Аналіз національної економіки (2003)
7.2. Основні види цінних паперів
Цінні папери прийнято називати фіктивним капіталом, тому що вони практично не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає лише у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.
Цінні папери розподіляються на три великих групи:
пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);
боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).
Пайові та боргові цінні папери об’єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;
похідні — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо). Вони належать до фіктивного капіталу другого і третього порядків, не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів. Головним завданням операцій з ними є одержання прибутку від більш точного прогнозування зміни цін на фондовому ринку.
За ознакою дроблення цінні папери поділяються на:
роздріблювані, номінальну вартість яких може бути змінено (деноміновано);
нероздріблювані, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності папера.
іменні, які засвідчують право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника;
на пред’явника, які є безособовими, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника;
переказні, які містять зобов’язання власника сплатити певну суму грошей у зазначений термін в обумовленому місці певній особі.
Незалежно від інших ознак всі цінні папери класифікуються як:
ринкові, які можна перепродати;
неринкові, які можна продати тільки один раз.
За способами виплати доходу цінні папери класифікуються так:
цінні папери з фіксованим платежем (облігації, привілейовані акції);
цінні папери зі змінною ставкою, що залежить головним чином від облікової банківської ставки (облігації зі змінним відсотком);
цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).
Цінні папери мають також різний рівень надійності і залежно від цього поділяють на:
високонадійні, з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу;
ординарні, більш ризиковані.
За ознакою території обігу цінні папери поділяються на:
національні — внутрішнього фондового ринку;
міжнародні — можуть обертатися на території інших країн.
Існують також інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів.
Розглянемо найважливіші види цінних паперів. Спочатку зупинимося на пайових і боргових цінних паперах, що формують групу фіктивного капіталу першого порядку. До них належать:
акції;
облігації;
державні казначейські зобов’язання;
векселі.
Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акції можуть бути:
іменними;
на пред’явника;
привілейованими;
простими.
Іменні акції реєструються в спеціальній книзі, записуються прізвище власника, кількість акцій у нього, час придбання акцій.
Акції на пред’явника також реєструються, але в книзі вказується лише їх загальна кількість.
Привілейовані акції не дають права власнику брати участь в управління акціонерним товариством. Власник таких акцій одержує дивіденди і має пріоритет у відшкодуванні своєї частки капіталу в разі ліквідації товариства. Щорічний прибуток за такими акціями нараховується за твердим відсотком, зафіксованим на бланку акції.
Прості акції — це акції, прибуток від яких повністю залежить від чистого доходу підприємства та його дивідендної політики.
Грошова форма вартості акції називається ціною акції. За ціновою ознакою акцій вирізняють:
номінальну ціну, яка вказується на цінному папері;
курсову (ринкову) ціну, за якою акція котирується (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів;
балансову ціну, яка являє собою різницю між вартістю майна, що належить акціонерному товариству, і величиною його боргів.
Курсова ціна акції може бути вищою або нижчою за її номінальну ціну. Перевищення курсової ціни називається лажем або ажіо, а перевищення номінальної ціни над курсовою називається дизажіо. Курсова ціна акцій прямо залежить від дивідендів по ній і обернено залежить від відсоткової ставки.
Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акцій. Це визначає сукупну дохідність акції.
Усі інвестори, що грають на курсовій різниці акцій, поділяються на два типи: «ведмеді» — ті, хто очікують зниження курсу, і «бики» — ті, хто очікують підвищення курсу.
Слід зазначити, що інфляція не відбивається суттєво на акціонерному капіталі. Акціям притаманна антиінфляційна стійкість.
Облігація — це письмове боргове зобов’язання, в якому емітент зобов’язується виконати певну умову — зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції — права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.
Облігації можуть бути державними або компаній. Емітентами державних облігацій є уряд, урядові організації, місцеві органи влади. Промислові фірми, комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди виступають як емітенти облігацій компаній.
Ринкова ціна (курс) облігацій дуже рухлива і залежить від коливань економічної активності та відсоткових ставок. Так, під час економічного пожвавлення зростає попит на гроші, отже, і відсоткові ставки. Збільшується попит на нові, більш високодохідні облігації, тому пропозиція випущених раніше низько дохідних цінних паперів зростає. У результаті курс облігацій падає. Тобто в разі зростання відсоткових ставок курс облігацій зміниться рівно на стільки, щоб компенсувати втрати доходу внаслідок зміни ставок.
Під час аналізу ринку облігацій і визначення їх ринкової вартості враховується фактор часу методом дисконтування. Дисконтування (знижка) — теперішня вартість майбутнього доходу від облігації. Майбутні доходи від володіння облігаціями складаються з двох частин:
купонного доходу (щорічний дохід на облігацію);
виплат під час погашення облігації.
Таким чином, розрахункова ринкова ціна облігації визначається як сума зазначених двох складових у поточній (теперішній) вартості:
де Kобл — ринкова ціна облігації; Т — строк, на який випускається облігація; Дt — купонний дохід у році t; k — купонний відсоток; Кобл.н — номінальна ціна облігації; Ir — дисконтна (відсоткова) ставка.
ПРИКЛАДИ
1. Облігація номінальною вартістю 100 грн випущена на 3 роки. Купонний дохід дорівнює 15%. Відсоткова ставка — 10%. Визначити ринковий курс облігації
Розв’язання:
2. Номінальна вартість акції 100 грн. У поточному році буде виплачений дивіденд 20 %. Відсоткова ставка дорівнює 15 %. Визначити розрахунковий ринковий курс акції.
Розв’язання:
Державні казначейські зобов’язання розповсюджуються серед населення і дають право на одержання фіксованого доходу. Вони свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету.
Вексель — це специфічний цінний папір-свідоцтво, в якому втілено право на визначений грошовий дохід. Це складене за встановленою законом формою письмове боргове зобов’язання виплатити певну суму грошей через установлений термін пред’явнику векселя або особі, вказаній у ньому.
Акції, облігації та векселі є цінними паперами першого порядку.
До похідних цінних паперів другого і третього порядку належать:
ф’ючерси;
опціони;
варанти.
Ф’ючерс — цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.
Опціон — цінний папір, який передбачає право, але не обов’язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.
Варант — це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.