library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

3.5. Стратегічні аспекти технологій у сільському господарстві. Планування освоєння досягнень науково-технічного прогресу

Вирішення головної проблеми АПК України — підвищення конкурентоспроможності його продукції як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках — неможливе без освоєння передових технологій.

Поняття «технологія» охоплює такі елементи:

для чого робити (ідея, ціль)?

що робити (кількісні та якісні параметри об’єкта)?

як робити?

для кого робити (споживачі)?

з якими витратами (ресурси)?

де робити (місце)?

коли робити (час)?

кому робити (виконавці)?

що це дає (економічний, соціальний, екологічний та інші види ефекту)?

Звичайно, технологія не в усіх галузях відіграє однакову роль. Так, є технологічно інтенсивні, науковомісткі галузі й виробництва (фармацевтична, хімічна, електронна), де саме технологія виступає як рушійна сила, що визначає стратегічне майбутнє підприємства. Разом з тим є галузі технологічно неінтенсивні — деревообробна, цементна. Очевидно, що більшість галузей містяться між цими крайніми позиціями.

Для визначення ролі технології в еволюції сільського господарства і харчової промисловості розглянемо три можливі рівні мінливості технологій (рис. 3.14). Верхній графік стосується стабільної технології, яка в основному залишається незмінною впродовж усього життєвого циклу попиту. На ділянці прискореного зростання П1 продукція, що пропонується різними конкурентами, залишається в основному незмінною. Конкуренція відбувається по лінії якості виробів і ціни.

Другий графік ілюструє поняття «плодотворна технологія». Основна технологія зберігається тривалий період, але на її основі розробляється покоління продукції з кращими показниками і ширшим діапазоном застосування, яка змінює одна одну. Це стосується таких галузей, як сучасна обчислювальна техніка і фармація.

На третьому графіку показано випадок змінної технології, коли в період життєвого циклу попиту поряд з новими виробами з’являються нові базові технології, що змінюють одна одну.



Сільське господарство з його порівняно стабільним асортиментом продукції, безумовно, належить до галузей зі змінною технологією. Наприклад, за життя одного покоління аграріїв відбулись докорінні зміни у технології вирощування цукрових буряків (одноросткове насіння, пунктирний посів, пестициди, бурякозбиральна техніка), що зумовили, зокрема, зниження в 5—6 разів затрат праці з розрахунку на 1 га посіву за одночасного підвищення врожайності й поліпшення умов праці.

У сільському господарстві зміна технології має більш глибокий ефект, ніж поява нової продукції. Невміння менеджерами підприємств своєчасно усвідомити необхідність зміни технології може призвести до значних втрат у позиції на ринку або змусити фірму припинити свою діяльність у раніше прибутковій для неї сфері бізнесу. У той же час технологія здатна служити основним і потужним інструментом, за допомогою якого фірма може завоювати і зберегти перевагу в конкурентній боротьбі, процвітати.

Особливо значне відставання в рівнях технологій і, як наслідок, у показниках ефективності виробництва і конкурентоспроможності на ринку порівняно з передовими країнами з ринковою економікою спостерігається в нас у галузях тваринництва, зокрема в молочному скотарстві. Порівняльна характеристика основних технологічних процесів виробництва молока в Україні і країнах ЄС (табл. 3.8) показує, що кожен з них в Україні більш трудо-, енерго- і капіталомісткий, з гіршими умовами праці, гіршими умовами утримання тварин.



Перехід до нової технології на підприємстві є складним не лише з фінансового боку, але й з психологічного, бо суттєво змінює у науково-технічного персоналу і керівників схему дій, що склалась, для досягнення успіхів. Крім того, нова технологія загрожує їхнім позиціям влади і впливу на підприємстві.

На підприємствах нерідко існує розрив між загальним керівництвом і спеціалістами у декількох напрямах:

— інформаційний розрив. Виникає через те, що керівники недостатньо інформовані щодо перспективи, ризику, післядії і вартості технологій;

— семантичний розрив (семантика — смислова сторона мови, тобто значення слів, словосполучень). Виникає через відмінність у мові, концепціях і розумінні факторів успіху між загальним керівництвом і спеціалістами;

— розрив цілі — витрати. Метою загального керівництва фірми є одержання оптимального доходу на ресурси, що витрачаються. Технологія — один із засобів досягнення цієї мети — не має самостійної цінності і не розглядається як самоціль. Більш того, якщо керівник не є спеціалістом, то він уникає складностей і заплутаності технології. Інтерес до оригінальних технічних чи технологічних рішень для нього не має цінності. Натомість, моральне задоволення, пов’язане з відкриттям, оригінальністю рішень і професійний престиж часто є самоціллю для дослідника і спеціаліста. У той же час проблема кінцевої окупності та прибутковості інвестицій стає для них негативним чинником, бо заважає роботі над цікавою проблемою.

