library.if.ua

Міжнародна торгівля (2001)

4.3. Міжнародні організації з регулювання міжнародної торгівлі та сприяння її розвитку.

Глобалізація міжнародної господарської діяльності та зростаюча взаємозалежність держав об'єктивно зумовлюють підвищення ролі багатосторонньої координації торговельно–економічних відносин і статусу відповідних міжнародних організацій у системі регулювання міжнародної торгівлі. Багатостороннє регулювання сприяє повнішому використанню переваг сучасного міжнародного поділу праці, здійснює вплив на гармонізацію урядових рішень з питань міжнародних торговельно–економічних відносин, не торкаючись національного суверенітету його учасників, але спрямовуючи їх дії на динамічний і справедливий розвиток міжнародної торгівлі.

Торговельна політика і проблеми світової торгівлі є об'єктом діяльності багатьох регіональних, галузевих, глобально–універсальних інститутів, як міжурядових, так і неурядових. Усі ці інститути утворюють систему міжнародних організацій, пов'язаних з координацією і регулюванням процесів міжнародної торгівлі (рис. 4.17).



Основною в системі організацій з регулювання та сприяння розвитку міжнародної торгівлі є Світова організація торгівлі (система ГАТТ–COT), яка має тривалу історію. Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався у той період стабільністю валют і свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності в створенні міжнародної організації з торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до появи режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, введені в ході війни, продовжували зберігатися і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі за цих умов стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І справді, з 1919 по 1939 pp., було багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

Вже в 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фінансова конференція представників 30 країн. Прийняті цією конференцією резолюції стосувалися насамперед фінансових проблем. Відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила до принципів вільної торгівлі.

Друга міжнародна конференція з економічних питань проходила в Генуї в 1922 р. Вона набула великого історичного значення, оскільки в ній брала участь радянська Росія. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також з охорони торгівлі.

У 1927 р. в Женеві відбулася Третя велика економічна конференція, на якій 50 країн представляли 200 делегатів і 150 експертів. Результатами цієї конференції було підписання через декілька місяців на дипломатичній конференції Конвенції, в якій країни брали на себе зобов'язання в шестимісячний термін зняти всі заборони і обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця Конвенція не була ратифікована більшістю країн.

Позитивні результати згаданих міжнародних конференцій виявилися незначними, але саме в цей період було закладено основу сучасного правового базису міжнародної торгівлі. Здійснювані між двома світовими війнами спроби лібералізації торгівлі не мали великого значення, але після Другої світової війни всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги.

На конференції в Бреттон–Вудсі (липень 1944 р.) були створені дві організації — Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а заключний акт форуму вмістив рекомендації державам щодо створення світової торговельної організації з метою регулювання міжнародних торговельно–економічних відносин. Відомі дві спроби заснування такої організації: розробка Гаванського статуту (Конференція в Гавані) і створення ГАТТ (конференції в Лондоні і Женеві).

Конференція в Гавані проходила з 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948 р., і на ній були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни — Аргентина, Польща. Туреччині. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані Міжнародна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі; створення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі.

Проект статуту Міжнародної організації торгівлі своїм змістом виходив за межі проблем світової торгівлі, включаючи правила найму на роботу, угоди з окремих видів товарів, обмежувальної торговельної практики, міжнародних інвестицій та торгівлі послугами. Хоча у березні 1948 р. в Гавані на Конференції ООН з проблем торгівлі та зайнятості статут Міжнародної організації торгівлі був затверджений, у подальшому його ратифікація деякими національними законодавчими органами виявилася неможливою: статут ратифікували лише дві країни, а самі США відмовились від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою — організація фактично припинила існування, так і не розпочавши своєї діяльності.

