Організаційний розвиток підприємства

10.2. організаційно-економічні засади функціонування промислово-фінансових об'єднань

Чинним законодавством України передбачено умови для полегшення створення та ефективного функціонування промислово-фінансових об'єднань.

Учасниками промислово-фінансової групи можуть бути українські і закордонні юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності всіх форм власності, незалежно від їх відомчої і галузевої приналежності.

Крім цього, до складу промислово-фінансової групи можуть увійти структурні підрозділи окремих підприємств і організацій, якщо є можливість виділення їх в самостійні господарюючі суб'єкти з правами юридичної особи. Промислово-фінансова група передбачає створення складної організаційної структури з побудовою розгалуженої системи взаємовідносин виробничого, економічного і фінансового характеру.

Підприємства повинні створювати фінансово-промислову групу на чолі з головним підприємством з метою управління діяльністю заснованих ними промислових підрозділів і фінансових установ. Специфікою групи є входження до неї фінансових установ, наприклад банку, за умови отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Створений банк зобов'язується зберігати свої кошти і кошти інших засновників і надавати пільгові кредити. Це повинно бути обумовлено в засновницькому договорі. Існує певне обмеження, що статутні документи промислово-фінансової групи повинні пройти попередню експертизу в Міністерстві економіки України.

Об'єднання може означати для його засновників втрату певної свободи в прийнятті рішень, в розпорядженні власністю і доходами, підпорядкування їх інтересів інтересам інтеграційної структури як цілого. Тому проблема взаємної гармонізації інтересів потенційних учасників фінансово-промислової групи, а також державних і регіональних органів є головним моментом забезпечення їх життєздатності і динамічного розвитку.

Досвід показує, що при формуванні промислово-фінансової групи слід врахувати такі принципи:

добровільність об'єднання на базі бажання створити інтеграційну структуру з іншими учасниками підприємницької діяльності; це стосується не тільки промислових підприємств, але й інших фінансових установ і в першу чергу банків;

наслідком об'єднання повинно бути поліпшення господарської діяльності учасників групи за рахунок поєднання зусиль у всіх сферах діяльності;

дуже важливою стає готовність членів групи до компромісних рішень між собою з метою досягнення спільної мети;

взаємна довіра та об'єктивність інформації про свою діяльність для інших членів промислово-фінансової групи;

реалізація єдиної технічної та інвестиційної політики;

у процесі спільної господарської діяльності треба не допускати ущільнення інтересів групи в цілому, а також інших учасників промислово-фінансової групи;

доброзвичайність внутрішньої і зовнішньої конкуренції серед учасників промислово-фінансової групи;

слід враховувати психологічну сумісність керівників підприємств і організацій, які об'єднуються в промислово-фінансову групу.

Чинним законодавством про промислово-фінансові групи передбачено формування двох їх видів:

статутні промислово-фінансові групи за умови об'єднання чи передачі їх учасниками у власність, в управління належного їм чи закріпленого за ними майна;

договірні фінансово-промислові групи за умови передачі їх учасниками в довірче управління належного чи закріпленого за ними майна, об'єднання їх фінансових ресурсів, а також передачі права на управління господарською діяльністю.

У зв'язку з цим необхідно відзначити особливу роль фінансово-кредитних установ у формуванні фінансово-промислових груп. Фінансово-кредитні установи функціонують у групах у трьох основних напрямках, що впливає на специфічні особливості їх діяльності і формування фінансово-промислової групи: акумулювання вільного капіталу підприємств і грошей населення, надання позичкового капіталу промисловим підприємствам і державі, володіння фінансовим капіталом.

Спеціалізація та уніфікація кредитних операцій сприяє подальшому збільшенню впливу фінансового капіталу на промисловість, що сприяє розвитку та удосконаленню його внутрішньої структури. Відслідковуються три найсуттєвіші форми участі банків і промислово-фінансових груп: довгострокові фінансові зв'язки, система участі і особиста унія.

