library.if.ua

Система національних рахунків (2001)

5.1. Визначення поняття «тіньова економіка» та її види

Тіньова економіка — явище досить складне й суперечливе. Донедавна наші економісти й фахівці з органів державного управління та наукових закладів не приділяли цьому явищу належної уваги, хоч за даними Всесвітнього банку Україна займає перше місце серед країн Східної Європи та республік колишнього СРСР за масштабами тіньової економіки.

У рамках міжнародної статистики методологічним центром вивчення тіньової економіки є Міжнародна організація праці. За кордоном вже є досить великий досвід такого вивчення. За даними Д. Блейда, у 70-х рр. ХХ ст. частина тіньової економіки становила у США 4,2 % ВНП, в країнах Південної Європи — трохи більше і трохи менше в країнах Західної та Північної Європи, в Японії та Канаді.

Нині спеціалісти ведуть широкомасштабні дослідження тіньової економіки в країнах Центральної та Східної Європи, що перебувають у перехідному періоді. Так, за оцінками Б. Даллаго (Італія), Я. Арваї (Угорщина), З. Раєвського, Л. Зіньковського (Польща) у середині 80-х років частина тіньової економіки (у вузькому розумінні) становила в Угорщині та Польщі (максимальні показники) близько 7—10 % від ВВП, а в 1992 р. була в межах 10—15 %. У широкому розумінні тіньова економіка тут досягла рівня 20—25 %. Приблизно такий самий рівень спостерігався і в Росії.

Треба зазначити, що в кінці 80-х рр. колишній Держкомстат СРСР оцінював тіньову економіку в 4 % від ВВП. При цьому дві третини її припадало на виробництво самогону і одна третина — на надання будівельних, медичних, транспортних, рекреаційних та інших послуг приватними особами. Крім того, так звані незаконні доходи працівників торгівлі і сфери послуг (чайові, хабарі, подарунки, зиск від нечесних методів торгівлі) оцінювалися ще в 2,1 % ВВП.

У наш час методологічну та методичну роботу з вимірювання тіньової економіки на терені колишнього СРСР найбільш активно веде Статкомітет СНД у співробітництві з Держкомстатом Російської Федерації. Досвід останньої є найкориснішим для України через близьку соціально-економічну ситуацію.

Основними факторами функціонування та спонукальними мотивами розвитку тіньової економіки можна вважати:

по-перше, зміну системи державного управління та контролю, що призвело до розриву традиційних зв’язків між окремими підприємствами та цілими територіями і заміни їх у багатьох випадках нетрадиційними (найчастіше особистими), а також реорганізацію виконавчої влади у ході проведення економічних реформ та спроби впровадження ринкових відносин за слабкої нормативної бази;

по-друге, високий рівень оподаткування за нестабільності правової бази, розширення приватного сектору, недоліки обліку в нових секторах економіки, зростання безробіття, неприпустимо висока поляризація населення за рівнем реальних доходів. Через це значна частина населення, чиї прибутки від праці в офіційній («світлій») економіці не дають змоги забезпечити навіть прожиткового мінімуму, змушена адаптуватися до нових умов через участь у різних тіньових її формах. Дані соціологічного опитування, проведеного центром «Соціальний моніторинг» у січні 1995 р. в Києві, показали, що кожний сьомий з опитуваних крім основної роботи був зайнятий і на додатковій. При цьому додаткові прибутки становили до 54 % сукупного прибутку;

по-третє, визначну роль відіграє неефективність (а часто й небажання) боротьби з економічними злочинами, що їх намагаються пояснити тезою про необхідність використання капіталів тіньової економіки як ресурсної бази економічної реформи.

Параметри тіньової економіки майже неможливо визначити з допомогою традиційних методів збирання та обробки статистичних даних. Для її відображення, зокрема в національних рахунках, потрібні інші підходи. І хоч у світі пропонується багато різних методів вимірювання тіньової економіки, дискусії з цього приводу тривають і досі, оскільки на цьому шляху постає чимало проблем. Одна з них полягає в тому, що кожний з методів придатний тільки для оцінки певної окремої сфери тіньової економіки. Крім того, немає і одного погляду на те, які з методів дають найдостовірніші результати. Доводиться користуватися багатьма альтернативними оцінками того самого показника, виключаючи екстремальні (найбільші та найменші) його значення, щоб одержати відносно вірогідні дані, а тому оцінка величини тіньової економіки коливається у великих межах.

