Аналіз регіональної економіки (2002)

Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (диверсифікації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов’язаності регіонального комплексу. При структурному аналізі необхідно з’ясувати базові галузі (галузі спеціалізації) та оцінити інтенсивність виконання базових функцій, а також співвідношення між галузями спеціалізації, допоміжними (комплектуючими) та обслуговуючими.

Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього провадять ідентифікацію, тобто визначають, які конкретно стадії виробничого процесу концентруються в регіоні: управління, дослідження чи власне виробництво.

Показник рівня диверсифікації характеризує наявність і відносну рівномірність розвитку в регіоні окремих галузей економічної діяльності. Галузеву диверсифікацію слід розглядати як величину, обернену галузевій концентрації регіону. Показники галузевої концентрації і галузевої диверсифікації розраховуються аналогічно показникам географічної концентрації і диверсифікації. Для їх розрахунку зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні (метарегіоні) в цілому. Ступінь диверсифікації вимірюється також за показниками обсягів виробництва, вартості основного капіталу тощо. Однак найбільш індикативним стосовно ступеня диверсифікації є показник зайнятості.

Коефіцієнт галузевої концентрації розраховується за такою формулою:

Коефіцієнти диверсифікації змінюють своє значення від 0 до 1. Чим більше значення коефіцієнта диверсифікації, тим рівномірніше розвинуті в регіоні різні галузі економічної діяльності. І, навпаки, чим ближчий він до 0, тим наявніша в регіоні галузева моноструктура.

Моноструктура характерна або для недорозвинутих регіонів і суспільств, або для регіонів, які склалися не на основі розселення, а в результаті наближення структури розселення до структури розміщення виробництва (регіон Донбасу, Криворізький регіон). За рівнем економічного розвитку моноструктурні регіони можуть перебувати на різних стадіях соціально-економічного розвитку.

За значенням коефіцієнта диверсифікації розрізняють:

диверсифіковану галузеву структуру регіону,

слабодиверсифіковану,

моноструктуру.

Також дуже важливим є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, які обслуговують виробництво і населення.

Співвідношення між кількістю зайнятих у згаданих групах галузей дають кількісне значення регіонального мультиплікатора (Мрег):

Інтенсивність виконання базових функцій, або, інакше кажучи, інтенсивність розвитку галузей спеціалізації, є величина, обернена регіональному мультиплікатору:

За показником інтенсивності виконання базових функцій розрізняють регіони:

з гіпертрофією галузей спеціалізації (або високою інтенсивністю виконання базових функцій),

зі збалансованістю галузей спеціалізації (комплектуючого та обслуговуючого комплексів),

з гіпертрофією обслуговуючого комплексу (низькою інтенсивністю виконання базових функцій),

регіони, де базові функції не з’ясовані.

З погляду повторюваності виробничого процесу розрізняють різні види підприємств: з індивідуальним виробництвом, одиничним випуском, дрібносерійним, серійним і масовим. Аналіз співвідношення підприємств з різною повторюваністю випуску є достатньо інформативним відносно характеру інноваційного процесу в регіоні, типу обладнання, яке використовується, і кваліфікації виробників.

Повнота виробничого циклу є важливим показником для аналізу взаємопов’язаності регіонального комплексу. Цей показник окреслює його відносну автономність або, навпаки, залежність від інших регіонів, тобто характер міжрегіональних зв’язків. Розрізняють два типи виробничо-технологічного циклу в регіоні — завершений і незавершений. Слід зауважити, що в регіоні можуть існувати не один, а кілька виробничо-технологічних циклів (комплексів). Взаємопов’язаність регіонального комплексу характеризується частотою економічних зв’язків між об’єктами регіону і потенціалом внутрішньорегіональної взаємодії, що склалася.

Аналіз потенціалу внутрішньорегіональної взаємодії є особливо важливим у перехідний період. За командно-адміністративної системи чільне місце посідали вертикальні зв’язки, в результаті чого гальмувалося встановлення економічно доцільних зв’язків між підприємствами і регіонами і не реалізовувався ефект агломерації. При формуванні регіональних ринків потенціал внутрішньорегіональних зв’язків можливо задіяти досить швидко і дати короткостроковий ефект. Найвищий потенціал дії внутрішньорегіональних зв’язків спостерігається в розвинутих регіонах з диверсифікованою структурою машинобудівного профілю. У регіонах з моноструктурою при монополізації ринку кількома підприємствами зазначений потенціал може бути взагалі відсутнім.

Наявність і розвиток у регіоні різних видів діяльності (первинні, вторинні, третинні і четвертинні види виробництв) є також важливою характеристикою економічного розвитку регіону. Співвідношення наявних галузей кожної з груп діяльності має значення для визначення перспектив подальшого розвитку регіону та його потенціалу. В цьому напрямі важливим стає аналіз структури економічних функцій.