Довгострокові фінансові зв'язки включають до себе емісійно-засновницьку діяльність, володіння цінними паперами фінансово-промислової групи, надання грошових позичок та інші форми послуг. Головною функцією банку є залучення капіталу до фінансування пріоритетних інвестиційних проектів у промисловості. Роль банку в фінансово-промисловій групі важко переоцінити. Як свідчить практика, саме банк найчастіше виступає ініціатором створення групи, та саме він проводить техніко-економічне обґрунтування доцільності і потенційної ефективності спільної діяльності фінансово-кредитних установ та промислових підприємств у рамках групи.

Система участі має кілька модифікацій. Перша, коли активами корпорації володіють фінансово-кредитні установи. Цей вид участі має назву капітальний чи фінансовий. Сутність цього процесу полягає в проникненні банківського капіталу до сфери промислового виробництва шляхом викупу діючих підприємств. У даному випадку крупні комерційні банки проводять операції на фондовому ринку за рахунок безпосередньої дольової участі в викупі частини статутних фондів підприємств. В іншому випадку це можливо шляхом участі в приватизації державних підприємств.

Комерційні банки не цікавлять специфічні аспекти виробничо-технологічних процесів. Головним мотивом їх участі в інтеграційних об'єднаннях є отримання прибутку. Підприємства являють собою партнерів, здатних в майбутньому або зараз приносити достатньо високий прибуток. З іншого боку, підприємство також заінтересовано в оновленні свого виробництва. Безперечно, що в цій ситуації виграють як комерційний банк, так і підприємство. Останнє отримує недостатні для його розвитку фінансові ресурси, а банк має потенційного прибуткового клієнта.

Заінтересованість банку в кредитуванні промислового підприємства пов'язана з гарантією повернення кредиту коштів та їх цільовим використанням. В іншому випадку банк та підприємство пов'язують лише договірні зобов'язання, і банк не має достатніх гарантій повернення своїх коштів своєчасно і в повному розмірі. Крім того, банк повністю не заінтересований в кінцевій меті підприємства, його метою є скоріше повернення грошей із більшою вигодою для себе.

Однак у випадку, коли в межах фінансово-промислової групи суб'єкти господарювання пов'язані відносинами власності, тоді банк може повністю контролювати ситуацію і бути впевненим у поверненні коштів. У випадку, коли, наприклад, передбачений проект з реструктуризації підприємств на практиці вийде неефективним, тоді банк має змогу реалізувати свої майнові права до промислового підприємства на фондовому ринку.

На чолі фінансової частини фінансово-промислової групи, як правило, знаходиться банк чи холдингова компанія, створена при банку. Можна вважати, що в даному випадку підприємство слугує інструментом переливу банківського капіталу до більш прибуткових сфер економіки. Ця система набула значного поширення в Японії. Досить сказати, що з десяти найбільших комерційних банків в світі дев'ять — японські банки. Кожний з них оточений цілою низкою промислових і торгових підприємств та інших установ.

Іншим видом системи участі у фінансово-промислових групах є володіння підприємствами акціями фінансово-кредитних установ. Цей вид участі називається інфраструктурним.

Метою даної системи є створення фінансово-промислової групи шляхом придбання крупними промисловими підприємствами фінансово-кредитних установ для обслуговування суб'єктів виробничої діяльності. В цьому випадку промислові підприємства ініціюють створення фінансово-промислової групи. Але для реалізації цієї системи необхідні певні передумови. До головної з них можна віднести певний рівень нагромадження підприємствами капіталу, коли виникає потреба в фінансово-кредитних інструментах його розподілу. При цьому об'єднання підприємств відбувається не тільки на базі сумісної власності, але й фінансово-кредитних відносин. Комерційні банки дають змогу прискорити швидкість обороту внутрішньосистемного капіталу і водночас збільшити обсяги обороту за рахунок залучення додаткових коштів. Як і при фінансовій участі, банки в інфраструктурній системі мобільно перерозподіляють тимчасово вільні ресурси, зосереджують значну кількість коштів на пріоритетних напрямках виробничої системи, дозволяють адекватно реагувати на зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі. На чолі інфраструктурної системи, як правило, знаходяться холдингові компанії, де банк виступає центром взаємозв'язку між елементами виробничої системи. Названа система більш притаманна американським фінансово-промисловим об'єднанням.

