library.if.ua

Міжнародний ринок грошей і капіталів

6.4 Небанківські фінансові структури

Існує особлива група фінансових посередників, яка представлена страховими компаніями, пенсійними фондами та інвестиційними інститутами (інвестиційні фонди, трастові та інвестиційні компанії), які концентрують в своїх руках величезні фінансові ресурси. Їх роль в наш час дуже велика.

Приватні особи і компанії можуть інвестувати свої кошти не безпосередньо в корпоративні чи цінні державні папери, а опосередковано через пенсійні фонди, інвестиційні та страхові компанії. Як раз ці інститути переважають на світових ринках цінних паперів. Вони наймають професійних менеджерів для управління своїми активами. Це найбільші учасники ринку цінних паперів. Відбувається розширення механізму інституційного володіння акціями. Наприклад, в США цей механізм охоплює більше 40% їх загального кругообігу. Загальна тенденція – відмова від прямого інвестування. Як відомо, інвестиції за кордоном пов’язані з підвищеним ризиком. Для світових фінансових ринків характерна нестійкість. Про це свідчать періодичні обвали світових фондових ринків. Особливо цей процес прискорився після краху ринку цінних паперів у 1987 і 1997 роках.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, які здійснюють страхування життя чи майна. Реалізуючи страхові поліси, вони приймають від населення заощадження у вигляді регулярних внесків, які потім надаються фірмам у вигляді кредитів на довгостроковій основі. Страхові компанії мають два джерела доходу: платежі, які вносять власники страхових полісів, і доходи від інвестицій. Оскільки надходження значно перевищують страхові винагороди, то вони накопичують значні грошові кошти, за рахунок яких купують цінні папери корпорацій і держави, проводять операції з нерухомістю, здійснюють прямі інвестиції в економіку. Саме цей вид страхування на заході є основним джерелом грошових зборів страхових компаній.

Прикладом небанківських фінансових структур є пенсійні фонди. Серед вкладників знаходяться корпорації–гіганти. Швидке зростання системи пенсійного забезпечення в останні десятиріччя перетворило пенсійні фонди державних і приватних підприємств у великі фінансові інститути. Пенсійні фонди, під керівництвом банків і страхових компаній, є фінансовими посередниками, які збирають внески працюючих людей для виплати зібраного доходу при виході на пенсію. Гроші, які збираються, використовуються для інвестування в різні об’єкти. Фонди надають комерційні кредити, позики під заставу нерухомості, купляють державні облігації та цінні папери компаній. Крім того вони беруть участь в гарантованому розміщенні нових емісій цінних паперів. Державні й приватні пенсійні фонди в якості інвесторів на Заході грають помітну роль. Наприклад, в США вони займають 26% фондового ринку (за типами інвесторів). Завдяки довгостроковому характеру зобов’язань вони мають перевагу на ринку довгострокових активів, оскільки мають справу в основному з “довгими грошима”.

Світовий пенсійний фонд за період з 1991 по 1996 рік зріс з 5,4 до 8,5 трлн. доларів. До кінця 2001 року величина пенсійних фондів досягла 13,5 трлн. доларів. Найбільш швидке зростання було характерне для країн Латинської Америки. За вказаний період він збільшився в 4 рази і в 1996 році склав 113 млрд. доларів.

Найбільші пенсійні активи мають США, які у 1995 році досягли 4,4 млрд. доларів. Це складає дві третини пенсійних світових фондів. Для індустріальних країн характерна значна диференціація. Якщо проаналізувати вероаналізувати ве пенсійних фондів як відношення їх активів до ВВП, то значної величини досягли фонди Іспанії, Великобританії, Бразилії, Канади. Частка активів приватних інвестиційних фондів в цих країнах коливається від 65 до 75% ВВП. У Великобританії пенсійні фонди володіють 34% акцій англійських підприємств.

Спеціалізовані кредитні інститути виникли для того, щоб взяти на себе частку послуг, яких не виконують комерційні банки. Їх зближує з комерційними банками спільність виконуваних функцій: зберігання грошових вкладів і надання позик позичальникам. І хоча в сучасних умовах відбувається стирання відмінностей між банківськими і небанківськими установами однак вони залишаються конкурентами. Останні орієнтуються в основному на такі фінансові послуги, як надання кредиту (споживацький кредит, лізинг, ризикове кредитування, іпотечні позики), операції з цінними паперами, послуги зі страхування, фінансові консультації тощо. Головною особливістю небанківських фінансових посередників є накопичення ресурсів в основному через залучення заощаджень широких прошарків населення. Деякі з них зосереджують величезні капітали і в змозі здійснювати інвестиції на різноманітні цілі. Фактично вони є установами банківського типу, але працюють в основному з дрібними вкладниками, оскільки комерційні банки не мають бажання з ними працювати.

Структура активів фінансових інститутів США приблизно має такий вигляд (у % від загальної суми):

- комерційні банки – 26;

- пенсійні фонди – 21;

- страхові фонди – 17;

- інвестиційні фонди – 12;

- позичково-ощадні асоціації – 10;

- інші – 14.

У США комерційні банки не займають панівних позицій в якості фінансових посередників. В умовах загострення конкуренції на фінансових ринках і зниження доходності своїх операцій банки вимушені змінювати свою стратегію і тактику. Цю проблему вони вирішують, з одного боку, збільшенням числа послуг, які пропонуються клієнтам, а з другого – покращенням якості їх обслуговування. Однак треба мати на увазі, що наведена структура банківської системи США не є найбільш типовою. Відмінності залежать від конкретної країни.

У світі склалося декілька моделей поведінки фінансових структур. Для США, Канади і Великобританії характерна розокремлена банківська система (англосаксонська), у відповідності з якою дотримується суворий поділ між кредитуванням, вкладами і операціями з цінними паперами, тобто банк може займатися чи кредитами, чи вкладами, чи акціями. В США інвестиційні фінансові структури відокремлені від традиційного банківського бізнесу, - а комерційні банки не мають права здійснювати інвестиції в цінні папери корпорацій і брати участь в первинному розміщенні, тобто відсторонені від інвестиційного бізнесу. Це пов’язано з необхідністю обмежити можливість комерційних банків використовувати гроші вкладників в спекулятивних цілях. Система регулювання фондового ринку США є найбільш жорсткою, але дуже ефективною. В порівнянні з США в країнах ЕС банківська, страхова і посередницька фінансова інфраструктура характеризуються громіздкістю, підвищеними ставками оплати послуг і невисокими доходами.

Іншою формою інвестиційного бізнесу є німецька модель, де фондовий ринок розвивається під контролем комерційних банків які є професійними учасниками ринку цінних паперів. Для Німеччини характерно панування універсальних банків, які здійснюють різні види банківських операцій. Німецька система універсальних банків включає в себе приватні банки, ощадкаси і товариські кредитні інститути. Крім того, існують ще спеціальні кредитні інститути, банки споживацького кредиту чи іпотечні банки, які мають право видавати тільки кредити чи позику. Фондові ринки Японії, Англії й Франції мають проміжну модель. Слід підкреслити, що американська модель сьогодні піддається серйозній критиці як з боку уряду, так і з боку фінансових інститутів США. Наявність бар’єрів, які розмежовують за видами діяльності кредитні, ощадні, інвестиційні банки, а також інші фінансові установи, тормозить процес концентрації фінансового капіталу.