язано з динамікою ринкового попиту на продукцію або зі зміщенням (угору чи вниз) кривої попиту. На це зміщення впливають зміни в споживчих смаках покупців, у кількості покупців на ринку, в доходах покупців (при цьому враховують, до якої категорії відносять даний продукт  нормальної чи низькоякісної), зміни в цінах взаємодіючих товарів залежно від того, чи є ці товари доповнюючими чи заміщуючими, а також зміни в очікуваннях споживачів певної ринкової ситуації.

Питома вага підприємства на ринку продукції також впливає на функцію виробничих витрат, але вже через ринкову пропозицію продукції. На зміщення кривої ринкової пропозиції впливають такі чинники, як зміни в цінах на ресурси, в технологіях виробництва продукції, в рівнях податків, що платять підприємства, і субсидіях, які вони отримують від держави, зміни в цінах на інші товари, в очікуваннях виробників, нових ситуацій на ринках як продукції, так і ресурсів, зміни в кількості виробників на ринку.

Розглядаючи динамічну модель взаємодії систем ціноутворення й формування витрат підприємства, потрібно враховувати, що ринковий попит та пропозиція формуються як суми відповідних величин за всіма споживачами і виробниками продукції на даному ринку. Взаємодія ринкової пропозиції з системами ціноутворення й формування витрат (рис. 10.3) полягає в тому, що в умовах чистої конкуренції, до якої за класичним визначенням відносять сільськогосподарське виробництво, попит на продукцію підприємства є не що інше, як рівень ціни на його продукт, а ринковий попит визначають як середній дохід або дохід на одиницю продукції при різних рівнях конкурентних ринкових цін, який формується за законом попиту (з підвищенням ціни попит знижується, й навпаки). Отже, продовжуючи схему, показану на рис. 10.3, від доходу в наступних ринкових циклах ми отримаємо сумарний дохід усіх підприємств даного ринку й середній дохід залежно від рівня цін або ринковий попит.

З іншого боку, продовжуючи схему, показану на рис. 10.3, від витрат у наступних ринкових циклах отримуємо ринкову пропозицію, що, як відомо, є сумою маржинальних витрат за всіма підприємствами даного ринку. Перетин ринкових попиту і пропозиції визначає конкурентну ринкову ціну, що дорівнює мінімальній собівартості одиниці продукції й маржинальним витратам за сукупністю підприємств на даному ринку в довгостроковому періоді при ринковій моделі чистої конкуренції. Нова конкурентна ринкова ціна визначає рівень цін для всіх суб’єктів даного ринку — цим самим започатковується новий ринковий цикл.

Виходячи з усього сказаного, можна зробити висновок, що основою визначення цін підприємства є рівень його виробничих витрат на продукцію.

Однак, хоча ціноутворення на базі витрат є найбільш поширеним, існує й ряд інших підходів до встановлення цін. Серед них такі, як ціноутворення, орієнтоване на попит, де ціна виступає функцією попиту, який визначає цінність товару, і ціна базується на коефіцієнтах цінової еластичності; ціноутворення на основі конкурентних цін або цін лідера (типово олігополістичної моделі ринку); визначення цін на базі закритих торгів (тендерне ціноутворення); встановлення цін у рамках товарної номенклатури (допускається збитковість за окремими товарами, а загалом за номенклатурною групою  прибуток); ціноутворення з урахуванням географічного чинника (зональні ціни, врахування витрат на доставку продукції, а також умови “ІНКОТЕРМС”); ціноутворення, що випливає з узаконених типових умов, наприклад біржових цін, цін, встановлених державою, та ін.