library.if.ua

Економічний ризик: ігрові моделі (2002)

2.2. Основні підходи до кількісного аналізу ризику

Кількісний аналіз ризику може здійснюватися в різні способи, серед яких найпоширенішими є: метод аналогій, аналіз чутливості, методи імітаційного моделювання, статистичні методи, експертні методи, аналіз доречності витрат. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

Одним з найпростіших і широковідомих методів урахування чинників невизначеності є аналіз чутливості. Цей метод описано в працях багатьох авторів [23, 34, 36, 51 та ін.]. В якості міри чутливості найзручніше використовувати коефіцієнт еластичності. При цьому ризик є тим більшим, чим більшим за абсолютною величиною є коефіцієнт еластичності відносно можливих змін відповідного чинника. На жаль, аналіз чутливості має деякі вади, а саме: він спирається на аналіз впливу на результуючі ознаки тільки окремих чинників, а не їх інтегрального впливу, а також не враховує взаємозв’язку (взаємозалежності) між цими чинниками.

Процес кількісного аналізу ризику методами імітаційного моделювання можна умовно поділити на сім кроків. Коротко опишемо суть кожного з них.

Крок 1. Формування моделі, здатної прогнозувати значення відповідних показників ефективності об’єкта (проекту).

Крок 2. Вибір ключових аргументів (чинників ризику) аналізованого об’єкта (проекту).

Крок 3. Побудова множини можливих (імовірних) значень ключових аргументів (чинників ризику).

Крок 4. Побудова розподілу ймовірності випадкових значень ключових аргументів (чинників ризику).

Крок 5. Виявлення відношення взаємозалежності (кореляції) між ключовими аргументами (чинниками ризику).

Крок 6. Генерація випадкових сценаріїв, що ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо можливих значень ключових чинників.

Крок 7. Статистичний аналіз результатів імітаційного моделювання. Інтерпретація результатів аналізу.

За методом аналізу доречності витрат (аналізу збитків) вводяться до розгляду такі поняття, як області (зони) ризику [7, 23, 34, 36, 43, 88]: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику.

Безризикова зона ― це область, в якій випадкові збитки не очікуються. Їй відповідають нульові збитки чи перевищення прибутку над сподіваним значенням. Ця область є областю виграшу підприємця.

Зона допустимого ризику ― це область, у межах якої зберігається економічна доцільність підприємницької діяльності, тобто випадкові збитки можуть мати місце, але вони менші сподіваного прибутку від підприємницької діяльності.

Зона критичного ризику ― це область, де наявною є можливість збитків, які перевищують величину (обсяг) очікуваних прибутків аж до величини повної обчисленої (розрахункової) валової виручки від підприємницької діяльності. Величина можливих (імовірних) збитків у цій зоні перевищує сподіваний прибуток і може призвести до втрати усіх коштів, вкладених підприємцем у справу.

Зона катастрофічного ризику ― це область можливих збитків, що за своєю величиною (обсягом) перевищують критичний рівень і можуть досягати величини (обсягу) майнового стану підприємця та невиправданих боргів.

Катастрофічний ризик може призвести до краху, банкрутства компанії (фірми), її закриття і розпродажу її майна. До категорії катастрофічного ризику слід віднести також ризик, пов’язаний із безпосередньою загрозою для життя чи екологічною катастрофою.

Експертні методи оцінювання ризику здійснюються, як правило, за відсутності статистичних даних, необхідних для розрахунку відповідних кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов’язано з оцінюванням проекту (інноваційного), що не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих фахівців і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування. Для одержання деталізованих характеристик ризику опитування орієнтують стосовно окремих видів ризиків, характерних для певного (даного) об’єкта ризику [21, 28].