library.if.ua

Внутрішній економічний механізм підприємства (2001)

1.2. Структуризація виробничої системи підприємства

внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв’язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.

Зауважимо, що всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: «технологічні», «кон’юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон’юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу структуру.

основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготовлення продукції. Основні фази цього процесу — заготівельні, обробні, складальні, випробувальні — дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв’язків покладені в основу виробничої структури підприємства. основними рівнями типової виробничої структури є: цех — відділення — дільниця — бригада — робоче місце.

Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх — цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.

Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

орієнтацією виробництва;

організаційним середовищем;

місцем розташування виробництва.

Розглянемо докладніше вплив кожного з них на формування виробничої структури підприємства.

Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Існують дві основні форми спеціалізації — технологічна та предметна. Технологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів технологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі — ливарні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємстві — прядильні, ткацькі, обробні.

Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та нестійку номенклатуру виробів.

У разі предметної структури основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій. У цехах предметної спеціалізації взагалі здійснюється замкнутий цикл виробництва, у зв’язку з чим їх часто називають предметно-замкнутими. Прикладами таких цехів є цех шестерень на верстатобудівному заводі; цехи двигунів, шасі, коробок швидкостей на автомобільному; цехи рантового, гвинтового взуття на взуттєвій фабриці.

Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура характерні для підприємств крупносерійного та масового виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виробів у великих обсягах.

Поширеним типом виробничої структури для підприємств багатьох галузей промисловості є предметно-технологічна, або змішана, яка характеризується наявністю на підприємстві основних цехів, що організовані як за технологічною, так і за предметною ознакою. Як різновид цієї спеціалізації використовують предметно-подетальну чи предметно-повузлову спеціалізацію цехів з неповним циклом виготовлення продукції.

Спеціалізація та кооперування у виробництві скорочують кількість структурних підрозділів і спрощують їхні взаємозв’язки. Виробництво може спеціалізуватися на одній із фаз виробничого процесу, наприклад на складанні виробів або механообробці. Проте воно може спеціалізуватися також на всіх фазах виробництва продукції — від отримання замовлень до постачання виробу замовнику.

Широка спеціалізація, до якої на сучасному етапі прагне більшість підприємств, дає можливість мінімізувати витрати, скоротити тривалість циклу виробництва продукції, підвищити її якість та конкурентоспроможність. Однак тенденції світового розвитку підприємств — це вузькоспеціалізоване підприємство.

Орієнтація виробництва. Щодо орієнтації виробництва, то розширення предметної спеціалізації сприяє збільшенню кількості виробничих процесів виготовлення наукомістких і капіталомістких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієнтована на розвиток технологій та вимагає формування виробничих підрозділів з жорсткою залежністю від технологічного процесу.

Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.

Отже, складність продукції та способів її виробництва обумовлюють орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на прийняття структурних рішень.

Організаційне середовище та його елементи, наприклад організаційна (управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку виробничої структури та створюють умови для формування нових структурних підрозділів.

Місце розташування виробництва та структурних підрозділів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання.

Розглянуті чинники визначають основні параметри виробничої структури. Тому завдання створення раціональної виробничої структури підприємства або розроблення рекомендацій щодо її удосконалення полягає в пошуку такого варіанта виробничої структури, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об’єкта і відповідно сприяв підвищенню ефективності управління ним.

Загальним напрямком поліпшення «керованості» об’єкта є максимально можливе спрощення його виробничої структури. Воно досягається як скороченням кількості елементів системи, так і спрощенням зв’язків між ними, а також підвищенням стабільності функціонування системи.

Визначити організаційний рівень виробничої системи можливо за допомогою утворення матриць взаємодії виробничих підрозділів.

Для виробничої структури, наприклад машинобудівного заводу, визначальною, як правило, є система матеріальних потоків, яка містить дві складові — потоки матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів і потоки незавершеного виробництва. Потоки першого типу «склад — цех» відображають організацію матеріального постачання цехів, потоки другого типу «цех — цех» — виробничі зв’язки між цехами основного виробництва, які відповідають принципам їх спеціалізації, визначеним технологічним маршрутам виготовлення виробів, вузлів, деталей, структурі номенклатурних завдань виробничим підрозділам в оперативних планах. Як варіант цих зв’язків можливі переходи типу «цех — проміжний позацеховий склад» і «проміжний позацеховий склад — цех».

Третя, додаткова складова — потоки виробничих послуг, що реалізуються на переходах «допоміжний цех — цех» і між допоміжними цехами. Ці потоки відображають організацію ремонту, інструментального, енергетичного, транспортного забезпечення та інші види виробничого обслуговування основного виробництва. Отже, схема матеріальних потоків на рівні цехів і складів описує найсуттєвіші риси об’єкта.

Такі характеристики виробничої структури можна подати у вигляді матриці наявності (відсутності) зв’язку між цехами і проміжними складами позацехової підпорядкованості. Приклад такої матриці наведено в табл. 1.1.





Виокремлюються цехи з майже повністю заповненими рядками, цехи з пустими рядками, але щільно заповненими стовпчиками, і так звані «хрести», як наприклад, рядки-графи цехів 12 і 22. Характерна наповненість графи 19 — складу готової продукції, вказує на те, що переважна більшість підрозділів основного виробництва має у своїй номенклатурі «готові вироби» — товарну продукцію підприємства, хоча багато з них є в основному заготівельними або цехами проміжної обробки. Відповідно випускні цехи одночасно виконують проміжні операції.

Заповнену таким чином матрицю доцільно формально доопрацювати — зробити тріангуляцію. Ця нескладна процедура дає змогу отримати більш наочну картину групування цехів за їх місцем у виробничих циклах виробів, особливо для виявлення так званих «петель» технологічних маршрутів. Наведена в табл. 1.1 матриця в оптимально трикутній формі подана в табл. 1.2.

За рахунок перестановки рядків-граф дістаємо упорядковане уявлення про матеріальні потоки від початкових операцій до готової продукції (за сукупною номенклатурою робіт). Випускні цехи виокремлені у нижній частині матриці. Як бачимо, організація виробництва (спеціалізація цехів) не забезпечує послідовного проходження виробів від заготівельних до завершальних етапів по цехах основного виробництва. Виявляється угруповання цехів за характером зв’язків: цехи 33 і 12 мають підвищену кількість повернень («петель»), цехам 1, 12 і 25 властиві взаємні повернення, цехи завершальних операцій, які виконують деякі проміжні роботи, — 35, 40, 23, 41, 71, єдиний «чистий» випускний цех — 9.

Таким чином, за допомогою зазначеного методу можна отримати достатньо чітку характеристику матеріальних потоків і зробити висновок про особливості оперативного управління на підприємстві в аспектах календарного планування, диспетчерування та обліку основного виробництва. Основний напрямок подальшого аналізу — пошук можливостей раціоналізації виробничої структури, без чого управління основною діяльністю при будь-яких структурних перетвореннях керуючої системи буде недостатньо ефективним.