Беручи загалом, до тіньової економіки треба відносити всю економічну діяльність, котру з будь-яких причин не включено до ВВП країни. За такого визначення структура тіньової економіки виглядатиме так:

1) неофіційна економіка;

2) фіктивна економіка;

3) підпільна економіка.

До першої частини відносять легальні види економічної діяльності, у рамках якої має місце незафіксоване статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків, від необхідності дотримання правових норм і стандартів (техніка безпеки, охорона довкілля) і т. п.; друга частина — це економіка приписок, спекулятивних угод, а також хабарництво та будь-якого роду шахрайство, пов’язане з отриманням та передачею грошей; третя частина — усі не дозволені законом види економічної діяльності (виробництво наркотиків і торгівля ними, контрабанда, проституція і т. п.) або хоч і дозволені законом, але здійснювані людьми, котрі не мають на це права (наприклад, медичні послуги, що їх надають люди без належної фахової освіти). Це можна схематично зобразити так:

Наведена схема є зручною тим, що структурно вписується у нову версію СНР-93.

Детальнішу класифікацію тіньової економіки подано в табл. 5.1.







Одним із численних різновидів тіньової економіки є одержання прихованого доходу у вигляді чайових, подарунків і т. п. Між тим СНР розглядає їх як складову частину вартості товару або послуги і пропонує додавати до величини випуску, валової доданої вартості, ВВП, оплати праці найманих працівників або змішаних доходів таких працівників. Це уможливить балансування вартості виробництва і споживання товарів та послуг, а також величини одержаних і використаних доходів.

У цілому приховане виробництво товарів і послуг в СНР має оцінюватися й додаватися до вартості випуску, розрахованого за даними офіційного статистичного обліку. Відповідно повинні коригуватися інші показники СНР: проміжне споживання, валова додана вартість, ВВП, оплата праці найманих робітників, прибуток, змішані доходи, сальдо первинних доходів, розподілений дохід, кінцеве використання товарів і послуг.

Не впливає на загальний розмір ВВП, але позначається на його структурі, штучне заниження величини заробітної плати з метою скорочення податку на неї і внесків на соціальне страхування (оплата грошей готівкою або натурою без відображення в бухгалтерському обліку). У таких випадках спотворюються дані щодо оплати праці найманих працівників, сальдо первинних доходів і розподіленого доходу домашніх господарств, а також щодо прибутку підприємств.

Не впливає, як правило, на розмір та структуру ВВП відплив капіталу за кордон (наприклад, незаконний переказ грошей на рахунки закордонних банків). Проте в багатьох випадках він може бути пов’язаний з операціями незаконного вивезення товарів. А це вже прямо впливає на розміри та структуру ВВП.

Відомо, що тіньова економіка ґрунтується на системі неформальних зв’язків між економічними суб’єктами, тобто на особистих відношеннях і безпосередніх контактах, порушуючи офіційно встановлений порядок організації економічних відносин між товаровиробниками, товароспоживачами та іншими суб’єктами господарювання.

Методологія СНР-93 пропонує для відображення тіньової економіки вже розглянуті нами й дуже близькі за змістом поняття:

1) прихована, або тіньова діяльність;

2) неформальна, або неофіційна діяльність;

3) нелегальна діяльність.

Ці види діяльності можуть здійснюватися практично в усіх галузях економіки.

Проблема визначення параметрів прихованого виробництва близька традиційній для статистики проблемі забезпечення повноти охоплення звітністю економічних одиниць, особливо за умов швидкого зростання кількості дрібних таких одиниць та переходу від суцільного статистичного спостереження до вибіркового, яке здебільшого ще перебуває на стадії становлення. Особливо це стосується сфери послуг.

Серед проблем тіньової економіки великі труднощі становить чітке розмежування прихованого та незаконного виробництва, оскільки обидва вони приховуються від державних органів, і обидва неминуче пов’язані з порушенням правових норм, тобто обидва є незаконними. Переважна більшість країн світу поки що не включає обсяг незаконного виробництва товарів і послуг до офіційної оцінки ВВП через труднощі, пов’язані з одержанням необхідної інформації.

