Фондовий ринок (1999)

Серед професіоналів фондового ринку провідне місце належить інституціональним інвесторам (їх також називають інвестиційними інститутами). Це — компанії й фонди. Їхнє значення визначається не тільки важливістю функцій, які вони виконують, а й їхньою кількістю. На відміну від депозитаріїв вони виникають уже з початком приватизації в Україні. Нині (1997) в Україні налічується близько 200 інвестиційних фондів і понад 160 інвестиційних компаній з 260 взаємними фондами.

Динаміку їх зростання зображено на рис. 21.

Як уже зазначалося, сучасний фондовий ринок України є переважно ринком великих пакетів акцій та великих інвесторів. Як для початку економічних реформ це нормально. Проте надалі ситуація має змінитися. Ринок, який не орієнтується на кошти великої кількості інвесторів, тобто всього населення в цілому, не існуватиме довго. Уже в найближчі роки в процесі розвитку фондового ринку в Україні переважатиме тенденція до дальшого розпорошення акціонерної власності, що створюється в ході приватизації, з одночасною концентрацією прав власності та управління в руках інституціональних інвесторів.

Ця тенденція підтверджується практикою фондових ринків постсоціалістичних країн. Наприклад, в сусідній Молдові популярні інвестиційний фонд та інвестиційний фонд взаємного типу. Перший займається інвестуванням або торгівлею цінними паперами, другий — випуском акцій із зобов’язанням викупити їх на вимогу акціонера, тобто забезпечує безперервний процес продажу і викупу своїх акцій за вартістю чистих активів.

Великий інвестор звичайно не потребує ні спільного інвестування, ні консультацій чи порад. Він завжди має досить повну інформацію від своєї служби маркетингу для того, щоб обгрунтовувати вибір об’єкта вкладення капіталу, розмір капіталу, його форму та умови інвестування. Емітентові також зручніший “оптовий” покупець цінних паперів.

Інша річ — дрібний інвестор, який часто є цілком безпорадним у такій складній справі, як вкладення грошей в яке-небудь діло. Він потребує кваліфікованої допомоги. Зрозуміло, що коли з’являється попит на таку допомогу, негайно з’являється і пропонування. Тим більше, що в даному разі попит може зростати (хоч інвестор і дрібний, зате масовий).

Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що існує постійна потреба в посередниках, котрі на професійному рівні надавали б послуги масовому інвестору, зайнявши позицію між ним і кінцевим споживачем капіталу (реципієнтом). На провідних фінансових ринках світу на інвестиційні фонди та інвестиційні компанії припадає понад 40 % залучених і вкладених коштів. Перевага компаній і фондів виявляється також у тім, що вони забезпечують управління єдиним портфелем цінних паперів.

В Україні інвестиційні компанії об’єднують функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, тобто інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом доходу і невід’ємною частиною діяльності. Інвестиційні компанії є для інших інституціональних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їхні активи в цінних паперах, організовують обрахунки та оплату за цінними паперами.

Взаємні фонди інвестиційних компаній акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок та в інтересах осіб, котрі придбають їхні цінні папери.

Специфічним інструментом спільного інвестування є інвестиційний сертифікат. Цей цінний папір дає право його утримувачу на одержання доходу у вигляді дивідендів, термін виплати яких установлюється цим документом.

До участі в приватизації в Україні з інституціональних інвесторів було допущено лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що уможливило значне прискорення процесів приватизації. При цьому було юридично стабілізовано становище цих фондів через пряму законодавчу заборону надання якихось гарантій власникам приватизаційних паперів щодо прибутковості їхніх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду. Отже, до браку жорстких зобов’язань закритого інвестиційного фонду щодо ліквідності емітованих ним цінних паперів було додано ще брак зобов’язань щодо їхньої прибутковості.

Закриті інвестиційні (взаємні) фонди займають значне місце саме на цьому сегменті фінансового ринку як потенційні покупці акцій приватизованих підприємств. На них припадає найбільша частка акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних паперів (близько 60 %) і понад 50 % всіх вкладень приватизаційних коштів. Статистика інвестиційних (взаємних) фондів на початок 1997 р. в Україні виглядала так:

• відкритих інвестиційних фондів — 4;

• відкритих взаємних фондів інвестиційних компаній — 17;

• закритих інвестиційних фондів — 215;

• закритих інвестиційних компаній — 263.

Отже, основними надбаннями спільного інвестування є:

а) сприяння створенню й нагромадженню капіталу;

б) підвищення ефективності приватизації;

в) перетворення інвестиційних рішень у простіші для дрібних інвесторів;

г) зниження ризику за рахунок диверсифікації;

д) здійснення переливання капіталу між галузями народного господарства;

е) стимулювання діяльності підприємств і сприяння підприємництву в малому і середньому бізнесі;

є) сприяння залученню іноземного капіталу.

Тому не випадково понад 25 % громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування.

Надалі постає завдання скоригувати чинні правові форми інвестиційних фондів і компаній, а також нормативи здійснення інвестицій і формування портфеля цінних паперів відповідно до економічної сутності діяльності інвестиційних фондів. Передбачається інвестиційні фонди перетворити на відкриті акціонерні товариства, тобто на фонди корпоративного типу зі спрощеною схемою голосування. Взаємні фонди інвестиційних компаній необхідно остаточно перетворити на пайові інвестиційні фонди контрактного типу у вигляді “окремих рахунків спільного інвестування” з окремим балансом, неконсолідованим із балансом інвестиційного управляючого.

Ці перетворення зумовлено тим, що в Україні структура інвестиційних (взаємних) фондів поки що відповідає стану низьколіквідного ринку. У розвинутих країнах — навпаки. Наприклад, у США до 95 % загальної кількості фондів становлять відкриті фонди.

Необхідно усунути подвійне оподаткування доходів, що їх отримують інвестори від операцій спільного інвестування, через встановлення податкової “прозорості” інвестиційних фондів. На наш погляд, слід відмінити податки на прибуток інвестиційних (взаємних) фондів і обкладати податком лише кінцеві прибутки вкладників.

Інвестиційний управляючий має усвідомлювати свою відповідальність щодо управління активами інвестиційного фонду і виконувати свої обов’язки лише в інтересах засновників і учасників інвестиційних і взаємних фондів.