Розміщення продуктивних сил України (1998)

1.8. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи динаміку їх.

Обґрунтування розміщення продуктивних сил потребує врахування кількісних і якісних параметрів природних умов і природних ресурсів або, інакше кажучи, природно-ресурсного потенціалу певної території. Поняття "природно-ресурсний потенціал" часто використовується в науковій літературі. Зростання економічного значення природних умов і природних ресурсів зумовлене тим, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а й як засоби виробництва. У зв'язку з цим виправданими є пошуки таких термінів, які найповніше відбивали б економічний зміст природного середовища. Уявлення про кількісні параметри природно-ресурсного потенціалу дає табл. 10.



Природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. Отже, застосування цих понять для кількісної характеристики природних багатств відбиває їх споживну вартість, корисність для суспільства. Враховуючи це, поняття "природно-ресурсний потенціал" (ПРП) найбільш поширене в науках, що вивчають території, є одним з найважливіших факторів розміщення продуктивних сил і включає тільки вже вивчені елементи природного середовища: а) природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві і в невиробничій діяльності; б) природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав у своїх працях А. А. Мінц. Природні умови (у вузькому розумінні) — це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства і в невиробничій діяльності людини. Природні ресурси — це тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не вивчені ресурси мають назву потенційних природних ресурсів.

За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце за кількістю орних земель, за запасами залізної й марганцевої руд, сірки. Україна — в числі перших за запасами кам'яного вугілля, природного газу, калійної і кам'яної солей.

За минулі роки в країні досягнуто великих успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення і властивості окремих їх видів і родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності територіальної організації. Однак ще не повністю розв'язані методологічні й методичні проблеми економічної оцінки природних ресурсів.

Поняття "економічна оцінка природних ресурсів" широко дискутується в економічній та економіко-географічній літературі. Економіко-географи здебільшого використовують поняття "господарська оцінка природних ресурсів". Проектування розміщення продуктивних сил потребує даних, що стосуються економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів і країни в цілому. Показники економічної оцінки природних ресурсів повинні бути насамперед порівняльними. Це означає, що кількісні показники мають уможливлювати порівняння різних джерел однойменних ресурсів і варіантів (способів) використання їх. Водночас економічна оцінка виражає природні й виробничо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники. Джерелом створення вартості можуть бути затрати праці на підготовку їх до використання, відтворення і поліпшення. Однак вартісна оцінка дещо однобічна, оскільки не враховує територіально диференційованих властивостей природних ресурсів.

А. А. Мінц пропонує як економічну оцінку природних ресурсів враховувати вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та їхніх джерел на продуктивність суспільної праці. Нерівномірність їх просторового розподілу потребує врахування різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. Критерієм оцінки пропонується вважати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального поєднання їх. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої і уречевленої праці. Враховуючи це, показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат. Залежно від практичних запитів доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: по-елементна оцінка окремих джерел природних ресурсів; оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів; оцінка природних умов життя або виробництва.

Послідовники академіка С. Г. Струмиліна оцінку природних ресурсів пов'язують із витратами на освоєння і відтворення їх. Ряд учених, і серед них Л. В. Канторович, В. С. Немчинов, М. П. Федоренко, вважають, що показниками економічної оцінки природних ресурсів є диференційована рента диференційований доход, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів. М. М. Некрасов стверджує, що для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів найрезультативнішим слід вважати метод витрат. Під останнім вважають величину граничних, з погляду народного господарства, витрат на одиницю приросту продукції в певному районі на певному відрізку часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від певного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції в розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

Для складання схем розміщення галузей господарства і комплексного розвитку господарства економічних районів велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:

балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації;

позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. До позабалансових відносять ресурси, що характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації.

При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рудних тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного компоненту та інші специфічні показники. В геології вирізняють чотири категорії запасів корисних копалин:

А — докладно розвідані та вивчені;

В і С, — розвідані менш докладно;

С2 — оцінені попередньо і приблизно.

Водночас, коли йдеться про геологічну розвідку нових територій, вирізняють прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С , С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси.

До промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, готові для експлуатації. Гірничорудні підприємства будують за умови наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А, В, С,.

В Україні геологічні пошуки провадяться на всій території. Масштаби розвитку промисловості потребують стабільного забезпечення її мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ палива і різноманітних руд зумовлений зменшенням видобутку їх в давно освоєних районах, а в багатьох випадках і вичерпанням родовищ. Альтернативними джерелами забезпечення потреб народного господарства в природних ресурсах є комплексне використання їх, а також повсюдне впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку і переробки сировини й палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст тих чи інших компонентів відіграє велику економічну роль. Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. При цьому вартість міді набагато нижча, ніж компонентів, що вилучають при виплавленні її. Комплексне використання сировини дає можливість у кольоровій металургії одержати майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організувати промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Рівень комплексного використання сировини нині характеризує загальний технічний прогрес у промисловості. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів у електроенергетиці, де використовуються низькосортне вугілля, торф. Так, електростанція потужністю 2—2,5 млн. кВт, яка споживає вугілля зольністю 20 %, щороку видає золи майже 100 млн. м3, для складування якої потрібна площа 150 га.

Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи й шлаків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігаючої техніки і технологій. Зниження матеріало- та енергоємності виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції при тій самій кількості використаних сировини й палива.

Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металів і проблема охорони навколишнього середовища висунули найважливішу проблему використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення і переробку, а й промислові викиди в атмосферу і гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86 %, у гідросферу — на 76 %, а обсяг відходів на 97 %*. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива — в 7,4 раза менше. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторинної сировини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити, що вихід паперу з 1 м3 деревини в Україні у 5—7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

Земельні ресурси. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями дуже висока і становить 0,8 га на одного жителя. Рівень сільськогосподарського освоєння території країни сягає 70 %, але досить диференційний у розрізі областей (табл. 11).



Площа орних земель становила на 1 січня 1996 р. 32 989 тис. га, пасовищ — 6758 тис. га. На кожного жителя України припадає 0,65 га ріллі. У результаті меліоративних робіт осушено 3299 тис. га і зрошується 2585 тис. га землі.

У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55 % площ орних земель. 10 % орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9 — каштанові, 7 — підзолисті, 6,7 — сірі лісові, 2,5 — солонцюваті, 2 % — лужні та ін. Останніми роками порушується баланс гумусу, особливо в чорноземах. У зв'язку з цим погіршується родючість ґрунтів. Отже, подальший розвиток землеробства має передбачати і заходи щодо відновлення родючості ґрунтів, рекультивації земель, вилучених із сільськогосподарського обороту.

Для України характерний високий рівень освоєння території. Найвищий рівень мають західні і центральні області, Донбас і Придніпров'я. В Степовій і Лісостеповій зонах рівень розораності перевищує 70 %. Одним з наслідків цього є зростання ерозійних процесів, частка яких перевищує третину загальної площі ріллі. Безумовно, така ситуація потребує радикальних заходів щодо зниження частки еродованих земель.

В Україні є значні територіальні відмінності в землезабезпеченні населення. Так, у Закарпатській області забезпечення ріллею становить 0,15 га на одного жителя, в південних областях — до 1,5 га, тоді як у середньому в Україні — 0,65 га. За рівнем забезпечення ріллею Україна займає одне з перших місць в Європі.

У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що має підтверджуватися відповідним законодавством. Однією з найважливіших проблем при переході до ринкових відносин є створення докладного земельного кадастру на основі бонітування ґрунтів.

Для ефективного використання орних земель велике значення мають кліматичні ресурси території. Так, тривалість неморозного періоду, сума активних температур, кількість опадів і запаси вологи в ґрунтах в сукупності є агрокліматичними ресурсами. Кількісні параметри агрокліматичних ресурсів у межах України територіально диференційовані. Так, агрокліматичні ресурси півдня Криму дають змогу вирощувати субтропічні культури, а в цілому територія України придатна для вирощування всіх культур помірного поясу. Проте для одержання гарантованих урожаїв на півдні України необхідно застосовувати штучне зрошування, оскільки тут випадає мінімум опадів влітку, а також можливі засухи.

