library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

2. Теоретичні погляди античних авторів

Теоретично найбільший внесок в розвиток соціально-економічної думки людства зробили античні автори - давні греки й римляни. Висловлювання античних авторів з низки соціально-економічних проблем хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, однак містять геніальні здогадки, в яких теоретично усвідомлено тогочасні соціально-економічні процеси і явища.

В основі їхнього соціально-економічного світогляду лежали погляди, пов'язані з приватним господарюванням, що передбачало як власну працю, так і найману, і рабську. Грекі, на відміну від римлян, найбільше уваги приділяли питанням "господарчої етики" (в сучасному розумінні - це вже проблема "соціальної економіки").

Можна твердити, що думки та висновки стародавніх мислителів стали вихідними пунктами сучасної соціально-економічної науки. На це звертав увагу К. Маркс, зазначивши, що "в історії науки "давньогрецькі" мислителі виявляють таку саму геніальність і оригінальність, як і у всіх інших галузях. Історично їх світогляд створює теоретичні вихідні пункти сучасної науки".

Серед десятків славетних імен Давньої Греції ми виділяємо тих видатних мислителів, чиї твори найбільше позначалися на подальшому розвитку соціально-економічної науки - Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Головні соціально-економічні праці КСЕНОФОНТА (430 -354 р. р. до н. є.) - "Домострой", "Економікс" та "Про землеробство" - являють собою справжню енциклопедію соціально-економічного устрою Давньої Греції. Визначаючи предмет "домоводства" та "економікосу" як перших соціально-економічних понять, він характеризує її як науку про "ведення господарства" і "збагачення господаря". Ксенофонта можна вважати одним з перших "соціальних економістів", який вивчав проблеми суспільного поділу праці. Остання є важливою умовою збільшення виробництва "споживних вартостей", отже продуктивності праці взагалі.

Ксенофонт - прихильник, насамперед, натурального господарства. Разом з тим, він визнає необхідність й корисність грошей, грошового обігу і торгівлі. Будучи родом з Афін, він не міг не визнавати за торгівлею основу соціально-економічного процвітання.

Досить суперечливими були його соціально-економічні погляди на капітал: негативно ставлячись до лихварського й спекулятивного торгівельного капіталу (соціальний підхід), визнавав за грошима функції засобу обігу і нагромадження, радив використовувати їх як "скарб", як страховий фонд на випадок війни, а також на потреби розширення виробництва (суто економічний підхід).

Видатний давньогрецький філософ Платон (428 - 347 pp. до н. є.) уславив своє ім'я філософськими та соціально-економічними працями. Головні з них - "Держава" та "Закони". Соціально-економічні погляди Платона отримали концентрований вираз в моделі ідеальної держави (праця "Держава"). Під нею він розумів спільноту людей, в якій цілком "природно" існує поділ на багатих і бідних, а також на "вільних" та рабів. "Вільними" можуть бути лише греки. Вищі стани, найперше аристократія та військові, мають бути позбавлені господарчих турбот. Цікаво, що їм не потрібна, на його думку, приватна власність, родина та будь-які приватні інтереси. Але утримувати їх мають "вільні" громадяни (простий люд і раби). Останні можуть мати будинок і земельну ділянку, отриману від держави на умовах володіння і користування. При цьому на державу покладається завдання суворо доглядати за майновою рівністю і запобігати значному збагаченню одного громадянина перед іншим (не більше як у чотири рази). Такий соціально-економічний устрій, на думку Платона - найсправедливіший.

Головна галузь економіки - землеробство, а додаткова -ремісництво. Економічна основа держави - натуральне господарство, але поділ праці зумовлює також дрібну торгівлю. В цілому до торгівлі, особливо крупної, ставився недоброзичливо. Для аристократів та філософів, а також "стражів" (військових) заняття торгівлею неприпустиме і навіть ганебне.

В ідеальній державі Платона є три "соціальні стани": філософи, які управляють державою; воїни, які її захищають; землевласники, ремісники й дрібні торговці. Еліта суспільства - філософи і воїни. Для них усуспільнено споживання, що й дало привід наступним дослідникам тлумачити його соціально-економічну концепцію як приклад "аристократичного комунізму".

Серед найвидатніших мислителів Давньої Греції височить постать АРИСТОТЕЛЯ (384 - 322 pp. до н. є.). Будучи енциклопедично освіченою людиною (він займався філософією, психологією, етикою, політикою, логікою, фізикою тощо) Аристотель найбільше уваги приділив соціальним проблемам. В його численних працях (28 книг) дуже багато уваги приділено економічним проблемам взагалі, і соціально-економічному устрою тогочасного суспільства зокрема. Серед цих робіт треба найперше назвати "Політику", яка цілком присвячена проблемам соціально-економічного устрою держави, і "Нікомахову етику" (праця адресована синові філософа і містить глибокі роздуми філософа про мораль, етику та економіку тогочасного суспільства). Взагалі ця "триєдність" з часів Аристотеля стала традиційною, і суто економічні проблеми Аристотель ніколи не відокремлював від морально-етичних, соціальних, політичних, релігійних, психологічних проблем.

