library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

2. Функції та види цін

Сутність ціни, як і будь-якого економічного явища чи процесу, повніше, або комплексно, розкривається у виконуваних нею функціях.

Функції ціни. Ціна виконує такі основні функції: 1) облікову; 2) розподільчу; 3) стимулюючу.

Облікова функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, й корисної праці. Праця, яка перевищує цю величину при виробництві відновлюваних товарів, не визнається споживачами, а тому зайва. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати економічну ефективність виробництва, встановлювати оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням та ін.

Розподільна функція ціни реалізується в процесі внутрі- та міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової вартості, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів вища. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливання капіталів на користь галузей, в яких виробництво товарів і послуг здійснюється відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Стимулююча функція ціни полягає в тиску ринкових цін на підприємців через механізм конкуренції на впровадження нової техніки, досконаліших форм і методів організації виробництва тощо.

З'ясування сутності ціни дає змогу перейти до розгляду основних видів цін, в яких ці функції втілюються.

Поділ ціни за формою власності. Існують різні критерії поділу цін. Так, згідно з критерієм власності розрізняють державні, кооперативні, індивідуальні та інші види цін.

Державні ціни переважали в колишньому СРСР, оскільки 92% власності належало державі. їх встановлювали спеціальні державні органи — Державні комітети з цін, які мали філії у республіках та на місцях. Механізм встановлення таких цін був дуже громіздкий. У пресі наводилися приклади, коли для встановлення ціни на товари широкого вжитку (наприклад, новий тип совка для сміття тощо) треба було зібрати понад 100 підписів у різних інстанціях. У СРСР 98% цін були державними і лише 2% — цінами колгоспного ринку. Ціни на продукцію кооперативних підприємств також були одержавлені.

Поділ цін за формою конкуренції. Залежно від форм конкуренції, а частково від форм власності, розрізняють ринкові ціни за чистої конкуренції; олігопольні ціни — за панування групових монополій (олігополій); монопольні — за абсолютної монополізації єдиним виробником або продавцем відповідної сфери виробництва (а отже і збуту) або лише збуту (так звана монопсонія).

Загалом за панування монополій розрізняють монопольно високі та монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює товаровиробник, який посідає монопольне становище у виробництві й на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлюють товаровиробники під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні фірми під тиском транспортних та промислових компаній під час доставки сільськогосподарської продукції на ринок та її переробки. Так, для дрібних фермерських господарств США, які спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі сплатили за один літр молока, вони отримують лише приблизно 35 центів.

Проте монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, "притягують" конкурентів. Тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

За панування на ринку декількох олігополістів (групової монополії), як правило, застосовується практика "лідерства в цінах". Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги. Решта олігополістів за спільної мовчазної згоди призначають таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, які виготовляють природні монополісти, регулює держава. Такими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку і пошти та ін.

Залежно від типів ринкової системи розрізняють регульовані та нерегульовані ціни. Значну частину цін у розвинутих країнах світу регулює держава. Так, у Швейцарії державний контроль над цінами поширюється майже на 50% обсягу товарної продукції, у Франції держава регулює ціни j на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспорт, деякі інші товари і послуги. В період економічної кризи державний контроль над цінами посилюється. | Наприклад, у Швейцарії під час кризи 1990—1991 pp. держава контролювала всі ціни.

Регульованими є й ціни на олігополістичному, сутої монополістичному ринку. Таке регулювання з боку гігантських компаній здійснюється через механізм формування і регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практики "лідерства в цінах" та ін.

Ціни в Україні. В Україні класифікація цін здійснюється шляхом їх поділу на оптові ціни підприємства, оптові | ціни промисловості та роздрібні ціни. Оптові ціни підприємства складаються із собівартості та прибутку. Купуючи у підприємств товари, оптові торговельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Вони перевищують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки, яка складається із затрат обігу та прибутку оптової торговельної організації. Затрати обігу — це витрати на] транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати працівникам торгівлі та ін.

Останніми роками державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється політика "лібералізації цін", що за невисоких заробітної плати, інших доходів призводить до зростаючого зубожіння переважної більшості населення.