library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

6.4.3. Планування строків реалізації продукції

Значним резервом підвищення доходів підприємства є планування ефективних строків реалізації продукції. Усі види сільськогосподарської продукції залежно від сезонності її виробництва і строків реалізації можна поділити на дві групи:

— продукція типово сезонного виробництва, споживання якої, однак, відбувається більш-менш рівномірно від урожаю до урожаю (зерно продовольче і фуражне, насіння соняшнику, картопля, більшість овочевих культур, фрукти пізніх сортів, більшість кормів, вовна). Як правило, це високоліквідна продукція, яку можна реалізувати протягом цілого року;

— продукція, що виробляється більш-менш рівномірно впродовж року, але погано зберігається, і тому реалізувати її потрібно терміново (молоко, яйця, худоба і птиця у живій масі, овочі й гриби захищеного ґрунту, окремі види овочів відкритого ґрунту, ягоди, виноград, фрукти ранніх та осінніх сортів).



Ціни на сільськогосподарську продукцію під дією сезонності змінюються через зміну попиту і пропозиції протягом року. При цьому спостерігається така закономірність: найнижчі ціни на ринку встановлюються одразу після збирання врожаю (одержання тваринницької продукції). На рис. 6.9 чітко простежується залежність ціни реалізації яєць від обсягів їх виробництва в Україні за місяцями року (крім одного винятку: перед Великоднем значно підвищуються ціни на яйця за одночасного підвищення їх виробництва). Так, різниця між максимальними і мінімальними обсягами виробництва яєць за місяцями у 1998 р. склала 2,44, а в ціні — 2,06 раза. При цьому вирішальний вплив на ціну роблять господарства населення (крива 3), адже в господарствах суспільного сектору виробництво яєць протягом року більш-менш рівномірне (крива 2).

Тому аграрні підприємства при плануванні, у першу чергу перспективному, можуть передбачити продовження строків реалізації продукції. Зокрема, для продукції, що віднесена до другої групи, застосовують такі способи продовження строків реалізації продукції (і, відповідно, підвищення реалізаційних цін і прибутку):

— консервування овочів, фруктів, ягід;

— переробка молока, м’яса худоби і птиці на власних промислових виробництвах;

— виробництво сухого яєчного порошку або роздільне консервування білка і жовтка яєць для наступного їх використання у харчовій промисловості.

Що ж до продукції типово сезонного виробництва, споживання якої, проте, відбувається більш-менш рівномірно від урожаю до урожаю, то в нормальних ринкових умовах із зростанням витрат на зберігання продукції ціни на неї збільшуються. Перед самим збиранням ціна може різко падати. Обов’язковою умовою нормального функціонування ринку впродовж року є те, що різниця між ціною майбутнього періоду (Цм) і теперішньою (Цт) дорівнює витратам на зберігання продукції (Вз):

Цм – Цт = Вз.

Якщо ця умова не дотримується, зберігати продукцію немає сенсу. Більш детально ці питання на прикладі продовольчого і фуражного зерна розглядає Л. Худолій [89, с. 120—148].

На жаль, в Україні основна частина насіння соняшнику і зерна реалізується в період збирання врожаю та після доробки. Так, у 1997 р. протягом вересня—грудня продано сільськогосподарським підприємствам 1603 тис. т насіння соняшнику, або 31% від загального обсягу реалізації (рис. 6.10), а зерна в липні—грудні відповідно 16 280 тис. т і 93% (рис. 6.11). У той самий час ціни реалізації у зазначені періоди були нижчі порівняно з іншими періодами року: соняшнику — на 22,6% (355 грн./т проти 250 грн./т) і зерна — на 23,7% (174 грн./т проти 228 грн./т).

