Державне регулювання економіки (2006)

Науково-технічна політика — це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Умови ефективного науково-технічного розвитку країни:

раціональна мотивація використання НТП у виробництві;

соціальна ефективність впровадження результатів НТП (забезпечення соціалізації економіки, поліпшення умов праці, захист навколишнього середовища тощо);

конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав;

забезпечення інтеграції науково-дослідних, виробничих та фінансових структур;

державна підтримка розвитку НТП, інноваційних процесів.

Особливості науково-технічного розвитку України:

технічне і технологічне відставання від рівня розвинених країн світу;

висока ресурсомісткість (енерго-, матеріало-, фондо- та працемісткість) виробництва;

низький рівень продуктивності праці;

певна військова спрямованість наукових розробок;

певна ізольованість у світовому науково-технічному і технологічному обміні;

нераціональне використання науково-технічного потенціалу країни тощо.

Основні напрямки (цілі) науково-технічної політики:

розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

стимулювання НТП, розповсюдження прогресивних науково-технічних тенденцій і процесів;

стратегічний, науковий і технологічний прорив;

підтримка інноваційної діяльності в економіці;

раціональне використання науково-технічного потенціал України;

зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні національних технологічних лідерів (цільове інвестування "точок зростання");

суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (синтез) науково-технічної та інвестиційної політики.

Державна інноваційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Основні принципи державної науково-технічної та інноваційної політики:

демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

орієнтація на створення ринкової (підприємницької) економіки;

забезпечення соціалізації економіки на основі використання досягнень НТП;

дотримання вимог екологічної безпеки;

визначення пріоритетності й селективної підтримки науково-дослідних робіт, здатних забезпечити прогресивні зрушення у народному господарстві країни, підвищення ефективності виробництва та конкурентноздатності економіки;

збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

принцип реалістичності — економіко-організаційне та правове забезпечення державного регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності з використанням адекватних важелів (форм, методів, інструментів) та організаційної структури.

Цілі інноваційної політики Української держави:

орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів; постійне оновлення й модернізація виробництва;

забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу;

забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;

формування умов, за яких упровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробників;

— прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та підвищення ринкового попиту на науково-технологічні досягнення.

Синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів обумовлена різною тривалістю інноваційних (в середньому 7 років) та інвестиційних циклів (для споруд — 50 років, для машин і обладнання — 8—10 років) і передбачає забезпечення впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво при збереженні інвестицій за допомогою політики прискореної амортизації.

Політика прискореної амортизації — зниження нормативних строків служби основного капіталу та дозвіл на більш високі норми амортизаційних відрахувань на ранніх періодах експлуатації основного капіталу.