Мінерально-сировинні ресурси (табл. 12) належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий — десятки і сотні мільйонів років.

За характером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі. Встановлено, що основними районами нагромадження паливних, хімічних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформи з товщами осадових порід і їх крайові прогини, а місцями утворення більшості скидів рудних копалин — рухомі геосинкліналі й щити. Райони земної поверхні, в надрах яких стикувалися геологічні структури, мають назву геохімічних вузлів, які характеризуються поєднанням різноманітних за походженням видів ресурсів.

Паливні ресурси України представлені в основному кам'яним й бурим вугіллям. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому (98 %) і Львівсько-Волинському (2 %) басейнах. Понад третина запасів цих басейнів — коксівне вугілля.

Умови залягання вугілля в Донбасі складні: глибина — 1200 м, товщина пластів — 0,5—2,0 м, висока крутизна падіння пластів. Це надзвичайно ускладнює видобуток вугілля і зумовлює його високу собівартість. Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському басейні менш складний, товщина пластів тут досягає 2 м і запаси становлять 1 млрд. т.

Запаси бурого вугілля в основному зосереджені в Придніпровському басейні. Найбільшими родовищами є Коростишівське (Житомирська обл.), Звенигородське (Черкаська обл.) та Олександрійське (Кіровоградська обл.). Запаси оцінюються в 2—6 млрд. т, у тому числі 0,5 млрд. т придатні для відкритого видобутку. Деякі його запаси є в Донбасі, Закарпатті, на Поділлі.

Родовища нафти і газу зосереджені в трьох регіонах: Придніпровському, Прикарпатському і Причорноморському. Основні запаси містяться на північному сході України. В Україні налічується 214 нафтових і газових родовищ. Найбільшими нафтовими родовищами є Прилуцьке і Леляківське (Чернігівська обл.), Рибальське і Качанівське (Сумська обл.), Зачепилівське, Радченківське і Сагайдацьке (Полтавська обл.), а також Бориславське, Битківське, Долинське (у Прикарпатті) та ін.

Найбільшими родовищами природного газу є Шебелинське, Єфремівське і Кегичівське (Харківська обл.), Перещепинське (Дніпропетровська обл.), Малишівське і Диканське (Полтавська обл.), Качанівське (Сумська обл.), а також у Прикарпатті — Дашавське, Калуське, Вільче-Волицьке, Угерське, Опарське. Родовища нафти і газу в Прикарпатті внаслідок їх тривалої та інтенсивної експлуатації знаходяться на грані вичерпання.

На межі Кіровоградської і Черкаської областей відкриті запаси горючих сланців (3,7 млрд. т). Менілітові сланці у великій кількості залягають у Карпатах.

В Україні є понад 2500 родовищ торфу, запаси якого оцінюють у 2,2 млрд. т. Поклади торфу розміщені в основному у Волинській, Рівненській, Київській, Чернігівській і Львівській областях.

Є в Україні і родовища уранової руди, які розміщені в Кіровоградській області та в Карпатах.

Рудні ресурси. Загальні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 27,4 млрд. т (категорія А -І- В + С,). З 88 родовищ 60 розташовані в Криворізькому басейні, запаси якого становлять 18,7 млрд.

т. Запаси залізної руди в Кременчуцькому басейні оцінюють в 4,5 млрд. т, а в Білозерському залізорудному районі (Запорізька обл.) вони становлять 2,5 млрд. т. У Керченському родовищі залягає 1,4 млрд. т. Прогнозовані запаси залізних руд в Україні оцінюються в 20 млрд. т. Значна їх кількість залягає близько до поверхні і видобуток ведеться відкритим способом.

Україна займає одне з перших місць у світі за запасами марганцю. Найбільшими родовищами є Великотокмацьке (Запорізька обл.) і Нікопольське (Дніпропетровська обл.). Запаси марганцю становлять 2,2 млрд. т. Його видобувають як відкритим, так і шахтовим способами.

Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Побузькому родовищі (Вінницька обл.), Кіровоградській і Дніпропетровській областях.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших родовищ належать поклади титану, основні запаси якого містяться в Іршанському родовищі на Поліссі, Самотканському (Дніпропетровська обл.), на узбережжі Чорного та Азовського морів. Україна багата на алюмінієву сировину. Так, запаси бокситів є у Високопільському родовищі (Дніпропетровська обл.), алунітів — у Закарпатті, а нефелінів — у Приазов'ї.

У Закарпатті відкрито родовище ільменітів, ртуті. Ртутні руди залягають у Донбасі (Микитівка).

Знайдено в Україні і золото. Основні його запаси зосереджені у Дніпропетровській, Житомирській, Черкаській, Луганській, Донецькій областях та в Мужіївському (Закарпатська обл.) родовищі. Останніми роками значні запаси золота відкрито в Одеській області.

Нерудні ресурси. Україна багата на гірничохімічну сировину. Великі запаси калійних солей зосереджені в Івано-Франківській області (Калуське, Тростянецьке, Typo-Волинське родовища) і в Львівській області (Стебниківське, Бориславське родовища). Калуське, Стебниківське і Сиваські родовища багаті на магнієві солі.

У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки. Надзвичайно багато в Україні кухонної солі, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Здавна відомі поклади кухонної солі в Слов'янську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долині.

Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів — флюсових, вогнетривких і формувальних глин. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Автономній Республіці Крим, а доломітів — у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Черкаській областях, кварцитів — у Житомирській — (Овруцьке), Кіровоградській (Малоскелеватське), Сумській (Банницьке) та Донецькій (Красногорівське) областях. Найбільші родовища формувальних матеріалів є в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Запорізькій областях.

Особливо багато в Україні високоякісного каоліну, запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. На бентонітові глини багаті Черкаська і Закарпатська області. Каолін використовують в основному для виробництва вогнетривких виробів, у фарфоро-фаянсовій, паперовій і гумовій промисловості.

В Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров'ї (Незвиське), Сумській (Кролевецьке) і Харківській (Ізюмське) областях. Нещодавно відкрито Покрово-Керченське родовище апатитів.

Значні запаси граніту зосереджені в Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській і Донецькій областях.

У Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській і Львівській областях розміщені основні родовища вапняків.

В Україні є багато родовищ різноманітної сировини для виробництва будівельних матеріалів (наприклад, 36 родовищ цементної сировини, 61 — крейди). Україна багата на родовища облицювального каменю: гранітів, мармуру, лабрадоритів, базальту. Поклади облицювального каменю є в більшості областей, але найцінніші види його залягають у Поліських областях — Рівненській, Житомирській, а також Запорізькій, Закарпатській і Хмельницькій областях.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов'ї і Кривому Розі є запаси кольорового каміння. Трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

Слід зазначити, що Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калійних солей та іншої сировини.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км3, у тому числі 130 км3 формуються за межами України. В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3, що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3.

Основна маса річкового стоку припадає на Дніпро — 53,5 км3, Дністер — 8,7 км3, Сіверський Донець — 5 км3 і Південний Буг — 3,4 км3. Усього на території України понад 73 тис. річок. Найбільш багатоводним є .Дунай, який вздовж 174 км плине територією країни. Стік його в середньому за рік становить 123 км3. Водночас екологічні проблеми Дунаю дуже гострі, а його воду для зрошування можна використовувати лише після очищення.

Майже 11 км3 води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км3 прісної, 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км3. Найбільші озера і лимани розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного та Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Дінці. Вони займають територію понад 7 тис. км2, а це означає, що власне стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського обороту.

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км3 і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У Карпатах, Закарпатській області і на півострові Крим, у Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

Споживання води в Україні щороку зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці — сільське господарство — 15 км3, на третьому — комунальне — 4 км3.

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне море (майже 420 тис. км2) має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб, більшість яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море (майже 40 тис. км2) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.