Як і його попередники - Ксенофонт і Платон - Аристотель висуває проект "Найкращої держави". Чи не найважливішою ідеєю, яка пізніше увійде до скарбниці соціально-економічної думки, була ідея про створення "громадянського суспільства", про "громадянство" взагалі. В "ідеальній державі" соціальна основа держави - громадяни. Переважну їхню більшість становлять громадяни, "які володіють власністю середньою, але достатньою". Цей "середній достаток з усіх благ якнайліпший" (з позицій сьогодення можна твердити, що Аристотель започаткував теорію "середніх класів"). Саме ці громадяни і становлять соціально-економічну і політичну основу сталості й потужності держави.

Водночас Аристотель був людиною своєї епохи, а його погляди відбивали тогочасне реальне життя. Рабство для нього було явищем "цілком природним" (щоправда для варварів, а не для греків), а "панування і підкорення" - це "універсальний закон природи".

Основа економіки в державі - натуральне господарство і рабська праця. Ідеал "господарювання" для Аристотеля - невелике землеробське господарство, де поруч з господарем працюють раби і своєю працею створюють усе необхідне для життя. Те нечислене, що не виробляється в господарстві, можна отримати шляхом "справедливого обміну" (тут вже простежується ідея "справедливої ціни"). Суто економічні проблеми, нерозривно пов'язані у Аристотеля із мораллю і соціальною справедливістю, як він її розумів.

Вважаючи натуральне господарство основою економіки, Аристотель чимало уваги приділяє і професійному поділу праці (землероби, ремісники, скотарі, торговці, воїни) і поділу праці на "розумову" і "фізичну" (найбільш привілейований і шанований вид занять у політичних діячів і філософів). Одні люди (еліни) від природи є "вільними", іншим (варвари) судилася доля рабів. Одні неначе призначені для підлеглості, інші - до владарювання. "Вільні" тому і є вільними, що вони не забиті фізичною працею, а раби "від природи" не можуть виконувати іншої роботи, окрім фізичної. Отже, існування рабства є соціально-економічною необхідністю. Такою бачив Аристотель модель ідеального соціально-економічного устрою.

З часів Аристотеля "економіку" вважали наукою про багатство та способи його одержання. З ім'ям Аристотеля деякі дослідники пов'язують навіть самий термін "ойкономія" (від грецьких слів - "ойкос" - господарство і "номос" - закон). Для нього "економіка" - це наука про закони ведення господарства. Однак Аристотель чітко виділяє два види багатства і відповідно два способи збагачення.

Під власне "економікою" Аристотель розумів "природний" спосіб отримання багатства, тобто спрямований на виробництво, примноження і отримання усіх необхідних для життя благ. Це - природне, істинне багатство.

Інший спосіб господарювання, спрямований, насамперед на отримання й примноження грошового багатства він називав "хрематистикою". Сюди відноситься найперше лихварство, різного роду спекуляції. Такі види діяльності він засуджував, вважаючи "мистецтво робити гроші" аморальним, тому що воно породжує в людях ненажерливість, жадобу отримувати гроші будь-якою ціною і стає кінцевою метою їхнього життя. За логікою Аристотеля, обмін і дрібна торгівля - явища "природні" і включаються ним до "економіки", а діяльність винятково у сфері обігу, найперше велика торгівля і лихварство, є заняттям "неприродним" і називається "хрематистикою". Засуджуючи останню, він водночас розуміє, що у повсякденній практиці "економіка" неминуче сполучається з "хрематистикою".

Подвійним в логіці Аристотеля є й використання грошей як засобу обміну і грошей як капіталу. Так прямий товарообмін і товарообмін через гроші, він відносить до сфери "економіки", а рух торгівельного капіталу, тобто торгівельні операції з метою прирощення первинного авансування грошей для їхнього збільшення - до сфери "хрематистики".

Розмежування різних видів багатства і способів збагачення, протиставлення "природного неприродному" привели Аристотеля і до поглядів на подвійне використання товару (блага). Так, на його думку, кожне благо може бути використане за прямим призначенням (природно), або за непрямим (неприродно). "Природна вартість" сандалій у Аристотеля в тому, щоб їх взувати, носити, але сандалії можуть бути обмінені на іншу річ чи благо, а це є "неприродним" їх використанням. Водночас він розумів, що такий спосіб використання для його власника - здатність обмінюватися на інше благо, - являє собою його "мінову вартість". Отже, Аристотель вже бачив дві сторони блага (товару).

Погляди Аристотеля на "природні" явища і процеси (натуральне господарство й господарювання) - і "неприродні" (розвиток товарно-грошових відносин) - зовсім не завадило цьому виданому мислителю зрозуміти невідворотність останніх. Аристотель намагався зрозуміти природу співмірності благ, які обмінюються. Гроші він трактував як "річ цілком умовну", хоча бачив у них форму вартості і грошовий вираз ціни товару. Геній Аристотеля в тому, що через вартісні стосунки він виявляє відносини рівності обмінюваних благ. Як тут не згадати слова Маркса про геніальність і оригінальність давньогрецьких мислителів.