За пропозицією США в жовтні 1946 р. в Лондоні Економічною і Соціальною Радою ООН була скликана конференція для вивчення американського проекту статуту Міжнародної торговельної організації. В Лондоні був розроблений проект організації, який потім обговорювався на конференції у Женеві (серпень 1947 р.). В роботі цих форумів брали участь лише 18 держав. Женевська конференція розглядала дві проблеми: по–перше, статут міжнародної організації, який пізніше в листопаді 1947 р. знову обговорювався на Гаванській конференції, по–друге, питання митних тарифів і домовленості щодо їх скорочення. Остання проблема була включена в порядок денний нової конференції, яка почала роботу також у Женеві 20 жовтня 1947 р. Саме на цій конференції представниками 23 держав була розроблена угода — Генеральна угода про тарифи і торгівлю (General Agreement on tariff and trade).

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) була укладена урядами Австралійської Федерації, Королівства Бельгії, Сполучених Штатів Бразилії, Бірми, Канади, Цейлону, Республіки Чилі, Китайської Республіки, Республіки Куби, Чехословацької Республіки, Французької Республіки, Індії, Лівану, Великого Герцогства Люксембург, Королівства Нідерландів, Нової Зеландії, Королівства Норвегії, Пакистану, Південної Родезії, Сирії, Південно–Африканського Союзу, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки.

Пакет торговельних правил, розроблених на конференції в Женеві, став відомим під назвою Генеральна угода про тарифи і торгівлю. Вона набула чинності з 1 січня 1948 р. Згадані 23 країни стали членами–засновниками ГАТТ (офіційно сторонами–учасницями), яка організаційно почала діяти як постійна конференція держав–членів. З 1948 до 1994 pp. ГАТТ запроваджувала правила і відігравала провідну роль у світовій торгівлі, визначаючи принципи та правові норми, якими мають керуватися під час торговельних стосунків держави–учасниці.

Генеральна угода 1947 р. складалась з трьох частин. Перша (2 статті) — загальні положення. Друга частина (21 стаття) — правила торговельної політики, яких контрактуючі сторони зобов'язались додержуватися в торговельних взаємовідносинах. Третя частина (13 статей) має процедурний характер. З 1966 р. ГАТТ офіційно має четверту частину — «Торгівля і розвиток» яка містить питання торгівлі з країнами, що розвиваються. Повніше уявлення щодо характеру Угоди дає повний перелік і характеристика змісту його статей (табл. 4.7).







З початку дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю було проведено вісім раундів міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів. Більшість із них стосувались в основному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди.

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів виявився найконструктивнішим і багатостороннішим з усіх, які мали місце. Він стартував у 1986 p., а фінішував 15 грудня 1993 р. Уругвайський раунд завершився не тільки зниженням торговельних тарифів і новим етапом загальної лібералізації взаємного виходу країн–учасниць на ринки, але й включенням до системи ГАТТ нових секторів: торгівлі послугами, текстилем, сільгосппродукцією і товарами інтелектуальної власності, державних закупівель. Запроваджені важливі зміни до порядку здійснення торговельних субсидій, компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів, процедур застосування стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних суперечок, механізмів формування загальної торговельної політики. І нарешті найважливішим стало рішення про створення Світової організації торгівлі (СОТ).

Під час світової конференції в Марракеші (Марокко), в ході якої 15 квітня 1994 р. була підписана угода про заснування Світової організації торгівлі.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу створення Міжнародної організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до якого держави–члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично наново створено організаційний (інституційний) механізм реалізації комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду система ГАТТ–COT виступає у вигляді торговельно–економічної ООН, де угоди — це правова основа, а СОТ — інституційний механізм забезпечення дії цієї системи.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного законодавства базовим стандартам і нормам, що містяться в угодах системи ГАТТ–COT, метою яких є забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продовження лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому правова система ГАТТ–COT є балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок (торговельного «суду»), постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн–членів.

Марракеська Угода про заснування Світової організації торгівлі складається з 16 статей та 4 додатків. Статті обмежуються тільки фундаментальними організаційними питаннями щодо СОТ, а всі самостійні правила СОТ містяться у додатках. Склад і зміст статей ілюструє табл. 4.8 та рис. 4.18, 4.19.







Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. В інші періоди керування здійснюється Генеральною Радою. Обидва органи складаються з представників усіх країн–членів. Крім цього, у структурі є: Ради, Комітети (створюються Конференцією міністрів), органи з урегулювання суперечок та огляду торговельної політики, Секретаріат. Зазначена структура створена з метою виконання СОТ своїх функцій, серед яких пріоритетним є імплементування домовленостей, що за сутністю являють собою самостійні правила СОТ і перебувають у Додатках до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі (табл. 4.9).



Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних видів діяльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних торговельних операцій. Це — своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн зобов'язуються проводити свою торговельну політику на взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обговорюються й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає в наданні допомоги постачальникам товарів і послуг, експортерам та імпортерам у здійсненні цивілізованої торгівлі. Вони поширюються на аграрну продукцію, текстиль і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні норми на харчові продукти, інтелектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих документів лежать кілька базових засад, відповідно до яких торговельна система має бути:

– позбавленою будь–якої дискримінації — країна не повинна упереджено ставитися до тих чи інших торгових партнерів (їм усім однаково надається статус найбільшого сприяння); так само не повинна проводитися політика дискримінації між національними та іноземними товарами і послугами, яким надається національний режим;

– передбачуваною — іноземні компанії, інвестори та уряди повинні мати впевненість, що торгові бар'єри (в т. ч. тарифи, нетарифні заходи тощо) не зводитимуться самовільно без узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок і зобов'язань щодо відкриття ринків закріплюються угодами COT; торгові бар'єри мають знижуватись у ході переговорів;

– відкритою для чесної конкуренції — шляхом знеохочення таких «нечесних» прийомів, як, скажімо, експортні субсидії та продаж товарів за демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту;

– сприятливою для слаборозвинутих країн — надаючи їм більше часу на пристосування до нових умов, можливості для перетворень і спеціальні пільги.

На відміну від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ–COT приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність такого виконання.

Угода СОТ не входить до початкової структури ГАТТ (1947 р.), тому країни можуть стати (або залишитися) контрактуючими сторонами ГАТТ, не приєднуючись до СОТ. З іншого боку, країни не можуть стати членами СОТ, доки вони не досягнуть успішних домовленостей щодо приєднання до ГАТТ. Перед приєднанням до СОТ учасники, які не мають статусу контрактуючої сторони ГАТТ, повинні насамперед досягнути домовленостей щодо приєднання до Угоди. Країни можуть також запросити підготовчий комітет СОТ поєднати процес їх приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до СОТ.

Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ–СОТ) залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ–COT і складається з таких етапів: подання прохання щодо приєднання, розгляд прохання, проведення консультацій з країнами—членами ГАТТ, проведення серії засідань Робочої комісії ГАТТ, подання Меморандуму про зовнішньоторговельний режим країни, проведення багатосторонніх переговорів, розробка Протоколу про приєднання, прийняття країни в ГАТТ (ГАТТ–СОТ).

Процес приєднання України до системи ГАТТ–COT розпочався 17 грудня 1993 p., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами–членами СОТ.

На початок 2000 р. членами СОТ були 134 держави, а 32 мали статус країн–спостерігачів, серед них: Україна, Азербайджан, Албанія, Алжир, Андорра, Білорусь, Ватикан, В'єтнам, Вірменія, Грузія, Естонія, Ефіопія, Йорданія, Казахстан, Камбоджа, Китай, Лаос, Латвія, Македонія, Молдова, Непал, Оман, Острови Зеленого Мису, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сейшельські Острови, Судан, Тайвань, Тонга, Узбекистан, Хорватія. Вирізняється серед усіх країн світу Китай, що є державою з найбільшим обсягом торгівлі, яка не входить до жодної міжнародної торговельної організації. її торговельний обіг у 1998 р. перевищив 300 млрд. дол., тому деякі експерти вважають, що доки СОТ не прийме в свої лави Китай, назва цієї організації буде просто невиправданою. Переговори ж щодо приєднання Китаю до СОТ ведуться вже 14 років.

Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ. Як зазначається в передмові до українського видання «Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів», членство в СОТ відкриває широкі можливості щодо:

– зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках;

– не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ–COT та низку інших причин не знаходить ринків збуту. Різні політико–правові, тарифні й нетарифні обмеження не випускають її за кордон України;

– кількісного та якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться одночасно стосовно 134 країн–членів СОТ, на частку яких припадає понад 90 % світової торгівлі;

– забезпечення справедливого вирішення торговельних суперечок. Навіть невелика країна з незначним потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговельними партнерами;

– застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

– введення тимчасових обмежень імпорту у разі появи проблем з платіжним балансом;

– підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

– системної трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/ СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

– забезпечення передбачуваного розвитку торговельно–економічних відносин з основними торговельно–економічними партнерами.

А саме:

– Європейським Союзом, що відкриє двері для здійснення стратегічної мети — поступової інтеграції України в ЄС шляхом реалізації положень Угоди про партнерство і співробітництво, створення зони вільної торгівлі і набуття на цій основі асоційованого членства в ЄС;

– країнами CEFTA (центральноєвропейської зони вільної торгівлі, до складу якої входять Болгарія, Польща, Румунія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія), які є традиційними торговельними партнерами України. Враховуючи, що всі вони є асоційованими членами ЄС і в найближчому майбутньому можуть стати повними членами, важливо послідовно розширювати присутність на ринках цих країн, створюючи необхідні передумови для збільшення в подальшому присутності і на єдиному ринку ЄС;

– Росією, іншими країнами СНД і Балтії, які перебувають на різних етапах процесу приєднання до системи ГАТТ–СОТ;

– країнами–членами ASEAN (Асоціації держав Південно–Східної Азії, до складу якої входять Бруней, В'єтнам, Індонезія, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни) з метою збереження і розширення українського експорту на ринки цих країн.

Органи ООН.

Згідно зі статутом ООН метою діяльності організації в економічній сфері є здійснення багатостороннього співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного характеру. Таке багатостороннє співробітництво реалізується за допомогою таких органів ООН:

– Генеральна Асамблея;

– Економічна і Соціальна Рада;

– Секретаріат ООН;

– спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов'язані з нею.

У структурі цих органів регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно–економічних відносин, займаються: Генеральна Асамблея:

– Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

– Програма розвитку ООН (ПРООН);

– Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку;

– Консультативний комітет з науки і техніки в цілях розвитку;

– Підготовчий комітет повного складу для спеціальних сесій Генеральної Асамблеї, присвячених міжнародному економічному співробітництву;

– Всесвітня продовольча рада;

– Світова продовольча програма;

– Комітет з політики та програм продовольчої допомоги;

– Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР):

– Комісія з транснаціональних корпорацій;

– Регіональні комісії ООН.

Секретаріат ООН:

– Управління Генерального директора з питань розвитку та міжнародного економічного співробітництва;

– Департамент з міжнародних економічних і соціальних питань;

– Департамент з технічного співробітництва в цілях розвитку;

– Центр ООН з ТНК;

– Міжнародний торговельний центр.

Серед цих органів найбільший вплив на розвиток міжнародної торгівлі мають ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ та Міжнародний торговельний центр.

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Женева (Швейцарія) — створена в 1964 p., як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного співробітництва. Відомо, що Генеральна Угода про тарифи і торгівлю була укладена поза організаційних структур і впливу ООН. Крім того, з моменту заснування ГАТТ працювала головним чином в інтересах промислово розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми в цілому: доповнення структури ООН органом, що відповідає за розвиток світової торгівлі, і можливість надання підтримки країнами, що розвиваються, в налагодженні торговельно–економічних відносин з іншими державами. Тому основна мета Конференції — сприяння міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торговельної політики, здійснює рішення міжурядових органів, технічне співробітництво (ЮНКТАД є установою—виконавцем ПРООН), обмінюється інформацією і проводить консультації.