Особиста унія передбачає особисте представництво, довгострокові зв'язки та взаємну участь посадових осіб у керівних органах корпорації і банків. Наприклад, участь банкірів у правлінні промислової корпорації чи навпаки, коли до правління банків або страхових компаній входять керівники промислових груп. Це приводить до того, що спрощується використання грошових фондів та страхових компаній, а також залучаються кошти на депозити промисловості в банківських установах.

Не виключена ще можливість промислово-фінансового об'єднання підприємств за ініціативою держави та її установ для виконання державних і міждержавних проектів. У даному випадку держава заінтересована у вирішенні загальнодержавних завдань економічного, а іноді й політичного характеру. Таке об'єднання носить тимчасовий характер на період вирішення певної проблеми.

Безперечно, що вирішення проблем промислово-фінансової інтеграції в нашій країні має свою специфіку. В той же час існують загальні тенденції розвитку, взаємозв'язки і взаємозалежність, які притаманні для цієї форми організаційного розвитку підприємств. Але у всіх випадках необхідно враховувати доцільність і можливість, а також наукове та економічне обґрунтування стратегії і тактики розвитку промислово-фінансових об'єднань.

Важливу роль у діяльності промислово-фінансової групи відіграють компанії, які за схожістю ознак та спільністю функції можна загалом назвати фінансовим блоком. До фінансового блоку в системі промислово-фінансової групи можуть входити такі різні типи фінансово-кредитних установ, як банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні інститути (інвестиційні фонди та інвестиційні компанії). Однак для всіх них головною функцією є залучення капіталу до пріоритетних інвестиційних проектів у промисловості. Діяльність банківських установ була розглянута раніше, і тому в подальшому будуть розглянуті інші можливі складові фінансового блоку.

На сучасному етапі розвитку економіки все більшу роль відіграють страхові компанії. Страхова компанія у складі промислово-фінансової групи має забезпечувати страхове обслуговування різних видів кредитно-фінансових операцій в цілому, а також страхове покриття різних видів діяльності окремих її учасників. Часто страховому покриттю можуть підлягати інвестиційні кошти, що залучаються, наприклад, у формі страхування неповернення банківських кредитів під заставу або у формі страхової гарантії ефективного використання інвестицій. Крім цього, страхова компанія може сприяти підвищенню авторитету емітованих цінних паперів промислово-фінансової групи за рахунок забезпечення страховою компанією гарантії ліквідності акцій.

Відповідно до чинної нормативної бази страхові внески підприємств включаються у собівартість продукції. Тому є змога направляти страхові внески до страхових компаній, утворюючи страховий резерв, який виконує функції відшкодування збитку від цього спектра господарських ризиків. Вільні кошти можна використовувати для інвестицій у рентабельні проекти. Страхові компанії виконують водночас дві функції: допомагають розширенню виробництва та збільшують страховий резерв. Після цього збільшені резерви знову інвестують, тобто приводиться у дію інвестиційний мультиплікатор. Крім цього, страхові премії можуть використовуватися учасниками групи для цільового фінансування проектів.

Діяльність страхової компанії у складі промислово-фінансової групи дозволяє підвищити загальну економічну ефективність як групи в цілому, так і страхової компанії. Це досягається завдяки таким обставинам:

участь страхової компанії в промислово-фінансовій групі розширює номенклатуру і збільшує обсяг страхових послуг (наприклад, медичного страхування населення);

страхова компанія збільшує кількість клієнтів за рахунок підприємств в цілому і зайнятих на підприємствах цієї групи за її межами;

введення в рамках групи систем страхування певного набору ризиків;

використання премій страхової компанії в інтересах всієї групи.

