library.if.ua

Організація консалтингової діяльності (2000)

10.3. Суб’єктивація у позиційному аналізі

Суб’єкт — організаційно активний співробітник, що синтетично усвідомлює цілі та призначення підприємства та є його безпосереднім учасником.

Суб’єктність — сукупність властивостей, притаманних суб’єкту.

Суб’єктивація — процес формування суб’єктів шляхом формування активної позиції персоналу організації щодо її функціонування.

Безсуб’єктність — відсутність у певних працівників організації реальної активної зацікавленості у інноваційних процесах та нездатність до формування власного (клієнтського) плану змін.

Методологічна теорія управлінського консультування виділяє передсуб’єктні властивості працівників, тобто ті, що детермінують готовність організації до змін. До передсуб’єктних властивостей належать тип самосвідомості та тип організаційного мислення працівника.

Передсуб’єктні властивості працівників значною мірою детерміновані статусом власне суб’єкта — його місцем та роллю в організації, у структурі формальних відносин системи, що проектується. Позиційний аналіз розглядає деякі типи суб’єктів в організаційних системах.

1. Управлінський суб’єкт («господар»). «Господар» поєднує в одній особі здатність до формування та реалізації будь-якого рішення. Існування управлінського суб’єкта може бути обумовлене:

наявністю власності (складу, магазину, продукції);

реальною можливістю комерційного вибору;

наявністю партнерів з аналогічними правами;

правовим захистом;

технологічною самодостатністю суб’єкта та його партнерів.

Соціальна відповідальність управлінського суб’єкта полягає у співвідношенні своїх інтересів з інтересами споживача шляхом гарантій населенню прийнятної стелі цін, асортиментного рівня, якості продукції або послуг. Фактором соціальної відповідальності суб’єкта є його управлінська компетентність.

Тип управлінського суб’єкта виникає в умовах руйнування вертикальних зв’язків в організації або дисфункції оргсистеми в цілому.

2. Технологічний суб’єкт. Даний тип суб’єкта є інтеграційним елементом оргсистеми, водночас виступає фізичною особою та епіцентром діяльності. Прикладом технологічного суб’єкта може виступати студент вузу. Відомо, що звичайний студент виступає відносно своєї оргсистеми водночас у декількох якостях:

як мета створення та існування системи;

як роботодавець;

як кінцевий продукт.

Разом з тим, як суб’єкт, він обмежений у своїх правах. Власне суб’єктність студента реалізується через право вибору факультету, кафедри або викладача на основі його споживчих переваг, сформованих у процесі навчання.

Але статус студента, як інтеграційного елемента системи, формальний; реально цю функцію виконує адміністративний апарат. Очевидно, що усунення цього протиріччя шляхом повного суміщення технологічного та управлінського суб’єкта в особі студента у системі вищої освіти неможливе. Специфікою виробничого процесу освітніх закладів може бути обумовлений тип суб’єкта-есперта.

3. Експертний суб’єкт. Приймає рішення не лише за себе та підзвітний собі (як управлінський суб’єкт), але й за інших та систему в цілому. При цьому експертний суб’єкт підпорядкований вищій особі. Право прийняття рішення за інших обумовлено кваліфікацією цього суб’єкта та відведеною йому роллю.

4. Частково управлінський суб’єкт (носій професійної ідеології). Суб’єкти, робота яких власне визначає професійно-функціональні особливості системи, є у певній мірі управлінськими суб’єктами. На підприємстві ними можуть бути підрозділи або менеджери середньої ланки, які розробляють політику продажів, технологію виробництва (методологію викладання), тобто приймають рішення та водночас реалізують його на своєму рівні.

Відокремлення ролей технологічного та управлінського суб’єктів обумовлює існування моносуб’єктних і полісуб’єктних систем. Очевидно, що для моносуб’єктних систем характерна наявність одного типу суб’єктів, які власне таку систему і утворюють. Це управлінські суб’єкти, що відповідальні перед собою або споживачами та партнерами.

Полісуб’єктні системи містять та відокремлюють типи суб’єктів, що приймають рішення, від суб’єктів, що їх реалізують.

Звичайно, що запровадження змін у соціальну систему потребує попереднього діагнозу інноваційного потенціалу персоналу та використання певних заходів, спрямованих на подолання безсуб’єктності співробітників. Для цього управлінським консультуванням використовується методика корекції «Я-образу», що є елементом процесного консультування.