Неформальна, або неофіційна діяльність — це форми самозайнятості громадян у сфері виробництва та послуг, які займають у їхньому господарстві значне місце, але не враховуються офіційною статистикою. СНР-93 визначає їх як неформальний (неорганізований) сектор.

Незважаючи на те, що терміном «неформальний сектор» уже тривалий час користується наукова література, політичні кола та міжнародні організації (у матеріалах МОП його використання датується початком 70-х рр. ХХ ст.), серед фахівців поки що немає єдиного підходу до визначення його змісту. Одні фахівці відносять до неформального сектору окремих незалежних, самозайнятих громадян, які надають дрібні послуги, виробляють та реалізують окремі споживчі товари з певним зиском для себе. Інші, зокрема багато хто з міжнародних експертів, уважають, що крім окремих громадян, до неформального сектору можна також віднести мікропідприємства, де кількість зайнятих не перевищує двох-трьох осіб. Такі підприємства можуть бути засновані на так званій «сімейній праці» або навіть використовувати найману працю, хоч у досить обмежених масштабах.

Резолюція 15-ї Міжнародної конференції зі статистики праці, посилаючись на СНР, пропонує визначати підприємства неформального (неофіційного) сектору як некорпоровані підприємства, що належать домашнім господарствам, діють здебільшого на законній основі і метою котрих є виробництво товарів і послуг для забезпечення зайнятості та прибутку домашніх господарств.

За методологією СНР-93 до підприємств з неформальною зайнятістю належать підприємства, на яких відносини між роботодавцем та найманим працівником або між кількома партнерами не закріплено формально — договором або іншим юридичним документом.

Сукупність неформальних підприємств становить підсектор у секторі домашніх господарств. До цього сектору включаються підприємства, які працюють для власних потреб домашніх господарств і підприємств з неформальною зайнятістю. Можна назвати такі, наприклад, сфери застосування праці в неформальному секторі: дрібна торгівля, різноманітні послуги (ремонтні, транспортні, туристичні, прання, пошиття та ремонт білизни й одягу і т. ін.); дрібне виробництво (виготовлення предметів національного художнього промислу, сувенірів, деяких кулінарних виробів та ін.); риболовля (у прибережних районах); будівельні роботи; окремі види виробництва в обробній промисловості (шкіряна, деревообробна та ін.), виконання окремих робіт на дому для мануфактурних підприємств тощо.

Неформальний сектор у різних формах існує в усіх країнах. Але якщо в розвинутих країнах він не належить до тіньової економіки, основна мета якої — збільшення прибутків унаслідок ухиляння від податків, офіційного контролю та регулювання норм найму та оплати праці, її охорони, тривалості робочого часу і т. ін., то в Україні тіньова економіка включає і цей сектор.

Неформальний сектор в Україні має великі масштаби і дає роботу та засоби до існування багатьом людям. Тут зайняті безробітні або ті працівники, що перебувають у вимушеній відпустці за власний рахунок. Деякі з них, наприклад так звані «човники», успішно конкурують з державними та офіційними структурами щодо реалізації імпортних споживчих товарів. Соціальний склад зайнятих у неформальному секторі різноманітний. Тут знаходять собі роботу колишні лікарі, інженери, учителі, навіть люди з ученим ступенем, а також працездатні пенсіонери.

До нелегальних виробничих одиниць (за методологією СНР-93) належать господарчі суб’єкти, зайняті незаконним виробництвом або збутом заборонених продуктів і послуг (наприклад, виробництво зброї або наркотиків, контрабанда, проституція), а також люди, які не мають права займатися цим видом діяльності (наприклад, лікувальна практика без належної ліцензії).

Отже, тіньова економіка (у межах виробництва) у СНР України має включати:

1) цілком законну діяльність, показники якої свідомо приховуються або зменшуються виробниками для ухиляння від сплати податків чи інших обумовлених законом обов’язків;

2) неформальну (неофіційну легальну) діяльність, у тому числі діяльність некорпорованих підприємств, які працюють для власних потреб та з неформальною зайнятістю.

Не враховується в межах виробництва кримінальна діяльність, спрямована проти особистості та майна громадян.