Сучасна економіка (2005)
1.1. Економіка, її функції та структурні елементи
Поняття «економіка4» вживається в двох значеннях: як сфера господарського життя і як наука, що вивчає цю сферу.
Економіка як сфера господарського життя виконує витачальпу функцію. Вона полягає у виробництві благ та послуг, що спрямовуються на задоволення людських (їжа, одяг, житло, медичне обслуговування тощо) і виробничих (наприклад, метал, нафта, цемент, верстати) потреб. Без виробництва зазначені потреби не можуть бути реалізовані.
Сутність виробництва часто зводять лише до процесу створення життєвих благ, потрібних для існування і розвитку людського суспільства. Таке визначення є цілком правильним, проте воно не враховує того, що людська праця впродовж багатьох тисячоліть не створювала нових речовин — вона лише надавала нових форм, якостей існуючим і пристосовувала їх до людських потреб. У цій зміні форми власне і полягала сутність виробництва нових форм. Людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і силами природи.
Проілюструємо це таким прикладом.
Для того щоб зробити човен, без якого не можна уявити собі життя наших пращурів, потрібен певний матеріал — деревина. Щоб спиляти дерево, перетягти чи привезти його, обробити, людина застосовувала свою фізичну та розумову силу і відповідні знаряддя праці — пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і праця є головними елементами виробничо-господарської діяльності.
Природа постачає матеріали та енергію, запаси яких визначають межі виробничих можливостей. Більшість природних ресурсів обмежені та не-відтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання.
Водночас розвиток науково-технічного прогресу сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміні їх штучними матеріалами (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо). Це розширює виробничі можливості, тобто людина здатна не тільки використовувати природні багатства, а й створювати нові джерела для розвитку виробництва.
Чинники Виробництва
Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки, техніки, не зачіпають складу чинників виробництва, до яких належать робоча сила, предмети та засоби праці.
Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має виконувати певні дії. Цей процес називається її споживанням. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця.
Праця є цілеспрямованою діяльністю людини зі зміни предметів та сил природи для задоволення своїх потреб.
Праця як усвідомлена діяльність властива лише людині. Тварини також виконують окремі трудові операції, проте вони роблять це інстинктивно.
Наприклад, архітектор, на відміну від бджоли, яка інстинктивно будує стільники, спочатку в уяві створює ідеальний образ майбутньої будівлі, а згодом за допомогою креслень, малюнків, розрахунків і засобів виробництва втілює його в життя.
У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця є головним чинником розвитку і вдосконалення людини.
Г Предмети праці —- це те, на що спрямована праця людини, матеріальна 1 основа створюваного продукту
До них належать земля, її надра (кам'яне вугілля, ліс, залізна руда, нафта, інші корисні копалини) тощо. Більшість предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі, бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо. їх називають сировиною, необробленими матеріалами. Всі вони мають природне походження. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу з'являються якісно нові предмети праці із заданими властивостями, яких немає у природі (пластичні маси, синтетичні матеріали тощо).
Засоби праці — це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина впливає па предмети праці, перетворює їх і пристосовує для своїх потреб
До них належать, наприклад, інструменти, машини, обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари. Це уречевлена праця. Предмет і засоби праці у сукупності становлять засоби виробництва і є матеріально-речовим чинником виробництва.
Особистий і матеріально-речові чинники виробництва — це продуктивні сили суспільства (рис. 1).
Розвиток продуктивних сил відображує, якою мірою суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває.
Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні та якісні параметри (рис. 2).
Масштаби виробництва характеризуються обсягом виробленої продукції на підприємстві чи в країні за певний час у кількісному або грошовому вираженні.
Кількісний склад робочої сили показує кількість зайнятих на підприємстві або в країні.
Прогресивність техніки та технології означає їх вдосконалення, винаходи, раціоналізаторські пропозиції щодо створення нових інструментів, машин, а також перехід від однієї технології виготовлення продукції до іншої. Застосування їх дає значний економічний ефект, що знаходить вираження в економії живої та уречевленої праці.
Лауреат Нобелівської премії Р. Солоу підрахував, що збільшення вдвічі виробнитва валової продукції па одну витрачену людино-годину в США у 1909—1949 pp. на 87,5 % відбулося за рахунок технологічних змін.
