Фондовий ринок (1999)

У старій енциклопедії Брокгауза та Єфрона є таке визначення: “З найдавніших часів у всіх культурних народів усюди, де з’являлися … потреби зосередити продаж продуктів щоденного вжитку в одному або кількох центральних пунктах, створювався ринок, куди на визначений час сходилися продавці й покупці”. Термін “ринок” з часом набув ширшого значення, і тепер цим терміном називають систему товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних благ і послуг.

Натуральне господарство не потребує ринків. З розвитком цивілізації і поділу праці обмін продуктами праці, торгівля стають суспільною необхідністю. З’являються ринки окремих видів товарів, регіональні ринки, світовий ринок.

Прихильники ринкових відносин стверджують, що ринок — це не менш важливий винахід, ніж паровий двигун, чи космічний корабель. Цілком погоджуючись із таким визначенням, нагадаємо, однак, що ринок — це передовсім явище об’єктивне, і його появу було зумовлено не стільки винахідливістю людини, скільки природною потребою.

Ринок може функціонувати нормально лише тоді, коли виконуються принаймні дві основні умови. Перша: учасники ринку є цілком вільними в своїх діях щодо купівлі-продажу товарів. Друга: продавців і покупців має бути достатньо для того, щоб кожний з учасників ринку міг вільно вибрати партнера, інакше кажучи, щоб підтримувалося конкурентне середовище. Докладнішу логічну схему ринкових зв’язків показано на рис. 1.

Приватна власність зумовлює особисту заінтересованість виробника, прийняття ним відповідних рішень, підвищення особистої відповідальності. Наявність великої кількості виробників забезпечує ринкову конкуренцію. Відомий німецький економіст Людвіг Ерхард писав, що “підприємець не може зробити нічого ліпшого, ніж показати себе готовим до відповідальності, а не шукати захисту в колективі, не бігти в картелі”. Усі ці фактори сприяють виявленню ініціативи, підприємництва, без чого прогрес неможливий. Крім того, ринкова конкуренція формує ринкові ціни. Нагадаємо ще один вислів Людвіга Ерхарда: “Хто хоче виключити функцію вільної ціни, той убиває конкуренцію і сприяє заморожуванню економіки. Існує тільки одна “правильна” і допустима ціна, котра не може бути обчислена абстрактно. Вона формується внаслідок урівноважування цін на вільному ринку. Будь-яке інше тлумачення феномена цін призводить до непорозумінь”. Вільна ініціатива, у свою чергу, є найпершим чинником вивчення потреб ринку і створення балансу попиту і пропонування, чинником впровадження нових технологій і вдосконалення організації виробництва, що сприяє підвищенню якості продукції, зростанню продуктивності праці, економії виробничих ресурсів. Так досягається кінцева мета — виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється. Властивість ринку самонастроюватися забезпечує автоматичне встановлення й підтримування необхідних пропорцій виробництва і споживання. Жодні штучні системи контролю не можуть того, що може ринок: дати справжню оцінку товару і визначити, наскільки він потрібен.

Можна виписати будь-які сертифікати з печатками щодо чудових властивостей товару, але справжню його оцінку зробить лише ринок.

Переваги ринкової (тобто нормальної, природної) економіки підтверджує світова практика. Але навіть на сонці є плями. Ринок, неконтрольований суспільством, призводить до монополізму, до надмірного майнового розшарування населення, безробіття та соціальної напруженості. Ці вади особливо помітні в перехідні періоди. Ринок не може залишатися безконтрольним.

Фондовий ринок — це також ринок, з усіма його позитивними й негативними якостями. Зрозуміло, що фондовому ринку притаманні й власні специфічні риси.

Словом “фонд” широко користуються для визначення різних за змістом економічних понять, але найчастіше — для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення (основні та оборотні фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, амортизаційний фонд, пенсійний фонд тощо). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, на якому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим.

Латинське fundus, французьке fond — це підстава, грунт. Понад триста років тому цей термін запозичила економіка. Спочатку його застосовували як назву капіталу, що має певне (цільове) призначення. Наприклад, в Англії фондові капітали (funds) спрямовувалися спочатку на погашення державних позик, а пізніше вони використовувалися на утримування урядових установ. У Німеччині і Росії в ХІХ ст. термін “фонди” набрав нового значення: так стали називати білети державних позик, облігації і взагалі папери, що дають постійний відсотковий дохід. Згодом ця назва поширилася на акції та взагалі на всі цінні папери: терміни “фондовий ринок” і “ринок цінних паперів” стали майже синонімами. Проте фондовий ринок є структурованим: ринок акцій, ринок облігацій, ринок опціонів тощо. Зрозуміло, що ця структура має значною мірою формальний характер, але вона існує і навіть дає підстави для дальшої термінологічної творчості. Не лише в економічній літературі, а й у нормативних документах натрапляємо на “ринок фондових цінностей”, “ринок капіталів”, “ринок фіктивного капіталу”, “ринок позичкового капіталу”, “ринок фінансових активів”, “фінансовий ринок”, “грошовий ринок”, “фондовий ринок”, “ринок цінних паперів” та, без перебільшення, на десятки інших визначень.