Таким чином, загальному керівництву підприємства слід брати активну і компетентну участь у прийнятті стратегічних рішень, що стосуються питань технології. При цьому вони мусять самі (або з допомогою спеціалістів, консультантів) чітко уявити складність, перспективність, ризик і вартість технологій. Потрібно ліквідувати інформаційний, семантичний і вартісний розриви. Для досягнення цього можна рекомендувати такі кроки:

— усвідомлення керівництвом небезпеки, пов’язаної з такими розривами;

— навчання спеціалістів-технологів прийомам і методам стратегічного управління, а керівників — технології (курси підвищення кваліфікації);

— залучення технологів до розробки стратегії підприємства;

— розвиток у керівництва здібності використовувати експертів, уміння оцінювати пропозиції спеціалістів; вони мають заохочувати творчий ризик, винагороджувати підприємливість і бути поблажливими до тимчасових невдач;

— включення технологічних показників у число стратегічних цілей підприємства. Наприклад, для спецгоспу з відгодівлі великої рогатої худоби освоєння технології вирощування худоби м’ясних порід.

Загалом же підприємству слід бути організацією, що постійно навчається і пристосовується.

У річному плані економічного і соціального розвитку сільськогосподарського підприємства зазначені питання вирішуються при плануванні впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП), яке включає такі основні етапи: обґрунтування напрямів та обсягів освоєння, визначення їх ефективності і системи стимулювання працівників у процесі освоєння досягнень НТП. Ці етапи взаємозв’язані, оскільки недбала розробка хоча б одного з них може звести нанівець усю роботу. У річному плані господарства за власною ініціативою передбачають ті досягнення науки, техніки і передового досвіду, які забезпечать їм значний економічний та соціальний ефект і для освоєння яких у них є необхідні технічні, організаційні та фінансові передумови.

Плануючи напрями НТП, потрібно, перш за все, ураховувати їх групування, наприклад, за впливом на виробництво. До першої групи напрямів належать ті з них, котрі забезпечують зростання продуктивності праці. Практично на цей показник впливає більшість напрямів НТП. Але головна роль належить механізації та автоматизації виробництва, новим формам і методам його організації.

До другої групи слід віднести напрями, які забезпечують збереження і підвищення родючості землі: внесення органічних і мінеральних добрив, засобів хімічної меліорації земель. До цієї ж групи належать і меліорація земель (осушення, зрошення, обводнення), прогресивні прийоми меліоративного будівництва, полезахисні й протиерозійні насадження, ґрунтозахисні методи обробітку землі тощо.

Третя група включає напрями: підвищення біологічного потенціалу врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби і птиці, їх стійкості проти несприятливих виробничих умов, захворювань тощо.

Четверту групу становлять напрями, що комплексно впливають на розвиток інтенсифікації і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, у тому числі освоєння сучасних методів і підходів в управлінні й плануванні виробництва, нових технологій у рослинництві й тваринництві, прогресивних форм матеріального стимулювання та ін.

При обґрунтуванні напрямів та обсягів освоєння досягнень НТП у господарствах особливу увагу доцільно приділити тим з них, які поряд з ростом обсягів виробництва забезпечують зниження собівартості продукції.

Для підвищення дієвості НТП слід передбачити преміювання за розробку й освоєння у виробництві досягнень науки, техніки і передового досвіду. Плановий розмір премії з кожного заходу встановлюють залежно від річного економічного ефекту, який господарство передбачає одержати внаслідок виконання відповідних заходів, а також згідно з прийнятим Положенням про оплату праці.

Обов’язковою передумовою дієвості плану НТП є тісна узгоджуваність показників цього розділу плану підприємства з іншими його розділами і відображення у відповідних формах: їх включають до технологічних карт з рослинництва і тваринництва, ураховують при плануванні загальногосподарських витрат, собівартості продукції і рентабельності виробництва. У Положенні про оплату праці господарства обов’язково має бути розділ про стимулювання працівників за освоєння НТП.

На жаль, у розробці показників плану освоєння досягнень НТП є значні недоліки. Зокрема, у багатьох господарствах робота над цим розділом має формальний характер, показники не узгоджуються з іншими розділами плану. Нерідко цей розділ розробляють після того, як уже визначено основні показники плану виробництва і реалізації продукції, капітальних вкладень, ефективності виробництва. В окремих господарствах не розраховують економічну ефективність від освоєння науково-технічних досягнень. Причиною цього є насамперед недоліки в стимулюванні освоєння досягнень НТП на сільськогосподарських підприємствах.