Аналіз національної економіки (2003)

Зміни валютного курсу суттєво впливають на розвиток макроекономічних процесів у національній економіці та на зовнішньоекономічні позиції країни. Від валютного курсу залежить стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів тощо. Тому регулювання валютного курсу враховує цілі макроекономічної політики і конкурентну ситуацію на світовому ринку. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

міжнародному — через систему міжнародних валютних організацій, союзів та угод;

національному — шляхом застосування розглянутих нижче різних методів впливу на валютні курси.

У практиці валютного регулювання на національному рівні застосовуються такі методи, як девальвація та ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція відсоткових ставок Національного банку, валютні обмеження, регулювання платіжного балансу, режим конвертованості валют.

Девальвація має на меті зниження валютного курсу для стимулювання експорту та обмеження імпорту. Основною причиною девальвації є, як правило, криза платіжного балансу. Такі дії стимулюють споживчий попит на внутрішньому ринку, підвищують конкурентоспроможність експортних товарів країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст, означає підвищення валютного курсу з метою утримати на внутрішньому ринку споживчий попит, стимулювати товарний імпорт і приплив іноземних інвестицій.

Причинами девальвації та ревальвації є інфляція й порушення рівноваги платіжного балансу, розрив у купівельній спроможності грошових одиниць різних країн.

Валютна інтервенція — це пряме втручання Національного банку у валютний ринок. Вона санкціонована МВФ як норма міждержавних валютних відносин і пов’язана з операціями купівлі або продажу власної валюти та конкурентної валюти іншої держави. Національний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція надмірна, а курс низький, і продає її, коли курс іноземної валюти високий. Національний банк може скуповувати також власну валюту, зменшуючи її пропозицію на валютному ринку і тим самим підвищуючи її курс, і навпаки, продавати національну валюту з метою збільшення її пропозиції та зниження курсу. Такими способами обмежуються коливання курсу національної валюти.

Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок:

власних резервів валют;

отримання на ці цілі короткострокового кредиту від міжнародних організацій та інших країн у валюті цих країн, для чого укладаються спеціальні своп-угоди — договори з приводу отримання кредиту;

продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

Оскільки резерви іноземної валюти для здійснення інтервенції обмежені, її продаж повинен поєднуватися з купівлею. А це можливо тільки тоді, коли нерівновага платіжного балансу є незначною.

Поширеним методом впливу на валютні курси є зміна відсоткових ставок Національного банку з метою впливу на рух іноземних короткострокових капіталів. Підвищення відсоткових ставок у періоди погіршання стану платіжного балансу сприяє припливу капіталів з країн, де відсоткова ставка нижча. Це підвищує курс національної валюти і покращує стан платіжного балансу. І навпаки. Але підвищення відсоткової ставки не зажди є ефективним, тому що веде до подорожчання кредиту в самій країні.

Оскільки показником дохідності капіталу є відсоткова ставка, а країни мають різні темпи інфляції, то в розрахунках визначається реальна відсоткова ставка з урахуванням «ефекту Фішера»:

де Irн, Irр — номінальні та реальні відсоткові ставки; π — темп інфляції.

Звідси:

Якщо реальна відсоткова ставка зростає, можна отримати більший дохід від вкладених в економіку цієї країни капіталів, отже, вартість її валюти підвищується. Тому в короткостроковому періоді зміни реальних відсоткових ставок сприяють мобільності вільних капіталів і впливають на валютний курс:

Валютні обмеження — це система нормативних правил, які регламентують права суб’єктів ринку щодо здійснення різних валютних операцій. Валютні обмеження є проявом прямого втручання держави в процес формування валютних курсів. Вони використовуються для здійснення контролю за рухом капіталу, блокування валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами тощо.

Валютний курс суттєво залежить від стану платіжного балансу. Якщо експорт перевищує імпорт (активний платіжний баланс), то курс національної валюти підвищується. Якщо ж імпорт перевищує експорт (пасивний платіжний баланс), то виникає перевищення валютних витрат над валютними надходженнями, внаслідок чого курс національної валюти знижується.

Регулювання платіжного балансу з метою впливу на валютні курси здійснюється такими методами: експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування втрат, зумовлених коливаннями валютних курсів.

