library.if.ua

Державне регулювання зайнятості (2003)

3.2.1. Особливості та етапи формування ринку праці в Україні

Особливості та етапи формування ринку праці в Україні і стан зайнятості й безробіття населення є наслідком історичних, соціальних та економічних умов у державі, які складалися не лише в останнє десятиліття, а й значно раніше. Становлення ринку праці відображає діалектику системи управління економікою в останні вісім—десять років. Специфіка соціального розвитку суспільства та вплив процесів світової економіки значно зумовили характер сучасного національного ринку праці: недостатню розвинутість важливих структурних компонентів, відсутність тривалий час адекватного механізму його регулювання, існувавший патерналізм держави в галузі зайнятості та багато іншого являли собою значну невідповідність ринковій економіці.

Недостатньо розвинутими були економічні, правові та адміністративні регулятори, котрі повинні забезпечити єдині норми у формуванні робочої сили, здійсненні її сучасної мобільності й не тільки на національному рівні. Все це гальмувало або викривляло об’єктивні процеси розвитку ринкових відносин взагалі. Стан інфраструктури ринку праці й, передусім, системи державної служби зайнятості тривалий час не відповідав у матеріально-технічному, інформаційному і кадровому аспектах зростаючим вимогам щодо її ефективного функціонування.

Слід звернути увагу на головну особливість тих умов, в яких формувався ринок праці України — це глибока соціально-економічна криза. Чим же вона характеризується і як відбивається на формуванні ринку праці, зайнятості населення і безробітті?

По-перше, сталося безпрецедентне некероване скорочення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, будівництва і послуг. Це зменшило зайнятість населення та призвело до великих масштабів безробіття, особливо прихованого. Вимушена неповна зайнятість стала майже нормою, що дало поштовх до значного розвитку нерегламентованої зайнятості.

По-друге, внаслідок руйнації єдиного економічного простору СРСР відбулася розбалансованість економіки, що не тільки спричинило зниження виробництва, а й зруйнувало усталену структуру зайнятості населення, зробило «зайвими» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі види машинобудування тощо), професії та спеціальності (викладачів окремих предметів, деякі професії робітників оборонних підприємств); сталося «вимивання» високотехнологічних робочих місць.

По-третє, фактично були втрачені багато соціальних гарантій, що викликало потребу працювати значної частини пенсіонерів та підлітків, а нерозвинутий соціальний захист ще не відповідав ринковим вимогам. Через це та через низьку мобільність населення посилилася жорсткість національного ринку праці.

Проте соціально-економічна криза — чинник хоч і головний, але не єдиний, котрий впливає на процеси формування ринку праці, тим більше що в останні роки намітилася стабілізація і певне піднесення економіки.

Другий, достатньо впливовий фактор — це значна різниця у розвитку сфери докладання праці по регіонах України. Вона виникла внаслідок недостатнього врахування регіональних особливостей під час розміщення новобудов народного господарства за часи їх централізованого планування Держпланом СРСР. Як результат цього — західні області (Львівська, Івано-Франківська, Рівенська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька) багато років мають значно вищий (у 3—5 разів) коефіцієнт напруженості, ніж у середньому по Україні.

Наступним чинником впливу на формування ринку праці України є наявність, переважно в Донбасі й Придніпров’ї, міст з вузькоспеціалізованою структурою зайнятості. Широко відома соціальна напруга серед шахтарів Донбасу, яка час від часу виникає не тільки з причин несвоєчасної виплати заробітної плати, а й через закриття копалень у селищах, де немає інших робочих місць, крім інфраструктури. Така ситуація потребує значних коштів на створення нових робочих місць і масової перекваліфікації вивільнених працівників.

Певних складнощів додає неорганізоване повернення на історичну батьківщину депортованих народів. Лише до Криму їх повернулося майже 270 тис., або близько 12 % усіх мешканців автономії. Через це, крім таких проблем, як нестача житла, шкіл, лікарень тощо, значно загострюються проблеми зайнятості. Ці питання стали загальнодержавними.

Ще одна особливість формування національного ринку праці — це його здійснення паралельно з наопрацюванням і введенням у дію нових ринкових законів, які в багатьох випадках діяли поруч із законами, прийнятими для планової централізованої економіки. Тому в закони й інші нормотворчі акти часто вносилися зміни і доповнення. Все це створювало інституціональну нестабільність, котра негативно відбивалася на становленні ринку праці.

Саме інституціональна нестабільність і визначила, перш за все, етапи формування ринку праці. Про це свідчить реформування заробітної плати як головного елемента ринку праці, від якого залежать попит і пропозиція робочої сили, а в підсумку — зайнятість населення. Реформування заробітної плати проходило в чотири етапи. Його наслідки чітко відбивалися на формуванні, функціонуванні й стану ринку праці, визначаючи стан зайнятості й безробіття. Розглянемо етапи реформування заробітної плати.

