library.if.ua

Управління використанням капіталу

Керування відновленням складі позаоборотних активів, що формуються за рахунок операційного капіталу

У системі формування і реалізації політики управління операційним основним капіталом підприємства однієї з найбільш важливих функцій фінансового менеджменту є забезпечення своєчасного та ефективного оновлення складу необоротних активів. Фінансове управління оновленням необоротних активів підпорядковане загальним цілям політики використання операційного основного капіталу і конкретизує управлінські рішення в цій області. Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень щодо забезпечення відновлення операційних позаоборотних активів підприємства характеризується наступними основними етапами (рис. 6.3).

Послідовність прийняття управлінських рішень з питань оновлення операційних позаоборотних активів
1 Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів підприємства
2Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних активів у майбутньому періоді
3 Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів підприємства
4Визначення вартості відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів у розрізі різних його форм


Малюнок 6.3. Етапи формування управлінських рішень з питань відновлення операційних позаоборотних активів.

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів суб'єкта господарювання. Інтенсивність оновлення операційних необоротних активів визначається двома основними факторами - їх фізичним і моральним зносом. У процесі цих видів зносу необоротні активи поступово втрачають свої початкові функціональні властивості та їх подальше використання в операційному процесі підприємства стає або технічно неможливим, або економічно недоцільним.

Функціональні властивості окремих видів позаоборотних активів, втрачені у зв'язку з фізичним зносом, деякою мірою підлягають відновленню шляхом їх ремонту. Якщо ж відносна втрата цих властивостей (що виявляється в нездатності випускати продукцію з тією ж продуктивністю або сучасного рівня якості) пов'язана з моральним зносом, то за економічними критеріями відповідні види позаоборотних активів вимагають заміни більш сучасними їх аналогами.

Швидкість втрати позаоборотних активів своїх початкових функціональних властивостей під впливом фізичного і морального зносу, а відповідно і рівень інтенсивності їх оновлення, багато в чому визначаються індивідуальними умовами їх використання в процесі операційної діяльності підприємства. У відповідності з цими умовами індивідуалізуються (в певних межах) і норми амортизації різних видів операційних позаоборотних активів. Ця індивідуалізація норм амортизації, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів, характеризує амортизаційну політику підприємства.

Амортизаційна політика підприємства представляє собою складову частину загальної політики управління операційним основним капіталом, яка полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності оновлення необоротних активів у відповідності зі специфікою їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відображає амортизаційну політику держави на різних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань.

Разом з тим, кожне підприємство має можливість індивідуалізувати нові бізнес плани свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів, враховуються такі основні фактори: • обсяг використовуваних операційних основних засобів і нематеріальних активів. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних позаоборотних активів і на кінцеві фінансові результати своєї діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних активів; • методи відображення в обліку реальної вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає зростання цін на них. У зв'язку з цим, амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос цих активів і втрачають своє інноваційне значення. Заниження розміру реального зносу операційних позаоборотних активів призводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивної суми прибуток підприємства, а відповідно вилучення у нього додаткових фінансових коштів у вигляді податку, що сплачується на прибуток; • реальний термін використання підприємством активів, що амортизуються. Встановлений у процесі розробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це відноситься і до використовуваних в операційному процесі окремих видів нематеріальних активів, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більш 10 років); дозволені законодавством методи амортизації. Зарубіжний досвід свідчить про велику кількість дозволених до використання методів амортизації позаоборотних активів, що дозволяє підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні.

Наше законодавство істотно обмежує використовувані методи амортизації; i склад і структура використовуваних основних засобів. Методи амортизації, дозволені до використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних засобів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

• темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижуються база нарахування амортизації, а відповідно і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно позначається на фінансових можливостях збільшення швидкості відновлення операційних позаоборотних активів;

• інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують оновлення операційних необоротних активів.

Облік перерахованих факторів дозволяє підприємству вибрати відповідні методи амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, найбільшою мірою відбивають специфіку їх використання в операційному процесі.

У сучасній вітчизняній практиці розрізняють два основних методи амортизації позаоборотних активів:

• метод прямолінійної (лінійної) амортизації. Цей метод заснований на прямолінійно-пропорційному способі нарахування зносу активів, що амортизуються (основних засобів, нематеріальних активів), за яким норма амортизації для кожного року визначається за наступною формулою:

Річна норма амортизації, в% = 100 / Передбачуваний (або нормативно встановлений) період використання (служби) активу в роках.

Графічно метод здійснення прямолінійною (лінійної) амортизації представлений на малюнку 6.4.



Малюнок 6.4. Динаміка залишкової вартості необоротних активів та суми накопиченої амортизації при прямолінійному (лінійному) методі її здійснення.

У сучасній практиці фінансового менеджменту в нашій країні цей метод амортизації є основним. • прискорена амортизація. Цей метод дозволяє скорочувати період амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки за активної частини виробничих основних засобів (машин, механізмів, обладнання, що використовуються у виробничому процесі). Рішення про використання методу прискореної амортизації активної частини виробничих основних засобів підприємство приймає самостійно.

Слід зазначити, що в реальній практиці метод прискореної амортизації може бути використаний і в процесі списання вартості нематеріальних активів. Така можливість визначається тим, що термін корисного використання цих активів (а відповідно і розмір норм амортизації) підприємство встановлює самостійно.

Графічно метод здійснення прискореної амортизації представлений на малюнку 6.5.



Малюнок 6.5. Динаміка залишкової вартості необоротних активів та суми, накопиченої амортизації при прискореному методі її здійснення.

Використання методу прискореної амортизації дає безсумнівний ефект і повинно набути широкого поширення при формуванні амортизаційної політики підприємства.