У територіальній організації виробництва і розподілі праці в останні десятиріччя дедалі помітнішою стає спеціалізація не на окремих галузях виробництва, а на певних рівнях (функціях) економічної діяльності. Відбувається розшарування рівнів економічної діяльності і поглиблення просторового розриву технологічного процесу. Наприклад, крупні мегаполіси, де сконцентрована висококваліфікована робоча сила і розвинута інфраструктура ділових послуг, характеризуються концентрацією функцій управління і науково-дослідними видами діяльності. У той же час виробництва з добування сировини переміщуються на периферію регіону або взагалі у слаборозвинуті регіони. Як правило, функції управління зосереджені в центральних великих містах, а виробництво — у регіонах з дешевою робочою силою. Таким чином, можна виокремити такі рівні (функції) економічної діяльності: управління, дослідження і розвиток, виробництво.

При аналізі регіонального циклу визначається ступінь зв’язку регіональних економічних циклів з галузевою структурою. Такий зв’язок є величиною перемінною. Ті елементи циклу, які неможливо віднести до відмінностей у галузевій структурі, можна приписати міжрегіональним розбіжностям у середині галузі, які, в свою чергу, пояснюються відмінностями в інших особливостях регіонів.

Загальною рисою досліджень такого типу є зіставлення часу початку, довготривалості та амплітуди циклів у кожному досліджуваному секторі економіки (роздрібна торгівля, зайнятість, банківські дебети тощо) і порівняння результатів з аналогічними даними інших регіонів. Так, найчутливішими до циклічних коливань є галузі, які виробляють товари тривалого користування, тому регіони з високою концентрацією таких галузей першими реагують на зміну в стимулах. Згідно з цим положенням, виробництво товарів довгострокового користування має більшу чутливість і до циклу. Приплив нового населення в регіон зумовлює розширення обслуговуючих галузей, особливо будівельної промисловості. Потім отримані імпульси розвитку передадуться далі.

Відносна розбіжність у режимі циклічних коливань пояснюється таким: у фазі спаду виробництва крупні інвестиції не здійснюються, отже, економіка району, що швидко розвивається, відчуває в них гостру нестачу. Однак у період пожвавлення відносно більша експансія спостерігається на територіях, для яких характерні високі темпи розвитку. Прибутковість від інвестицій різниться в різних регіонах, що приводить до різних темпів виходу з кризового стану.

При оцінці амплітуди циклічних коливань використовують абсолютні зміни основних показників соціально-економічного розвитку регіону. Але такий підхід має певні недоліки. Так, він не враховує сезонні і загальнонаціональні циклічні коливання. Обмеженість статистичної інформації приводить до того, що при визначенні чутливості до регіонального економічного циклу неможливо виходити тільки з галузевої структури економіки регіону і довгострокових тенденцій його розвитку. Слід враховувати й інші фактори. До них належать: відносна значимість галузей, які виробляють товари тривалого користування в даному регіоні; наявність в ньому галузей, які розвиваються; диверсифікація структури господарства; чутливість до кризи кожної окремо взятої галузі; напрям і темпи зміни умов розвитку регіону.

При аналізі регіонального мультиплікатора основна увага приділяється взаємозв’язкам між секторами в середині регіону або опосередкованому розповсюдженні імпульсів, які розпочалися в будь-якому секторі економіки і поширились на всі інші сегменти. Таке розповсюдження дає вже згаданий мультиплікативний ефект. Дослідження мультиплікативного процесу для подальшого програмування соціально-економічного розвитку регіону полягає в тому, що регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших — до його скорочення.

Оцінка регіонального мультиплікатора здійснюється з використанням різної кількості перемінних. Найдосконалішим є аналіз, який приводить до отримання кількісних результатів і пов’язаний з використанням схеми «витрати — випуск». Але такий вид аналізу є досить складним процесом. Простіший аналіз регіонального мультиплікатора пов’язаний з дослідженням економічної бази регіону. Такі обстеження в основному уникають перемінних, які характеризують міжрегіональні зв’язки, і базуються на детальній класифікації галузей.

Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) та обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей або видів виробництв. Передумовою проведення такого аналізу є факт, що розвиток різних адміністративно-територіальних одиниць визначається товарами і послугами, які виробляються в межах даної території, але продаються за її межами. Такі «базові» види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та іншої продукції обробної промисловості, яку регіон самостійно не може виробити. Вперше спроба здійснити такий аналіз базових й обслуговуючих галузей в економіці міста і району була зроблена в кінці 30-х років у США Хойтом. Він розвинув ідею про співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями, ввівши показник basic–service ratio. Цей показник відображає:

співвідношення між загальною зайнятістю у базових галузях або працюючих на вивезення і загальною зайнятістю в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості;

співвідношення між приростом зайнятих у базових або працюючих на вивезення галузях та його приростом в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості.

