library.if.ua

Історія економіки та економічних учень (2005)

5.8. Економічний погляди М.Г.Чернишевського

Про те, що у політекономії є і національне обличчя, говорить приклад Росії. Росія у першій половині XIX століття пережила нашестя Наполеона, яке потребувало від країни величезного напруження. Для ведення війни потрібні були гроші, солдати, гармати, рушниці. Фінансовий стан завжди в Росії був напруженим і 1812 рік не був винятком. Якщо за всі війни Наполеона Франція втратила 1,1 млн. чоловік найдіяльнішого віку, Росія у єдиній війні втратила 450 тисяч чоловік, в основному селян. Тих, хто обробляв землю, сіяв і збирав хліб в умовах ризикованого землеробства та вкрай низької агрокультури.

Земля була поміщицькою (сам цар – крупний поміщик), деяка частина землі – общиною, на окраїні за Уралом, в Азії, на півночі Кавказу – державною і приватною, асоціацій (власниками були козачі об’єднання: кубанські, уральські, омські і т.д.). Оскільки общинне землекористування охоплювало центральну Росію, тут здійснювались постійні переділи через 6-8-10 років. Селянин не бажав збільшення природної родючості ґрунту шляхом внесення органічних добрив, та їх було і не багато. Оскільки в основі переділу була сімейна душа, а чисельність сім’ї зростала, то переділ породив черезсмужжя. А значить організувати на маленьких смужках науково обґрунтовану для того часу сівозміну, не було об’єктивних умов.

В основі агрокультури панувала трипільна система землеробства, з якою в Англії покінчили ще у ХVІ-ХVII століттях. Поміщицькі господарства, на відмінно від Англії, не були школою прогресивних технологій. Ці землі обробляли на умовах панщини (3 дні на тиждень) своїм інвентарем і тягловою силою кріпаки, але поля ці удобрювалися і врожайність на них була вищою ніж на общинних.

Аграрна технологічна революція тут затрималась на два століття у порівнянні з Англією, на століття від Франції. Німеччина здійснила її також раніше.

Реформа 1861 року не створила всіх умов для реалізації вимог нової технології – єдності промислового і аграрного. Саме у створенні умов для розв'язання цієї задачі і полягало здійснення виходу з того глухого кута, в якому опинилась країна. Офіцери-дворяни, відома частина солдатів, що у ході боїв пройшли по Європі, мали можливість порівняти ступінь с/г культури Росії та її європейських колег. Грудневі події 1825 року відобразили цю ситуацію. А її непогано намалював маркіз де Кюстин у книзі «Миколаївська Росія» (дід і батько його були у ході революції І789-І794 років гільйотовані). Про цю працю Герцен в 1843 році сказав: «Без всякого сумніву, це – найцікавіша і найрозумніша книга, надрукована про Росію іноземцем». «Треба жити у цій пустелі без спокою, у цій тюрмі без відгуку, яка називається Росією, аби відчути ясніше свободу, яку представляють народам в інших країнах Європи, який би не був там приємний спосіб життя, кожний, познайомившись близько із царською Росією, буде радий жити у якій завгодно країні... Щоб жити в Росії, приховувати свої думки не досить. Треба вміти придурюватися. Перше корисно, друге необхідно» (с. 237).

Варто навести ще і такі його висновки: у російському народі відсутня громадська правосвідомість, яка замінена дисципліною, також інстинктивною, звичною любов’ю до уряду. Це можна було б сказати про Росію і у дев'яності роки XX століття.

Якщо Франція і Німеччина йшли до революцій 1848 року, які б розчистили шлях промисловій буржуазії, то Росія була землеробською, на низьких ступенях її технології, з її общинною кріпосницькою організацією, оплутаної архаїчним світоглядом, політикою тупого абсолютизму, невігластва народу. У цих умовах створює свою концепцію М.Г.Чернишевський, людина оригінального розуму, ерудит, котрий знав європейську політичну і економічну дійсність, письменник, публіцист, революціонер.

Чернишевський говорить, що Сен-Сімон побачив тяжке становище найчисленнішого і найбіднішого народу і відзивається на цю ситуацію і намагається знайти шлях виходу з цього положення.

Сам Чернишевський бачив, що найбіднішим, найнещасливішим народом в Росії є селянство. Він і виступає як селянський соціаліст. Але він не аграрій, він ясно усвідомлює, що майбутнє за індустріалізмом, як більш прогресивним, ефективним виробництвом. Та це попереду. Це майбутнє. У нинішній для нього ситуації слід спробувати знайти шлях, який би не занурив суспільство бідняків у нове, але більш тяжке положення, яке несе індустріалізм з його ринковими відносинами.

Він пише про Сен-Сімона: «Повсюди навколо себе він бачив жорстку боротьбу: боротьбу представників між собою за збут товару, боротьбу робітників між собою за отримання роботи, боротьбу фабриканта з робітником за розмір плати, боротьбу бідняка проти машини, яка віднімає у нього колишню роботу і колишній шматок хліба; ця війна називається конкуренцією і нас запевняють, що вона приносить більше користі аніж шкоди; дуже може бути; але страждання, нею завдані, незмірно великі, тому що вони знищують усіх найслабших у кожному званні, у кожному промислі. У кого більше капіталу, той багатіє і всі інші розорюються; із самої свободи виникає монополія мільйонерів, котрі забирають собі все; землі обтяжені податками; ремісники, самі колишні хазяї, заміняються найманими робітниками; дух спекуляції спонукає суспільство до відчайдушного ризику, які закінчуються комерційними кризами… Ринки завалені товарами, що не знаходять попиту, фабрики закриваються і робітники залишаються без хліба... Всі відкриття науки обертаються на засоби поневолення, і воно підсилюється самим прогресом» (с.130).

«І це про Європу, а до цього треба ще додати російські «подарунки».

Вихід із цього становища західні критики вбачають або в «індустріальному християнстві», «фаланстері», «банку обміну», «народних майстернях», але через державну просвітницьку допомогу. Чернишевський вбачає його у збереженні общини. Община, яка збереглася в Росії, дасть їй шанс піти своїм особливим шляхом. Країна повинна стати величезною общиною.

«Усі західноєвропейські держави страждають на одну хворобу, зцілення якої досі залишається нерозгаданою задачею – вони страждають нарцисизмом, пролетаріатством. Росія не знає такої біди; вона убезпечена від неї своїм общинним облаштуванням. Кожний росіянин має рідну землю, і права на її ділянку «.