Головні причини високого рівня сезонності в реалізації зерна і насіння соняшнику такі:

— відсутність обігових коштів у господарств для проведення осінніх збиральних робіт, посіву озимих та зяблевої оранки;

— обмежені потужності власних складських приміщень;

— надто висока плата (4 дол. США) за зберігання 1 т зерна протягом місяця на підприємствах державного холдингового концерну «Хліб України», який створено в серпні 1996 р. згідно з постановою Кабінету Міністрів України за №100. До його складу ввійшло 550 підприємств, що займаються реалізацією зерна. Офіційно ця компанія не має жодних привілеїв при виконанні комерційних угод. Проте вона по суті здійснює майже повний монопольний контроль за зберіганням та розподілом зерна, суттєво впливає на торгівлю зерном в Україні. З погляду ринкової економіки її створення є кроком назад у справі демонополізації зернового господарства.



Плануючи строки реалізації сільськогосподарської продукції слід ураховувати також її біологічні особливості. Так, зерно пшениці проходить період післязбирального дозрівання (1—2 місяці), у результаті чого вміст клейковини в зерні за цей час може підвищитись на 1—1,5%, а зерно може перейти з одного класу якості в інший. Наприклад, якщо на ринку є попит на сильну пшеницю з вмістом клейковини більше 28%, а в господарстві є партія зерна, в якому її міститься лише 27,4%, то зерно доцільно не відразу пускати на реалізацію, а підробити на зерноочисних машинах, очистити від бур’янистих і зернових домішок і через 1—2 місяці реалізувати. При цьому кількість клейковини становитиме 28,4—28,9% і таким чином можна одержати доплату за якість, що, безумовно, сприятиме підвищенню ефективності виробництва зерна.

6.5. Реклама в маркетингових програмах сільськогосподарських підприємств

У сучасних умовах реклама є найдійовішим, а отже, найбільш широко використовуваним засобом впливу на цільову аудиторію в процесі маркетингової комунікації. Реклама — це довільна платна форма неперсональної презентації і просування товарів, послуг, ідей тощо через засоби масової інформації. Основними її завданнями є створення і підтримування високої популярності товару, а також надання йому бажаного іміджу на цільовому ринку.

Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельно спланованою і реалізованою. Процес прийняття рішення щодо реклами показано на рис. 6.12 [28, c. 187].

Основними носіями реклами є: газети, телебачення, презентаційні засоби (каталоги, проспекти, брошури, календарі), радіо, журнали, вулична реклама, рекламні листи і телефонні довідники, магнітофонні записи, слайди і відеозображення. Вибираючи носії реклами, слід узгодити два протилежні завдання: максимізувати передачу інформації і звести до мінімуму витрати.

Вітчизняні підприємства взагалі й сільськогосподарські зокрема дуже мало використовують рекламу своїх товарів і послуг у маркетинговій діяльності. Виняток становлять окремі великі сільськогосподарські підприємства, такі, наприклад, як КСП «Праця», що розташоване у старовинному красивому селі Стольному Менського району на Чернігівщині. Розуміючи значну роль маркетингової діяльності у зростанні доходів підприємства, КСП «Праця» за останні десятиріччя:

— створило мережу власних торгових закладів як у населених пунктах господарства, так і в районному та обласних центрах. У цих магазинах реалізують переважно продукцію власного виробництва: свіжі овочі, картоплю, фрукти, продукцію тваринництва; консервовані фрукти та овочі з власного консервного заводу; борошно, крупи, хлібобулочні вироби та ін.;



— у селі Стольному ефективно функціонує власний готель-ресторан з трьома банкетними залами. Їх широко використовують мешканці села під час святкових подій (весілля, проводи в армію, ювілеї, дні народження і т. д.);

— використовує широкий спектр носіїв реклами власної продукції та послуг:

1) місцеву (обласну і районну) пресу, радіо та телебачення;

2) великі календарі та пакети для товарів з емблемами та адресою господарства;

3) вуличну рекламу;

4) участь у агропромислових виставках, зокрема в селищі Чубинському Київської області;

5) красиві яскраві етикетки на виробах власного консервного цеху;

6) презентаційні заходи (проспекти, брошури).