Специфіка функціонування страхової компанії в рамках промислово-фінансової групи полягає в страхуванні ризиків пріоритетних проектів групи. Це полягає в тому, що ці проекти мають довгий термін реалізації та високу наукоємкість, що визначає специфічний характер додаткових ризиків. Визначально, що в процесі реалізації інтеграційних проектів виникає спільна власність, тому між учасниками проекту виникають спільні економічні інтереси партнерів, яких об'єднують не лише договірні відносини.

У країні підвищується роль пенсійних фондів. Закордонний досвід свідчить про те, що ці фонди грають суттєву роль у фінансовій діяльності господарства країни.

Головним напрямком діяльності пенсійного фонду в складі промислово-фінансової групи є переорієнтація грошових потоків із споживчого ринку на інвестиційний. Включаючи до свого складу пенсійний фонд, промислово-фінансова група передбачає можливість його участі в інвестуванні довгострокових проектів. Джерелом цього стає пенсійне обслуговування як працюючих на підприємствах груп і членів їх сімей, так і інших верств населення, розширення сфери своєї діяльності за межі однієї промислово-фінансової групи.

Учасники промислово-фінансової групи можуть самі заснувати пенсійний фонд або ж взяти участь в його організації. При цьому в якості засновників можуть виступати різні фінансові інститути промислово-фінансової групи: банк, страхова чи інвестиційна компанії.

Насамперед варто зазначити, що інститути фінансового блоку вже на самому початку діяльності заінтересовані в розрахунково-касовому обслуговуванні пенсійного фонду, тому що через нього проходить велика кількість платіжних документів. Головне, що пенсійні фонди акумулюють великі суми, надходження яких і витрати не збігаються у часі, що дає можливість використовування їх банком як джерело фінансових ресурсів, у тому числі й довгострокових. При цьому можуть використовуватись такі інструменти взаємодії, як залишки коштів на рахунках, депозити та депозитні сертифікати тощо.

Присутність пенсійного фонду у складі фінансового блоку може надати певні переваги промислово-фінансовій групі, а саме:

створюється джерело постійного надходження грошових платежів;

створюються умови для взаємодії діяльності різних учасників групи (страхування полісів тільки замовникам, довічні сплати страхових компаній та інше);

створення додаткових ресурсів для поточного фінансування і довгострокового інвестування промислових підприємств;

інтерес до співпраці з пенсійним фондом полягає в появі на фондовому ринку крупного учасника з достатньо прогнозованою поведінкою.

Необхідно підкреслити важливу роль інвестиційних інститутів у діяльності промислово-фінансових груп. До головних напрямків діяльності інвестиційних інститутів у складі груп можна віднести портфельне інвестування підприємств, а також виконання вільних операцій з цінними паперами. До двох типів інвестиційних інститутів, що можуть приймати участь в складі промислово-фінансової групи, відносяться інвестиційні компанії та інвестиційні фонди.

Заінтересованість інвестиційних інститутів у спільній діяльності у складі промислово-фінансових груп полягає у наступному:

можливість інвестування в проекти, що пройшли відповідну експертизу і підтримуються учасниками групи, а іноді підтримуються з боку держави;

збільшення обсягу залучених коштів за рахунок нових акціонерів, а також розширення інвестиційного портфеля з доступом до цінних паперів учасників групи;

можливість у законодавчому порядку оформити відносини власності, що складаються в результаті інвестиційної діяльності;

можливість вирішення питань організації випуску, купівлі та продажу цінних паперів учасників групи, придбання та продаж інших цінних паперів.

Інвестиційна компанія у складі промислово-фінансової групи повинна стати центральним інститутом (разом з банком) по забезпеченню залучення фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних програм.

На інвестиційний фонд покладається функція масового залучення невеликих вкладників для вирішення проблеми дефіциту фінансування проектів промислово-фінансової групи.

Залучення інвестиційних інститутів до складу групи ускладнюється тим, що існують обмеження на вкладення ними значних сум в акції окремого підприємства, а також необхідністю залучення великої кількості акціонерів (переважно фізичних осіб), що заважає контролювати діяльність фонду з боку промислово-фінансової групи. Тому формою участі інвестиційного фонду в роботі групи може бути делегування ним керуючих функцій головної компанії групи, а функцій депозитарію — одним із учасників.