З даних про співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і виводиться формула регіонального мультиплікатора, яка була представлена вище. Слід зауважити, що метод, заснований на динаміці зайнятості, є надійнішим, хоча визнається, що вибір того чи іншого методу розрахунку регіонального мультиплікатора залежить від особливостей і цілей дослідження.

Деякі дослідники при проведенні аналізу чи прогнозуванні користуються поняттям «мультиплікатор зайнятості», який практично нічим не відрізняється від регіонального мультиплікатора. Оцінюючи перспективи експансії базових галузей, мультиплікатор зайнятості визначається із співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і передбачає збільшення загальної зайнятості в майбутньому. Така техніка розрахунків являє собою один з багатьох непрямих методів прогнозування кількості населення і його міграцій з обліком факторів, які можна застосовувати на додаток до прямих методів.

Заслуговує на увагу і такий показник, як мультиплікатор міжрегіональної торгівлі. Цей показник використовується для характеристики і вивчення процесу передачі імпульсів розвитку від одного регіону іншим, які передаються через експорт, імпорт, інвестиції, споживання і доходи.

Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі показує примножений регіональний дохід, який отримується від валових інвестицій у межах регіону і експорту з нього. В основі цієї формули лежить модель «вилучення — ін’єкції», тобто рівновага між заощадженням плюс імпорт та інвестиції плюс експорт, і припущення, що споживання є правильною функцією доходу, а експорт споживчих товарів — правильною функцією валового споживання.

Рівняння (3) відображає зміну регіонального доходу в результаті зміни регіональних інвестицій або експорту, або того й іншого одночасно.

Якщо імпорт інвестиційних товарів Мі замінить їх виробництво в регіоні, то його слід відняти від регіональних інвестицій . У такому разі буде визначено ефект експансії, який справляють на регіональні випуск продукції і дохід інші регіони. Таким чином, у рівняння (3) замість інвестицій I слід підставити I-Mi.

Наступним етапом буде облік у даному рівнянні взаємозв’язку між експортом та імпортом у регіоні. У територіальній системі, яка складається з багатьох регіонів, експорт в один з них стимулює експансію економіки інших. Це відбувається тому, що об’єкт експорту в один регіон є об’єктом імпорту інших. Із зростанням доходів у регіонах збільшується їх імпорт з даного регіону. Але з погляду першого регіону це буде експортом, який у свою чергу стимулює розвиток його економіки і т. д. Подібна модифікація потребує проведення розмежування між експортом інвестиційних товарів та експортом споживчих товарів . Отже, можна записати визначення сукупного експорту регіону . Таке розмежування необхідно, оскільки експорт різних типів товарів має нерівноцінне значення для інших регіонів як імпорт. Регіональний експорт є функцією доходів інших регіонів, на які впливає імпорт першого регіону, що в свою чергу є функцією його доходу.

Отже, на мультиплікативний ефект незалежного збільшення регіональних інвестицій впливають не тільки заощадження, споживання та імпорт самого регіону, а й опосередковано експорт, заощадження, споживання та імпорт інших регіонів.

Існує кілька формул розрахунку мультиплікатора міжрегіональної торгівлі, але в будь-якому разі головним його призначенням є допомогти дійти якісних висновків відносно діяльності регіонів різного типу в короткостроковому періоді. На основі даного мультиплікатора складається висновок, за яких умов збільшення інвестицій у першому регіоні приведе до значнішого стимулювання місцевої промисловості, ніж у випадку такого ж збільшення регіональних інвестицій в другому, або які зміни в національній економіці справлятимуть вагоміший вплив на експорт та імпорт третього регіону, ніж на ті самі показники четвертого регіону.

Вчений-економіст Вінінг дійшов висновку, що співвідношення між граничним і середнім мультиплікатором може слугувати виміром стосовно стабільного розвитку регіону:

R=k’/k.

Цей показник відображає відносну зміну доходу для відносної зміни в чистих інвестиціях плюс експорт, тобто у виразі 1-Mi+E. Відповідно, чим більше споживчих товарів надходить у даний регіон, тобто чим більше q, тим більше буде 1-c(1-q). Отже, тим значущою буде відносна зміна доходу як реакції на дану відносну зміну 1-Mi+TE, тобто в чистих інвестиціях плюс експорт.

Чим менша зумовлена регіональним доходом еластичність попиту на імпортовані споживчі товари, тим меншою буде 1-c’(1-q’), отже, тим значущою буде відносна зміна доходу при даній відносній зміні 1+Mi+E. У результаті з цих двох співвідношень випливає третє: чим еластичніший зумовлений доходами попит інших регіонів на товари, які вивозяться з даного регіону, тим значуща відносна зміна 1+Mi+E досліджуваного регіону як реакція на певну відносну зміну національного доходу.