Якість створюваних благ вимірюється багатьма показниками.
Для того щоб оцінити, наприклад, звичайну міську квартиру, на думку фахівців, потрібно проаналізувати десятки різних параметрів (площа квартири та допоміжних приміщень, наявність ліфта та сміттєпроводу, планування, освітлення тощо) і виставити кожному відповідний бал.
Якість промислової чи сільськогосподарської продукції не можна виміряти двома чи трьома показниками. Для цього застосовують систему показників.
Наприклад, для механічного преса — це потужність, продуктивність, маса, габарити, надійність, точність, безшумність, зручність у роботі, кількість точок змащення тощо.
Наука, яка займається вимірюванням якості, називається кваліметрією.
Кваліфікація кадрів означає певний рівень знань, умінь і трудових навичок робітників та службовців конкретного підприємства, галузі чи країни.
Продуктивність праці характеризує ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється кількістю продукції або послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (тиждень, місяць, рік тощо), або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги.
Структурні елементи виробничих відносин
Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою, проте воно також обов'язково передбачає взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Вони дістали назву виробничих, або економічних, відносин.
Система виробничих відносин складна і багатоманітна, проте в ній можна виокремити два головні типи відносин: а) соціально-економічні; організаційно-економічні (рис. 3).
Соціально-економічних відносний — це насамперед відносини власності) в економічному значенні нього поняття.
Головним у цих відносинах є спосіб поєднання працівників із засобами виробництва, а отже, умови і результати діяльності. Тип власності визначає сутність і напрям розвитку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.
Організаційно-економічні відносини — це відносини, які виникають під час спільної діяльності людей, оскільки суспільне виробництво, розподіл, обмін і споживання неможливі без певної організації
Подібна організація потрібна для того, щоб:
а) розподілити людей за видами діяльності на підприємствах;
б) організувати виробничий процес і управляти ним.
Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.
Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовних відносин або окремі їхні елементи (політичні, правові), які, в свою чергу, впливають на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різних етапах розвитку суспільства змінюються. Надбудова може відігравати головну роль у перетворенні базису.
Наприклад, для реформування в Україні адміністративно-командної економіки потрібно змінити відносини власності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.
Результатом виробництва, тобто взаємодії людини і природи, з одного боку, та економічних відносин між людьми, з другого — є продукт.
Продукт і стадії його руху
Продукт — це готове благо для споживання
Блага та послуги, створені у суспільному виробництві, використовуються як предмети споживання і засоби виробництва.
Предмети споживання призначені для задоволення життєвих потреб населення та потреб невиробничого призначення (одяг, продукти харчування, житло, побутові прилади, легкові автомобілі, телевізори, пилососи, пальне, різноманітні послуги і т. ін.).
Засоби виробництва використовують для здійснення процесу виробництва. Вони створюються сукупністю галузей, яка називається першим (І) підрозділом суспільного виробництва. Предмети споживання виробляються у другому (II) його підрозділі.
Галузі, які випускають предмети споживання, утворюють так звану групу «Б». До них належать: легка і харчова промисловість, агропромисловий комплекс тощо. Окремі підприємства І підрозділу також виробляють предмети споживання. Наприклад, на підприємствах машинобудування виготовляють легкові автомобілі, пральні машини, пилососи, телевізори.
Галузі, що виробляють засоби виробництва, належать до групи «А». Це — машинобудування, металообробна промисловість, чорна і кольорова металургія, електро-, теплоенергетика, хімічна промисловість тощо. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна) крім засобів виробництва виготовляють також предмети споживання.
Рух продукту, створеного на першій стадії — стадії виробництва, зображено на рис. 3.
Рух засобів виробництва і предметів споживання має як певні специфічні, так і спільні риси.
Для прикладу візьмемо одне з підприємств — верстатобудівне, що належить до групи «А». Створені на ньому верстати мають задовольнити власні виробничі потреби підприємства, а також забезпечити потреби працівників, які виробляють цей продукт. Зрозуміло, що самі верстати цього забезпечити не можуть, їх треба продати, одержати гроші, за які можна купити предмети споживання і засоби виробництва, що не виробляються на цьому підприємстві.
Отже, після виробництва настає стадія обміну.