Лісові ресурси. Площа лісів України становить 8,6 млн. га, з них 6,9 млн. га займають ліси державного фонду. Лісопокрита площа в середньому становить 14 %, у тому числі західна й північна частини — 30—40 %, Карпати — понад 40, Полісся — 25,7, Крим — 10, Степ — 4 %; 75 % лісових площ мають високопродуктивний деревостан. Річний приріст деревини становить понад 30 млн. м3. На хвойні ліси припадає 54 % запасів деревини, в тому числі на сосну — 35 %, вона в основному поширена на Поліссі. Майже 40 % запасів деревини — твердолистяні породи, %: дуб — 22, бук — 13, граб — 2. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополь. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід грибів, плодів, лікарських трав.

Рекреаційні ресурси. Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Всесвітньовідомий своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Ще одним за важливістю рекреаційних ресурсів є район Карпат, який вирізняється добрими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. В Сваляві, Синяві та Усть-Чорній є мінеральні води. Особливо багата на мінеральні води Львівська область (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), лікувальні грязі є в с Чорне Івано-Франківської області і с. Конопківці Тернопільської області. На межі Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси мінеральних вод (Сатанів, Гусятин).

У рекреаційних цілях використовується місцевість Західного Полісся, особливо Щацькі озера.

У Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській областях є запаси радонових вод, а в Полтавській (Миргород) — хлоридно-натрієві води. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'яногорськ (Донецька обл.).

За сучасних умов розвиток народного господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей — від територіального поєднання природних ресурсів. Під територіальним поєднанням природних ресурсів А. А. Мінц пропонує вважати джерела ресурсів різноманітних видів, що розташовані на певній цілісній території й об'єднані фактичним або перспективним спільним використанням у межах єдиного виробничо-територіального комплексу. Поєднання природних ресурсів є специфічним для будь-якої території. До природного комплексу території належать земля, вода, ліс, мінерально-сировинні ресурси, а також природні умови (клімат, рельєф тощо).

Ретельному вивченню підлягають лише окремі елементи природного комплексу, що необхідно для розвитку гірничо-видобувної промисловості, сільського й лісового господарств і забезпечення економіки країни енергетичними, сировинними та іншими ресурсами. Однак у сучасних умовах поелементне вивчення природного комплексу не забезпечує комплексного вивчення і використання природних ресурсів окремих регіонів.

Територіальне поєднання природних ресурсів у регіоні є не сумою розрізнених ресурсів окремих природних факторів, а єдиним природним комплексом, у якому взаємопов'язані всі його елементи. Здебільшого природні ресурси в тому чи іншому регіоні використовуються без урахування взаємодії природного комплексу. Наприклад, у результаті перерубки розрахункової лісосіки, неправильного використання лісового фонду значні його масиви опинилися під загрозою знищення, що, в свою чергу, впливає на водний режим місцевості, а зменшення запасів води негативно позначається на землеробстві.

Особливих збитків як народному господарству, так і навколишньому середовищу завдає пріоритетне використання одного виду ресурсу. Так, не заперечуючи економічної ефективності відкритого способу видобування вугілля, руд і нерудних матеріалів, не завжди визначають економічний ефект. При цьому для складування відходів вилучаються тисячі гектарів родючих земель, порушується екологічна рівновага. Тільки недавно почали рекультивувати відпрацьовані кар'єри, золовідвали енергетичної і металургійної промисловості.

Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший народногосподарський ефект, а й успішно вирішувати складні питання охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Зростання населення і масштабів виробництва спричинило глобальні економічні проблеми. Однією з найважливіших нині є проблема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастішали випадки викидів у атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різноманітних оксидів і радіоактивних ізотопів. Особливо гострою є потреба охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.

Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім промислові й комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами і отрутохімікатами. Збільшення споживання води зумовлює виникнення її дефіциту в Причорноморському економічному районі. У зв'язку з цим проблема забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.

Охорона земельних ресурсів є складовою проблеми охорони навколишнього середовища. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення має раціональне використання землі, відновлення її родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особлива роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства належить рекультивації відпрацьованих кар'єрів і золовідвалів.

Першочергову роль відіграє охорона рослинного світу, а найбільше лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи щодо лісовідновлення. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).

Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.

Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.