За сучасних умов уряди країн, що розвиваються, звертаються за допомогою до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем:

– необхідність (з точки зору країни) збільшити свої надходження від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом фінансування розвитку;

– стабілізація і зміцнення міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких становить майже 80—90 % експортної виручки більшості таких країн; збільшення таких надходжень завдяки ширшій участі країн у переробці, збуті і розподілі сировинних товарів і зменшення залежності країн від експорту сировини;

– розширення експортних можливостей країн завдяки мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння процесу розвитку і залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі;

– зменшення тягаря заборгованості;

– надання особливої підтримки і допомоги найменш розвинутим країнам (на сьогодні ця група налічує понад 40 найбідніших і слабкіших країн світу);

– сприяння розширенню торгівлі та економічному співробітництву між країнами, що розвиваються, на доповнення до традиційних економічних зв'язків з розвинутими країнами.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі. До завдань, доручених Комісії, входять:

– сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі;

– координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної торгівлі;

– сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі;

– підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються.

Комісія підготувала такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН:

– Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі–продажу товарів (1974 p.);

– Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 p.);

– Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі–продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 p.);

– Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 p.).

Крім того, Комісією розроблено Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж (1988 p.), Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів.

ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.

Міжнародний торговельний центр — створено в 1964 р., як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН, при цьому остання діє через ЮНКТАД. З 1998 р. Міжнародний торговельний центр функціонує як спільний орган ГАТТ–COT та Організації об'єднаних націй, являючи собою напівавтономну організацію в структурі ООН.

Основними функціями Міжнародного торговельного центру є:

– розвиток структури заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному та приватному секторах;

– збір, обробка та розповсюдження інформації щодо ринкових можливостей для традиційних і нетрадиційних експортних товарів;

– удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом застосування ефективних методів управління в сфері імпорту;

– навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно–імпортних операцій, проведення досліджень і вдосконалення навчально–методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі.

У 1991 р. для Міжнародного торговельного центру були визначені глобальні пріоритети, які повинні враховуватися в усій його діяльності. Це: сприяння торгівлі з метою скорочення жебрацтва, включаючи стимулювання експорту продукції сільськогосподарських районів; сприяння розвитку зовнішньої торгівлі в найменш розвинутих країнах; регулювання торговельного та економічного співробітництва «Південь—Південь» між країнами, що розвиваються; активізація участі жінок у розвитку торгівлі; розвиток підприємництва в сфері експорту; врахування екологічних чинників та аспектів активізації експорту; розвиток людських ресурсів.

Одним з основних напрямів діяльності Центру є надання торговельної інформації. Служба інформації надає консультації з питань створення, функціонування та вдосконалення роботи регіональних і субрегіональних служб торговельної інформації, що охоплюють усі аспекти торговельної інформації та використовують технологію електронної обробки даних. Друкуються довідники та бібліографії, огляди ринку, товарні довідники монографії, навчальні матеріали тощо. Статистична інформація Центру розміщується на CD–ROM і в Internet.

До міжурядових організацій, які сприяють розвитку міжнародної торгівлі, належать також Рада Митного співробітництва і Бюро міжнародних виставок.

Рада митного співробітництва (РМС), Брюссель (Бельгія) — організація, яка була створена в 1953 р. 17 європейськими країнами з метою гармонізації та уніфікації митних систем, поліпшення техніки митної справи і митного законодавства. Вже в 1987 р. кількість країн–учасниць перевищувала 100, а зараз ця організація має глобальний характер.

Одночасно з Конвенцією про заснування РМС були підписані ще два документи: Конвенція про оцінку товарів у митних цілях та Конвенція з митної номенклатури. Програма діяльності Ради включає розробку рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення та застосування двох конвенцій (номенклатурної та оцінюючої), виконання функцій, визначених ними, а також посередницьких і примірювальних дій у разі виникнення незгоди або суперечок. Конкретні рекомендації з різних митних питань розробляються та приймаються спеціалізованими комітетами: з номенклатури, гармонізованої системи опису та кодування товарів, оцінки товарів у митних цілях, з питань митної справи.