По-перше, використання цього методу нарахування амортизації сприяє прискоренню інноваційного процесу на підприємстві, тому що дозволяє швидше оновлювати парк машин і механізмів, різних видів нематеріальних активів.

По-друге, використання цього методу дозволяє істотно прискорювати процес формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, тобто сприяє зростанню поворотного чистого грошового потоку в майбутніх періодах.

По-третє, прискорена амортизація дозволяє знизити суму податку на прибуток, що сплачується підприємством, тому що скорочує розмір балансового прибутку (тобто в певній мірі зменшує ту фіктивну частину прибутку, яка часто формується через занижену оцінки вартості основних засобів).

По-четверте, прискорена амортизація активів є одним з ефективних способів протидії негативному впливу інфляції на реальну вартість виготовлення бізнес плану накопичуваного амортизаційного фонду.

Серед методів нарахування амортизації, що застосовуються в зарубіжній практиці, слід відзначити такі:

• метод "зменшуваного залишку" (зазвичай "подвоєного зменшуваного залишку"). Цей метод заснований на використанні норм амортизації (або подвоєних норм амортизації) по відношенню не до початкової, а до залишкової вартості активів;

• метод "суми років". Цей метод заснований на максимізації норм амортизаційних відрахувань у перший рік використання активів з подальшим їх зниженням і мінімізацією в останній рік;

• метод "одиниць виробництва". Цей метод амортизації заснований на розрахунку суми зносу окремих видів основних фондів у розрахунку на одиницю продукції та його множенні на обсяг випуску продукції в окремих періодах. У цьому випадку амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витрат змінних;

• метод "лінійної Дегресивно амортизації". Цей метод заснований на продовження загального періоду амортизації. При цьому методі сума амортизаційних відрахувань щорічно зменшується на постійну величину, яка називається "різницею".

З урахуванням обраного методу амортизації підприємство формує систему норм амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, що характеризують необхідний рівень інтенсивності їх відновлення.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних активів у майбутньому періоді. Оновлення операційних позаоборотних активів підприємства може здійснюватися на простій або розширеній основі, відображаючи процес простого або розширеного їхнього відтворення.

• Просте відтворення операційних позаоборотних активів здійснюється в міру фізичного і морального їх зносу в межах суми накопиченої амортизації (коштів амортизаційного фонду). Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів у процесі простого їх відтворення визначається за наступною формулою:

Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів підприємства в процесі простого їх відтворення = Первісна відновлювальна вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у зв'язку з фізичним їх зносом Первісна відновлювальна вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у зв'язку з моральним їх зносом.

• Розширене відтворення операційних позаоборотних активів здійснюється з урахуванням необхідності формування нових їх видів не тільки за рахунок суми накопиченої амортизації, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових фінансових кредитів і т.п.). Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається за наступною формулою:

Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів підприємства в процесі розширеного їх відтворення = Загальна потреба підприємства в операційних позаоборотних активах у майбутньому періоді (алгоритм її розрахунку було розглянуто раніше) - Фактична наявність використовуваних операційних позаоборотних активів підприємства на кінець звітного (початок майбутнього) періоду Вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у наступному періоді у зв'язку з фізичним їх зносом Вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у наступному періоді у зв'язку з моральним їх зносом.

За розглянутими розрахунковим алгоритмам необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів може бути визначений не тільки в цілому по підприємству, але і в розрізі окремих їх груп.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів. Конкретні форми відновлення окремих груп операційних активів визначаються з урахуванням характеру планованого їх відтворення.

• Оновлення операційних необоротних активів у процесі простого їх відтворення може здійснюватися в таких основних формах:

• поточного ремонту. Він являє собою процес часткового відновлення функціональних властивостей і вартості основних засобів у процесі їх оновлення;

• капітального ремонту. Він являє собою процес повного (або досить високою частини) відновлення основних засобів і часткової заміни окремих їх елементів. На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів і тим самим збільшується їх залишкова вартість;

• придбання нових видів операційних позаоборотних активів з метою заміни використовуваних аналогів у межах сум накопиченої амортизації (для нематеріальних активів це основна форма простого їх відтворення).

• Оновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення може здійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації та інших. Докладно ці форми оновлення операційних необоротних активів розглядаються в розділі "Управління інвестиціями".

Вибір конкретних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів здійснюється за критерієм їх ефективності. Так, наприклад, якщо в результаті капітального ремонту окремих видів основних засобів сума майбутнього прибутку, що генерується ними, буде нижчою ліквідаційної їх вартості, оновлення ефективніше здійснювати шляхом їх заміни новими більш продуктивними аналогами.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів у розрізі різних його форм. Методи визначення вартості відновлення операційних позаоборотних активів диференціюються в розрізі окремих форм цього оновлення.

• Вартість відновлення операційних позаоборотних активів, здійснюваного шляхом поточного або капітального їх ремонту, визначається на основі розробки планового бюджету (кошторису витрат) їх проведення. При підрядному способі здійснення ремонтних робіт основу розробки планового його бюджету складають тарифи на послуги підрядчика, а при господарському способі - витрати підприємства калькулюються за окремими їх елементам.

• Вартість відновлення операційних позаоборотних активів шляхом придбання нових їх аналогів включає як ринкову вартість відповідних видів активів, так і витрати на їх доставку й установку.

• Вартість відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається в процесі розробки бізнес-плану реального інвестиційного проекту.

Підсумкові результати розглянутих вище управлінських рішень дозволяють сформувати загальну потребу в оновленні операційних позаоборотних активів підприємства в розрізі окремих їх видів і різних форм майбутнього відновлення.