Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства (2017р.)
2.7. Аналіз фінансової стабільності
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.
Він визначається:
власний капітал (підсумок І розділу пасиву) / всього господарських коштів (валюта балансу).
Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансовостале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позикового) капіталу — їх сума дорівнює 1 (або 100% ). З приводу ступеня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширена така: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, нижня межа 0,6 (60%). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Разом із тим багатьом японським компаніям властива висока частка залученого капіталу (до 80%). А значення цього показника в середньому на 58% вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: в США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії — від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про ступінь довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчить про неспроможність отримати кредити у банку, що є певним застереженням інвесторам і кредиторам.
2. Коефіцієнт фінансової залежності.
Він визначається:
всього господарських коштів ( валюта балансу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву ). Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнту концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.
Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 грн., вкладеній в активи підприємства, 25 коп. — позикові.
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу.
власні кошти (підсумок розділу ІІ активу + підсумок розділу Ш активу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву).
Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив — 0,4—0,6).
4. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень.
Він визначається:
довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку + довгострокові позики) / основні кошти та інші позаобігові активи (підсумок І розділу активу балансу). Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.
5. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів.
Він визначається:
залучений капітал (підсумок ІІ розділу пасиву балансу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу). Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства.
Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.
6. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів.
Він визначається:
довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку + довгострокові позики) / довгострокові зобов’язання + власний капітал (підсумок І розділу пасиву + довгострокові кредити + довгострокові позики). Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці — негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі — тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.
7. Коефіцієнт структури залученого капіталу.
Він визначається:
Таким чином, розглянувши методику визначення низки коефіцієнтів, можна сказати, що аналіз коефіцієнтів — це визначення співвідношення між двома окремими показниками. Як видно з вищевикладеного, коефіцієнтів багато, але всі їх можна об’єднати в 5 груп:
а) характеризує можливість погашення поточних зобов’язань;
б) характеризує рух поточних активів;
в) характеризує власний капітал;
г) показує результати основної діяльності;
д) характеризує інформацію про ринок.
Методика аналізу визначених вище коефіцієнтів.
1. Порівнюються фактичні коефіцієнти поточного року з коефіцієнтами попереднього року, а також з коефіцієнтами за ряд звітних періодів.
2. Порівнюються фактичні коефіцієнти з нормативними (зовнішні користувачі фінансових звітів рідко можуть провести таке зіставлення).
3. Порівнюються коефіцієнти з показниками конкурентів. Дані беруться з фінансових звітів, що подаються в фінансові, статистичні органи.
4. Порівнюються фактичні коефіцієнти з галузевими показниками.
За допомогою аналізу цих коефіцієнтів можна виявити сильні і слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є і те, що аналіз коефіцієнтів дає змогу краще зрозуміти взаємозв’язок між балансом і звітом про доходи. Наприклад, щоб вирахувати доходність інвестицій, необхідно взяти загальну суму активів з балансу та чистий доход із звіту про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на прибуток.
Треба зазначити також, що кредитори уважно стежать за цими показниками, щоб пересвідчитись, що підприємство може сплатити за своїми короткостроковими борговими зобов’язаннями, а також покрити свої фіксовані платежі доходами.
Банки значною мірою будують свою кредитну політику, зважаючи на відповідні коефіцієнти.
Фінансові експерти використовують ці показники для порівняння відносних переваг різних підприємств.
Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна зробити висновок, що власники підприємства (акціонери, інвестори і інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки позичених коштів; навпаки, кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу.
Аналізуючи фінансову стійкість підприємства, необхідно особливу увагу приділити вивченню поточної фінансової стійкості підприємства, що поділяється на такі основні типи:
1. Абсолютна фінансова стійкість.
Характеризується нерівністю 33<ВОК.
2. Нормальна фінансова стійкість.
Характеризується нерівністю ВОК <33< ІФЗ, де ІФЗ — джерела формування запасів. Вони визначаються за формулою ІФЗ = ВОК + позички банку і позички, що використаються для покриття запасів + розрахунки з кредиторами по товарних операціях = підсумок І розділу пасиву + довгострокові кредити + довгострокові позики – підсумок І розділу активу. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів — власні і залучені.
3. Нестійкий фінансовий стан.
Характеризується нерівністю 33 > ІФЗ. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.
4. Критичний фінансовий стан.
Характеризується ситуацією, коли на додачу до попередньої нерівності підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами. В умовах ринкової економіки при неодноразовому повторенні ситуації таке підприємство вважається збанкрутілим.