Рада митного співробітництва підготувала проекти майже 20 міжнародних митних конвенцій, понад 60 документів–рекомендацій, серед яких керівництва щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення єдиних підходів до дозволу на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення транспортування товарів, застосування окремих конвенцій, спрощення та узгодження митної документації та інше.

Найвідомішим результатом діяльності організації стало прийняття в 1983 р. Конвенції з гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС), яка набула чинності з січня 1988 p., замінивши Брюссельську товарну номенклатуру (БТН), що існувала з 1959 р. ГС, на відміну від БТН, може застосовуватися не лише для митного тарифу, а й класифікації товарів у статистиці, а також у транспортних тарифах. Україна приєдналась до ГС з 1 січня 1990 р. ще в складі СРСР.

Бюро міжнародних виставок (БМВ), Париж (Франція) — створено в 1931 р. для нагляду за виконанням Паризької конвенції 1928 р. стосовно впорядкування проведення міжнародних торговельно–промислових виставок. Конвенція регламентувала порядок організації офіційних виставок з метою недопущення можливих відмінностей між країнами, класифікувала виставки, визначила права та обов'язки країн (як тих, що організують, так і тих, що беруть участь), порядок присудження нагород експонентам товарів, терміни організації виставок залежно від категорії.

Країна, яка організує виставки, повинна зареєструвати її в БМВ не пізніше, ніж за шість місяців до розсилки запрошень. Конвенція передбачає деякі пільги для учасників виставки: тимчасово безмитне ввезення експонатів із зобов'язанням їх вивезення, а також безмитне ввезення рекламної продукції, будівельних матеріалів, стендів та ін.

Вищий орган БМВ — Адміністративна Рада, до складу якої входять представники всіх держав–учасниць Конвенції і яка збирається двічі на рік. При Раді функціонують такі комісії: класифікаційна — дає заключення щодо категорії виставки, яка реєструється; статутна; бюджетно–адміністративна та з реклами і видавництва.

Основними з неурядових організацій є Міжнародна торговельна палата та Спілка міжнародних ярмарків.

Міжнародна торговельна палата (МТП), Париж (Франція) — об'єднання національних організацій ділових кіл країн, заінтересованих у розвитку міжнародної торгівлі і підтриманні економічних зв'язків між окремими державами для забезпечення збуту товарів і отримання необхідної сировини і матеріалів.

Торговельно–промислові палати займаються збором, обробкою і наданням інформації про стан розвитку промисловості в регіоні, кон'юнктуру ринків, умови доступу на них, податковий механізм, митні та інші експортно–імпортні збори і податки, умови транзиту тощо. До компетенції багатьох торговельних палат входить видача свідоцтв про походження товарів, торговельна експертиза, управління товарними біржами, питання арбітражу. Торговельно–промислові палати умовно поділяються на три типи: національні (включаючи місцеві); закордонні, які створюються національними асоціаціями торговельно–промислових кіл на території іншої країни; та змішані, створені національними організаціями двох або кількох країн.

Міжнародна торговельна палата — найбільша і найвпливовіша серед змішаних торговельно–промислових палат. Вона почала діяти в 1920 р. в Парижі відповідно до рішення Міжнародної торговельної конференції, яка проходила восени 1919 р. в Атлантік–Сіті (США). Ініціатива створення МТП належала США, Великобританії, Франції, Бельгії та Італії.

Згідно із статутом (доповнення 1947 р.) в Палату можуть входити колективні члени — національні або місцеві торговельні, промислові, страхові, банківські, транспортні й інші організації ділових кіл, які не займаються комерційною або політичною діяльністю (це в основному національні, місцеві і закордонні торговельно–промислові палати) та індивідуальні члени — фірми, компанії і окремі особи, які займаються комерційною діяльністю.

