library.if.ua

Бухгалтерський облік у банках України (2001)

13.1. Операції та їх класифікація

Операція (трансакція) розглядається як валютна за умови, що в розрахунках застосовується валюта, відмінна від гривні.

Щодо валютних операцій банків розрізняють:

операції з рахунком клієнта;

операції, що виконуються з ініціативи банку.

Валютні операції з рахунком клієнта, пов’язані здебільшого з необхідністю оплатити рахунки цього клієнта у валюті, що зазначається в угоді. До цієї групи операцій відносять також депозитні та кредитні операції в іноземній валюті.

Валютні операції, що виконуються з ініціативи банку, називають ще власними валютними операціями банку. Ідеться про придбання цінних паперів, матеріальних цінностей тощо за іноземну валюту.

Виконуючи валютні операції зважають також і на те, скільки валют задіяно під час здійснення операції.

Якщо до операції залучено лише одну валюту, то ми маємо справу з казначейською операцією в іноземній валюті. Якщо ж валют буде дві— то це операція обміну.

Виконуючи валютні операції, розрізняють три часові категорії, а саме:

Дата валютування:

за операціями купівлі (продажу) іноземної валюти — обумовлена договором дата, отримання банком права власності на куплену іноземну валюту і виконання ним своїх зобов’язань щодо передавання контрагенту проданої валюти;

за операціями купівлі-продажу основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей — дата здійснення оплати куплених активів і одержання плати за продані активи.

Дата операції — дата укладення договору про обмінну операцію, згідно з якою банк бере на себе такі зобов’язання:

купити актив — і на цю дату в банку виникає право отримати від контрагента куплений актив і зобов’язання його оплатити;

продати актив — і на цю дату в банку виникає зобов’язання передати контрагенту проданий актив і право одержати передбачену договором оплату. Операції за відповідною датою відображаються в бухгалтерському обліку на позабалансових рахунках.

Дата розрахунку — це дата фактичного проведення розрахунку, у результаті якого банк одержує або сплачує кошти.

Термін здійснення розрахунків за валютними операціями дає підстави класифікувати їх за способами виконання, тобто — негайно, у дуже короткий термін та в триваліший термін.

Прикладом негайного виконання операцій є відкриття депозитних та інших рахунків в іноземній валюті, виплати з каси банку готівкової іноземної валюти.

Прикладом виконання операції в дуже короткий термін є операції купівлі-продажу валюти на умовах спот. Спот-операції — це купівля-продаж однієї валюти за іншу за обумовленим курсом. Поставка валюти за спотовим договором відбувається на другий робочий день із дня укладення договору.

Виконання валютних операцій у триваліший термін означає проведення розрахунків на обумовлену контрактом дату.

Ці типи операцій мають назву форвардних (або строкових) операцій. Прикладом форвардної операції обміну вважають операцію «аутрайт». В угоді визначається обсяг валюти (національної або іноземної), яку необхідно обміняти на іншу валюту, та дата валютування за цією операцією, причому від дати укладання угоди до дати валютування може минати досить тривалий термін.

Під час виконання форвардних та спот-операцій необхідно враховувати можливі зміни в курсах валют, що задіяні в розрахунках.

Класифікація валютних операцій (рис. 13.1) залежить також від таких чинників:

типу події;

наміру виконавця операції.



Розгляньмо ці питання докладніше.

Валютна операція вважається одноразовою подією за умови, що моменти початку та завершення її виконання збігаються в часі.

Прикладом цього типу операцій може бути:

обмін у касі банку іноземної валюти, що належить клієнту, на місцеву валюту або на іншу іноземну валюту;

переказ іноземної валюти за кордон з розпорядження клієнта — власника валютного рахунка.

Багаторазова подія стосується валютних операцій, які мають, так би мовити, операційне життя, тобто окремі елементи даної валютної операції реєструються бухгалтерськими проведеннями кілька разів.

Наведемо приклади:

спот-операції, за якими день розрахунку настає по закінченні другого банківського робочого дня;

операції щодо позик та депозитів у іноземній валюті, коли укладається угода з початковою датою операції, відповідним розрахунком терміну погашення та процентних платежів.

На рис. 13.1 досить чітко простежуються типи валютних операцій за намірами їх здійснення. Так, операція з ініціативи клієнта проводиться лише за згодою банку та за умови, що банк має можливість її виконати.

Спекулятивні операції банків виникають у разі спекуляції на ринках валютою, процентною ставкою або ціною.

Операції хеджування пов’язані з необхідністю страхувати можливі ризики, які супроводжують валютні операції.

Проводячи арбітражні операції, банки намагаються отримати певну вигоду (грошову) від нестандартних ситуацій на валютних ринках.

Щоб зрозуміти механізм обліку валютних операцій, необхідно згадати, що новий план рахунків є мультивалютним. Отже, виникнення вимог (активу) або зобов’язань (пасиву) в іноземній валюті відображатиметься на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи пасиву. Водночас банки можуть проводити розрахунки в багатьох валютах іноземних держав. Як уже зазначалося, валюта розрахунків є параметром аналітичного обліку. Різниця між активом та пасивом (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у відповідних валютах має назву валютної позиції банку.

Якщо сума всіх рахунків у конкретній валюті балансується, ми маємо закриту валютну позицію. Різниця між залишками коштів у іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у відповідних валютах, забезпечує відкриту валютну позицію. Саме ця ситуація не виключає можливості як отримати додаткові прибутки, так і зазнати додаткових збитків у разі зміни обмінних курсів валют.

Коли сума пасивів та позабалансових зобов’язань перевищує суму активів і позабалансових вимог, ідеться про коротку відкриту валютну позицію. В іншому разі, тобто коли сума активів та позабалансових вимог перевищує суму пасивів та позабалансових зобов’язань, виникає довга відкрита валютна позиція.

Валютні операції, які виконуються у двох різних валютах, здебільшого впливають на розмір валютної позиції банку. До них відносять такі операції:

купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

нарахування, одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів та витрат;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

формування резервів в іноземній валюті за рахунок витрат;

купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не впливають на розмір відкритої валютної позиції операції в іноземній валюті, які здійснюються в тій самій валюті.

Прикладом такої операції є продаж іноземної валюти за гривні на підставі заяви клієнта. Тоді в обліку здійснюються такі проведення:

Д-т валютного рахунка клієнта

К-т валютного кореспондентського рахунка банку.

У разі отримання еквіваленту в гривнях:

Д-т кореспондентського рахунка банку в гривнях

К-т поточного рахунка клієнта в гривнях.

Закономірно постає запитання: як розуміти вираз «еквівалент»? Пояснити це можна так.

Нехай клієнт дав розпорядження банку на переказ 5000 дол. США на адресу постачальника, який є резидентом Сполучених Штатів Америки. Для того щоб дебетувати поточний рахунок свого клієнта в гривнях, банк має визначити суму в гривнях, яка буде рівнозначна 5000 дол. США. Отже, банк має відшукати параметр обміну доларів на гривні, який називається обмінним курсом.

Існування багатьох іноземних валют потребує обчислення курсів обміну національної валюти на всі іноземні. Для того щоб полегшити цю роботу, простіше виконувати ці обчислення через одну, центральну валюту, наприклад через долар США. Таке обчислення називаємо «крос-курс».

Більшість країн здійснюють котирування на ціновій основі: визначається, скільки одиниць національної валюти можна одержати за одну одиницю іноземної.