Така сама ситуація і з продуктами, що виробляються на підприємствах групи «Б». І одяг, і взуття, і продукти харчування мають бути реалізовані, щоб на одержані гроші можна було придбати необхідні для життєдіяльності людей, які працюють на підприємстві, предмети споживання, а також засоби виробництва, потрібні для продовження виробничого процесу цього підприємства.
Після реалізації певного продукту працівники підприємства одержують заробітну плату, а його власники — доход. Наймані працівники можуть використати заробітну плату для придбання предметів споживання, а також певних цінних паперів (акцій, облігацій). Таким чином, стадія розподілу змінюється стадією обміну.
І лише після цього настає кінцева стадія руху продукту — споживання, тобто продукти харчування — з'їдають, взуття та одяг — носять, телевізор — дивляться, книжки — читають тощо. Це особисте споживання, яке забезпечує життєдіяльність працівника та членів його сім'ї.
Рух засобів виробництва завершується виробничим споживанням, яке Є ланкою самого процесу виробництва: використання металу при виготовленні машин, борошна — при випіканні хліба, згоряння палива на електростанціях тощо.
У зв'язку з цим суспільству важливо забезпечити рух продукту, який сприяв би вирішенню таких економічних завдань:
зростання обсягів виробництва, виробництво нових благ, послуг, а також поліпшення їхньої якості; стимулювання підвищення ефективності виробництва через розподіл; забезпечення розвитку ринкових відносин і соціальної справедливості
шляхом обміну; відповідність споживання раціональним нормам сприяння всебічному розвитку людини.
Структура суспільного виробництва
Економічне життя суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямоване на його розвиток, якісне вдосконалення, що є основою для реалізації різноманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності, всіх членів суспільства.
Структура суспільного виробництва охоплює матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 4).
У матеріальному виробництві створюються: а) матеріальні блага — вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод і т. д.; б) матеріальні послуги — вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.
Нематеріальне виробництво передбачає створення: а) нематеріальних послуг — роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт і зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я.; б) духовних цінностей — освіта, культура, мистецтво тощо.
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Вона охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги (наприклад, транспорт, зв'язок, торгівлю). Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ — у просторі) або поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угод), тому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.
Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є виробничим процесом.
Матеріальне виробництво — це головна сфера людської діяльності. Вона зумовлює виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва, в свою чергу, нематеріальна сфера (особливо у розвинених країнах) має великий вплив на розвиток матеріального виробництва.
Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.
Проте, як свідчить досвід розвинених країн, переважне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання призводить до істотних викривлень у розвитку економіки.
Наприклад, наша країна досягла найвищих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас набагато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. У розвинених країнах на видобувні галузі припадає в середньому 6 % промислового виробництва, на машинобудівний комплекс — понад 45, на легку та харчову промисловість — приблизно 15%.
Країни з розвиненою економікою у 70-х роках XX ст. внаслідок розвитку науки і техніки, застосування енергоємних та ресурсозберігаючих технологій, загострення економічної ситуації перейшли до нової моделі економічного зростання, яка ґрунтується на інтелектуальних, наукоємних галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю, науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Це сприяло підвищенню ефективності економіки, зниженню матеріале- та енергоємності продукції, розширенню нематеріального виробництва, що забезпечило поліпшення якості життя людей.
Отже, економіка с сферою жаття суспільства, яка охоплює виробництво благ, обмін ними, розподіл і споживання їх. При цьому обов'язково слід ураховувати, що економіка неможлива без участі людей, насамперед без продуктів їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія). Крій того, економіка не може існувати без природного середовища, на яке впливають люди, пристосовуючи його для своїх потреб. Розвиток кожної країни залежить від наявності корисних копалин, родючості земель, географічного положення, чисельності населення та його професійної підготовки, культурного рівня, історичної спадщини, економіко-культурних зв'язків з іншими країнами. Економіка країни складається з окремих галузей (промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, транспорт, зв'язок тощо) і вирішує три завдання: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Країни обмінюються між собою результатами своєї діяльності, інформацією, знаннями, досвідом. У цьому сенсі національна економіка є частиною світової.
Отже, економіка — це господарське життя людини і спільноти (сім "і, роду, суспільства, людства), в якому відтворюються матеріально-фізіологічні та соціальні умови їх функціонування.