На сучасному етапі вітчизняні промислово-фінансові групи можуть і повинні відігравати важливу роль в стабілізації і розвитку економіки України. Створення промислово-фінансових груп в Україні сприятиме виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв'язків, поліпшенню фінансового стану, зростанню конкурентоспроможності українських підприємств, виробництву технічно складних виробів.

Підкреслюючи доцільність створення та існування промислово-фінансових об'єднань, необхідно визначити і низку їх слабких сторін.

На практиці вітчизняні промислово-фінансові групи демонструють різну ефективність, що, насамперед, обумовлено їх обмеженими інвестиційними можливостями. На нинішній стан промислово-фінансових груп суттєво впливає підвищений ризик крупних інвестицій в умовах невизначеності державних структурних пріоритетів і масштабів інвестицій, необхідних для вирішення стратегічних завдань.

Іншою причиною недостатньої ефективності можна вважати неефективний менеджмент. Це пов'язано, з одного боку, з намаганням на взаємовигідній основі реалізувати переваги в пристосуванні промислово-фінансових об'єднань до ринкових умов, з іншого боку, з намаганням зберегти систему, яка була раніше, включаючи опіку слабких підприємств, утримання соціальної інфраструктури, низьку якість управління на дочірніх підприємствах. У більшості груп не створено сучасні, якісні управлінські технології.

Щоб надалі підняти ефективність діяльності, необхідно поліпшити рівень експертизи організаційних проектів груп, аналізувати реальну схему інтеграції в межах промислово-фінансової групи банківського і промислового капіталу, взаємну участь у капіталі, визначати дійсну роль головної компанії в групі і відповідність її пріоритетам промислової політики. Визначальний зміст створення промислово-фінансових груп та об'єднання різних видів бізнесу полягає у виникненні між ними синергії (посилення взаємодії).

Виходячи із сучасного стану розвитку вітчизняних підприємств, неможливо розраховувати на швидке створення промислово-фінансових груп і на їх ефективне функціонування. Відповідний процес потребує тривалого часу, але це не означає, що його треба відкладати на майбутнє. Розвиток економіки України значною мірою пов'язаний з активізацією зусиль по створенню і підвищенню ефективності діяльності промислово-фінансових груп. Вирішення цієї проблеми може відбуватися у декілька етапів.

Спочатку, на першому етапі, можливо створювати не промислово-фінансову групу, а об'єднання підприємств у вигляді асоціації з додержанням усіх зазначених довірчих принципів. Метою створення цього об'єднання стає формування групи взаємної підтримки. За рахунок певних відрахувань від кожного з учасників створюється фонд оперативного маневрування оборотними засобами підприємств. З нього підприємствам за домовленими правилами по мінімальних відсотках будуть надаватися кредити на виплату заробітної плати, придбання сировинних ресурсів та інші поточні потреби. Підприємства повинні повернути кредити у визначені строки не банківській установі, а спільному фонду.

На наступному етапі виявляється спроможність і подальша доцільність існування групи в сучасному стані. Підприємства мають певні досягнення і вирішують питання доцільності подальшого перебування в цій групі та визначають її партнерів. На цьому етапі критерієм перебування підприємства в складі даної групи стає техніко-економічний стан підприємства: спроможність самостійно вирішувати питання технічного переозброєння підприємства, можливість виробництва якісної продукції, конкурентноздатної на вітчизняному і світовому ринках.

На останньому етапі вирішується питання створення промислово-фінансової групи з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством. Створення промислово-фінансової групи на цьому етапі передбачає формування спільної виробничої структури, структури управління і необхідних фінансових інститутів та інше.

Об'єднавшись в інтегровану структуру, її учасники отримують можливість більш або менш гнучко співіснувати в її рамках, одночасно вирішуючи спільні проблеми. За сучасних умов поява такого роду утворень, безумовно, цивілізує обіг грошового капіталу, пожвавлює ринкову кон'юнктуру, дає реальний ефект у вигляді віддачі від інвестованих за її допомогою коштів.