Міжнародна торговельна палата сприяє впровадженню в міжнародну практику стандартів, ділових звичаїв, уніфікованих правил, визначень, умов, а також розповсюдженню необхідної політичної і торговельно–економічної інформації для розвитку міжнародного економічного співробітництва. Одним з важливих документів МТП є збірник міжнародних правил «Інкотермс», що забезпечує єдине тлумачення основних правил міжнародної торгівлі. Крім того, при МТП як її орган з 1923 р. функціонує Міжнародний арбітражний суд.

Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ), Париж (Франція) — об'єднання постійних ярмаркових комітетів або установ, які скликають та організовують міжнародні ярмарки. Заснована в 1925 р. у Мілані.

За спільним визначенням Спілки міжнародних ярмарків і Міжнародної торговельної палати, міжнародний ярмарок — це відкритий для всіх галузей виробництва великий ринок, який організується на обмежений термін через певні проміжки часу в одному і тому ж місті. Офіційне призначення сучасних ярмарків — дати можливість учасникам продемонструвати зразки свого виробництва, нові технічні досягнення і вдосконалення з метою укладання торговельних угод.

Територія міжнародних ярмарок розглядається як митний склад, куди товари ввозяться без сплати мита. Учасникам ярмарок надаються імпортні контингенти; забезпечується охорона прав на промислову власність — виставлені винаходи і зразки; для вантажів і відвідувачів, які прямують на ярмарки, встановлені знижені транспортні тарифи і спрощені митні формальності. Спільно з Міжнародною торговельною палатою Спілка прагне до розширення пільг для міжнародних ярмарків та їх учасників.

Згідно із статутом завдання Спілки полягає в тому, щоб закріпити права і пільги своїх членів та зміцнити вплив міжнародних ярмарків на розвиток міжнародного товарообміну; домагатися подальшого розширення прав і кола діяльності міжнародних ярмарків; сприяти посиленню впливу ярмарків на стан світової економіки; організувати постійне співробітництво між ярмарками — членами Спілки; охороняти інтереси учасників ярмарків (експонентів і покупців); розробляти узгоджений міжнародний розклад проведення ярмарок; на прохання заінтересованих сторін створювати арбітражні комісії для розв'язання спорів між ярмарками — членами Спілки; організовувати рекламу; представляти міжнародні ярмарки перед компетентними органами влади і міжнародними організаціями. Спілка не втручається у внутрішні справи ярмарків, які є її членами.

У Спілці міжнародних ярмарків існує дві категорії членства: дійсні і такі, що приєдналися. Ярмарки в країні, де вже є дійсні члени Спілки, можуть вступати в Спілку тільки як члени, що приєдналися. Для вступу в Спілку як дійсний член необхідно додержання багатьох вимог, основними серед яких є: юридичне визнання ярмарки як міжнародної урядом своєї країни; наявність постійно діючого комітету або установи з організації ярмарків, також юридично визнаних урядом; існування протягом щонайменше п'яти років.

До регіональних організацій торговельного спрямування належать всі регіональні економічні угруповання, оскільки спільною рисою цих наддержавних організацій є інституціональне закріплення вже існуючого або бажаного ступеня розвитку інтеграції. Відомо, що регіональне інтеграційне угруповання проходить в своїй еволюції обов'язкові стадії торговельної інтеграції: зону преференційної торгівлі, зону вільної торгівлі і митний союз. На наступних стадіях розвитку економічної інтеграції, таких як спільний ринок та економічний союз, торговельні проблеми, як свідчить досвід ЄЕС, не тільки не зникають, а й ускладнюються. Серед регіональних організацій з найрозвинутішою торговельною функцією слід назвати Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА), Зону преференційної торгівлі держав Сходу і Півдня Африки та ін.

Галузеві організації, об'єктом діяльності яких є окремі галузі світової торгівлі, можна поділити на міжурядові та неурядові. До міжурядових галузевих організацій належать: промисловість — Орг