Державне регулювання економіки (2006)

Ринок праці — сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.

Значення ринку праці:

використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;

забезпечення працюючих доходами, що дає можливість задовольняти їх соціально-економічні потреби та посилює соціальну захищеність;

зменшення розшарування та соціальної напруги у суспільстві, забезпечення соціально-економічної стабільності.

Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Об'єкти державного регулювання ринку праці:

зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць);

соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;

трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення);

підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників;

розподіл та перерозподіл робочої сили.

Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:

Міністерство праці та соціальної політики;

служби зайнятості (обласні, міські, районні);

відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості.

Функції державної служби зайнятості:

аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці);

надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки;

облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реєстрація безробітних;

сприяння пошуку робочого місця;

організація професійної підготовки, перепідготовки;

надання грошової допомоги;

участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості.

Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці

Захисні заходи держави

Забезпечення гарантій зайнятості за умов:

зміни власника;

приватизації;

банкрутства (квотуванням робочих місць).

Організація і проведення громадських робіт.

Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).

Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:

прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;

відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників;

сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;

прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;

стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;

жорстка кредитна політика;

встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;

зниження інвестицій;

скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.

Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:

стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;

підготовка та перепідготовка робочої сили;

сприяння найму робочої сили;

соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).