Аналіз національної економіки (2003)

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Вирізняють узагальнюючі та відносні соціально-економічні показники рівня життя населення. Узагальнюючі показники характеризують як абсолютні, так і відносні зміни в рівні життя населення. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі.

Рівень реального ВВП на душу населення дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявляти, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить.

Грошові доходи та витрати населення аналізуються за своєю структурою та динамікою по роках. Доходи визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу, і складаються в основному із заробітної плати. Витрати визначаються як кінцеве споживання населення.

Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну цін і тарифів, витрати на податки. Номінальні доходи переводяться у реальні за допомогою індексу споживчих цін.

Реальна заробітна плата характеризує купівельну спроможність населення. Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари є однією з причин стагнації економіки.

За умови зростання номінальної заробітної плати темпами, меншими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься.

В економіках перехідного періоду визначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжується зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів крім заробітної плати може бути ще й приватна власність.

Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині.

Основою розвитку економіки є наявність середнього класу. Належність до середнього класу визначається рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. Середній клас стимулює споживчий попит, є основним платником податків, є опорою ринкових соціально-економічних перетворень.

Витрати на оплату послуг значно залежать від платності, пільговості, безоплатності цих послуг. Тому розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення.

За міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50 % від доходів сім’ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.

Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров’я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад.

Узагальнюючим показником рівня життя населення є індекс людського розвитку. Провідними для людського розвитку є матеріальна можливість забезпечити гідний життєвий рівень, довге і здорове життя, здобуття освіти. Ці три можливості враховуються для визначення ІЛР за методикою ООН.

Гендерний показник враховує соціально-економічну нерівність у становищі чоловіків та жінок у країні. Це так звані гендерні відмінності.

Добробут має нижчу та вищу межі. Нижчий рівень добробуту характеризується достатнім забезпеченням населення матеріальними благами й послугами. На вищому рівні на перше місце виходять духовні блага, наука, культура.

Прожитковий мінімум визначається вартістю споживчого кошика. Існують нормативний та статистичний методи його розрахунку.

Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімуму, які визначають його верхню і нижню межі. Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижча за офіційно визначений прожитковий мінімум.

Рівень маргінальності характеризує частку тих, хто перебуває за межею бідності, і розглядається як потенційна база для міжгалузевого переливу робочої сили та міграційних процесів.

Межа бідності в країні ЄЕТ становить приблизно 50 % від середнього доходу на одну людину, або до бідних відносять 10% населення з нижчим рівнем доходу.

Верстви населення, які перебувають нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту. Загалом середній рівень компенсації втрат від інфляції становить 40—50%.