Перший етап визначається періодом з початку ринкових перетворень — 1990 р. по квітень 1991 р. У цей період ще не діяв Закон України «Про зайнятість населення» і функціонувала радянська система централізованого регулювання заробітної плати, котра не вписувалася у механізм ринкової економіки та гальмувала її втілення й розвиток. Почалося скорочення виробництва, але без відкритого безробіття. Воно мало прихований характер у відносно невеликих розмірах. Однак заробітна плата через це почала втрачати стимулюючу, розподільчу і соціальну функції, що, як у замкнутому колі, додало поштовх розвитку прихованого безробіття.

Тривалість другого етапу можна визначити з квітня 1991 р. по грудень 1992 р. В цей період почали діяти Закони України «Про зайнятість населення», яким офіційно було визнано ринок праці в державі, й «Про підприємство на Україні». Останній Закон (ст. 19) надав повної самостійності підприємствам в організації заробітної плати і у встановленні розмірів фонду заробітної плати. Це швидко призвело до того, що функції заробітної плати, вже включаючи і відтворювальну, були вкрай зруйновані. Заробітна плата як винагорода за виконану кількість та якість праці втратила своє значення. Почала великими темпами зростати нерегламентована зайнятість як реальне джерело виживання в умовах кризи, в тому числі й вторинна зайнятість, охопили декількох мільйонів громадян. На підприємствах швидкими темпами поширювалося приховане безробіття.

Третій етап припав на початок 1993 р. і тривав по травень 1995 р. Декретом Кабінету міністрів України (декрети на той час виконували по суті функції законів) були встановлені нові організаційні засади заробітної плати і призупинено дію ст. 19 Закону України «Про підприємства на Україні», тим самим були зняті всі перепони на шляху отримання незароблених грошей. Наслідки виявилися швидко: небачених розмірів досягла інфляція і суттєво зростало відкрите безробіття водночас з великими масштабами прихованого.

Четвертий етап реформування заробітної плати починається з дати прийняття Закону України «Про оплату праці», з травня 1995 р. В цей період також приймається велика кількість інших ринкових законів, узгоджується їх взаємодія. Навіть не зважаючи на чисельні і багатомісячні затримки заробітної плати, які викривлювали потенційні можливості нового закону, заробітна плата, хоч і помалу, стала відновлювати своє значення. Приховане безробіття почало переходити у відкрите. Його рівень зріс з 0,3 % у 1993 р. до 4,22 % у 2000 р.

Виходячи з темпів розвитку безробіття як одного з основних показників ринку праці, дану диференціацію етапів формування національного ринку праці можна укрупнити до двох. Перший етап — 1991 р. — друга половина 1995 р., коли зареєстроване безробіття не перевищувало 0,4 %, і другий етап — з кінця 1995 р. по даний час з переходом прихованого безробіття у відкрите з його зростаючими масштабами.

Динаміку розвитку і формування ринку праці України і рівня зайнятості населення та безробіття наочно ілюструє табл. 3.2.1, побудована за даними Держкомстату України. Вона свідчить також про залежність обсягів виробництва від чисельності зайнятих. Вивільнені через структурні зрушення кошти свідчать про перехід прихованого безробіття у відкрите і дають підставу укрупнити етапи формування ринку праці України по вказаних вище термінах.



Дані табл. 3.2.1 свідчать також про значне перевищення пропозиції робочої сили над її попитом. Це дає можливість роботодавцям утримувати ціну робочої сили на низькому рівні (крива пропозиції праці все більше переміщується вправо), «підштовхує» міграцію висококваліфікованої робочої сили, робить великомасштабну нерегламентовану і нелегальну зайнятість одним із суттєвих атрибутів національного ринку праці.

Проте перелічені основні фактори впливу на формування ринку праці, які певною мірою діють і тапер, не можуть бути факторами постійної дії. Їх вплив на ринкові процеси змінюється залежно від соціально-економічного розвитку. З часом можуть виникати нові чинники та зникати діючі на даний час, як це було, скажімо, з проблемою працевлаштування військовослужбовців, які в 1991—1993 рр. вивільнювалися з лав колишньої Радянської армії у великій кількості по всіх тодішніх республіках СРСР і багато з них поверталися на Україну. Не може бути постійною соціально-економічна криза, яка вже спадає. Поступово зникне проблема депортованих народів. Але може виникнути новий фактор впливу, пов’язаний з посиленням інвестиційного процесу, який змінить співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на користь попиту підвищить її ціну, вимагатиме значного збільшення професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів і пом’якшить контрасти у коефіцієнтах навантаження по регіонах.

Все це має бути враховане заходами державної політики зайнятості.