Валютне регулювання охоплює також заходи щодо забезпечення конвертованості валюти. Конвертованість — це здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти. Проблеми конвертованості національної валюти ширше власне валютних відносин, є загальноекономічними і притаманні взагалі ринковій економіці. Конвертованість передбачає відкритість економіки, вільну міграцію капіталу, забезпечення збалансованості експортно-імпортних операцій. Вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання, передбачені статутом МВФ. Вирізняють конвертованість валюти:

а) повну та часткову;

б) зовнішню та внутрішню.

В умовах режиму повної конвертованості всі операції купівлі та продажу валюти здійснюються без будь-яких обмежень. Повну конвертованість валюти мають високорозвинуті, конкурентоспроможні економіки з ефективними грошовими та інвестиційними ринками.

Часткова конвертованість означає існування певних обмежень на операції купівлі та продажу валюти; обмін національної валюти на іноземну дозволяється лише для поточних міжнародних операцій — це платежі за зовнішньоторговельними операціями, для погашення позик і відсотків тощо. Часткова конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

За умови зовнішньої конвертованості повна свобода валютних операцій надається тільки іноземним фізичним та юридичним особам. Цей режим сприяє припливу валюти у країну.

За умови внутрішньої конвертованості право обмінних операцій національної валюти на іноземну мають тільки резиденти цієї країни.

Зовнішня і внутрішня конвертованість належить до часткової.

Зазначимо, що конвертованість валюти має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних належать: сприяння процесу демонополізації економіки, подолання кризи платіжного балансу, інтеграції у світову економіку. Негативними наслідками конвертованості є: можливе знецінення національного багатства і робочої сили, банкрутство виробників окремих видів продукції, поглиблення соціального розшарування населення.

Забезпечення конвертованості валюти пов’язане з проблемами валютного регулювання. Наприклад, штучне завищення валютного курсу спричиняє дефіцит платіжного балансу, виснаження валютних резервів, підрив конвертованої національної валюти.

Валютний курс впливає на зміну експорту та імпорту. Так, якщо курс національної валюти зростає, це означає, що зростає ціна національних грошей і попит на них збільшується. Відповідно, попит на іноземну валюту зменшиться, що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту:

Крім того, у разі зростання курсу національної валюти експорт товарів і послуг з даної країни стає дорожчим, його конкурентоспроможність на світовому ринку знижується. Цей чинник також призводить до зменшення експорту і зростання імпорту. Отже, за таких умов зменшується чистий експорт. І навпаки, зниження курсу національної валюти стимулює експорт і гальмує імпорт, чистий експорт зростає

Таким чином, можна зробити висновок про обернену залежність між валютним курсом і чистим експортом.

Відомо, що чистий експорт є компонентом ВВП. Якщо зниження валютного курсу на внутрішньому ринку стимулює зростання чистого експорту, це означає, що така тенденція курсу національної валюти за незмінних інших умов сприяє зростанню ВВП, тобто економічному зростанню. І навпаки. Однак чистий експорт, отже, і ВВП, змінюються по-різному в умовах плаваючого і фіксованого валютного курсу. Розглянемо ситуацію з плаваючим валютним курсом.

Обернена залежність між експортом і валютним курсом пояснює неефективність протекціоністських заходів за умови зростання курсу національної валюти. У такому разі протекціоністське скорочення імпорту не компенсуватиметься зростанням експорту. Чистий експорт може навіть знизитись, якщо темпи зменшення експорту перевищать темпи скорочення імпорту. Як наслідок, протекціонізм не приведе до зростання національного доходу за умови зростаючого валютного курсу.

За умови фіксованого валютного курсу політика протекціонізму може привести до зростання ВВП. У даному разі процес розгортається за такою схемою. Зростаючий ринковий курс національної валюти підвищує попит на більш дешеву іноземну валюту. Суб’єкти ринку починають скуповувати і продавати її Національному банку в обмін на внутрішню валюту за фіксованим курсом. Це, у свою чергу, збільшує пропозицію національної валюти. Так триватиме до тих пір, поки ринковий та фіксований курси не будуть збігатися. У такій економічній ситуації протекціоністськими заходами штучно скорочується імпорт. В той же час завдяки фіксованому валютному курсу експорт не змінюється. Це означає, що в підсумку чистий експорт збільшується і забезпечує зростання національного доходу.