Слід визнати, що це пояснюється не тільки багатою фантазією економістів, а й певними об’єктивними обставинами. Атрибутами фондового ринку є цінні папери різних типів, видів і різновидів, економічні суб’єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Наприклад, якщо сукупність цінних паперів розділити на документи, що підтверджують участь або членство в організації-емітенті (перша група), на боргові документи (друга група) і на засоби платежу (третя група), то відповідниками такого поділу будуть “ринок фінансових активів”, “ринок боргових зобов’язань” і “ринок платіжних засобів”. У свою чергу, ринок фінансових активів підрозділяється на “ринок акцій”, “ринок привілейованих акцій” тощо, а ринок боргових зобов’язань — на “ринок короткотермінового кредиту” і “ринок довготермінового кредиту”. Із появою ф’ючерсів та опціонів заговорили про “ринок цінних паперів другого порядку”. Подекуди ф’ючерси та опціони взагалі не розглядають як цінні папери: їм дано назву “похідних фінансових інструментів”, і створено для них іще один вид ринку. Класифікація за технологією обороту цінних паперів дає “первинний ринок” (primary market) і “вторинний ринок” (sekondary market). Первинний ринок — це ринок, на якому відбувається їх оборот. Щодо назв “біржовий ринок” і “позабіржовий ринок” — вони говорять самі за себе. Можна згадати також про систему “чотирьох ринків”, яку нині розглядають як класифікатор ринків цінних паперів. “Перший ринок” — фондова біржа. “Другий ринок” — позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. “Третій ринок” — позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. “Четвертий ринок” — позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп’ютерну систему.

З об’єктивних причин такої термінологічної розбіжності можна назвати також історичні й регіональні особливості, рівень економічного розвитку, традиційний порядок обороту цінних паперів. Розбіжності виникають навіть у процесі перекладання з однієї мови на іншу. Наприклад, термін “фондова біржа” англійською мовою (stok exchange) дослівно означає “обмін акціями”.

Звідси походить інколи невиправдано широке трактування певних спеціальних термінів. Так, деякі автори не бачать, наприклад, різниці між ринком фіктивного капіталу і ринком фінансових активів або між ринком короткотермінового кредиту і грошовим ринком. Найбільш невизначеним виявився чомусь термін “ринок капіталу”. Багато хто вважає, що ринок капіталів і фінансовий ринок — це те саме. Однак чимало авторів стверджує, що фінансовий ринок є ширшим, ніж ринок капіталу, поняттям і включає також грошовий ринок і ринок позичкового капіталу.

З цього можна зробити висновок, що термінологічна різноманітність фондового ринку є реальністю, на котру треба зважати. Ви- вчаючи підручник, наукову працю, а тим більше нормативно-правові документи, треба насамперед з’ясувати конкретний зміст кожного терміна.

Щоб усе це стало зрозумілішим, радимо уважно розглянути рис. 2. Там показано, що грошовий ринок (він же фінансовий) складається з двох частин — сфери обороту грошей і сфери обороту цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів (векселів, сертифікатів тощо). Ринок цінних паперів, у свою чергу, складається з фондового ринку (ринку капіталу, інвестиційного ринку) і вже згаданої сфери грошового ринку, що в ній здійснюється оборот короткотермінових цінних паперів, яку можна розглядати як складову одночасно обох ринків.

Відтак стає зрозумілим, що ринок цінних паперів ширший за фондовий ринок, хоч значення останнього є справді величезним.

Фондовий ринок — це дуже важлива складова ринкової економіки. В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складного механізму ринкової економіки. Як відомо, реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку, а останній (як зворотний зв’язок) сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Конкретна ефективність фондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення досягнення таких цілей і розв’язання таких завдань:

1. Акумуляція (абсорбція) коштів населення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).

2. Концентрація коштів, створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складні економічні завдання.

3. Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створенню необхідних резервів капіталу.

4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

5. Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури з допомогою:

а) міграції капіталу – відтоку капіталу з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;

б) переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;

в) вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал (принцип “сполучених посудин”).

6. Баланс попиту і пропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей (забігаючи наперед, можна сказати, що біржові брокери швидко й досить точно реагують на коливання попиту та пропонування цінних паперів).

7. Сприяння приватизації на її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найліпше (найефективніше) розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

9. Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і підприємств.

11. Створення конкуренції системі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів (реципієнтів).

12. Економія суспільних витрат обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.

14. Сприяння збільшенню ефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.

15. Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.

Фондовому ринку, як уже зазначалося, властиві й усі недоліки ринкової системи. Безконтрольний та нерегульований фондовий ринок може призводити до таких небажаних наслідків, як монополізація, нерівноправність учасників процесу обігу цінних паперів, недозволене використання закритої інформації тощо. Ясна річ, що за умов перехідної економіки безконтрольність може бути абсолютно згубною. Отже, тільки належний контроль забезпечить досягнення основної мети — створити цілісний, високоліквідний і ефективний фондовий ринок в Україні, регульований державою і здатний інтегруватися у світові фондові ринки.