library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

3. Так "економічна ефективність" чи "соціальна справедливість" ?

а) Сутність проблеми

Першим бажанням є спроба поєднати ці поняття. На превеликий жаль, як зазначалося вище, поняття ці не тільки не тотожні, але певною мірою суперечать одне одному. Суперечність між "ефективністю" і "справедливістю" є однією з найскладніших проблем людських взаємин. Ця проблема чи не найскладніша в усій соціально-економічній науці. Саме тут економіка найтісніше переплітається із соціальною психологією, традиціями тієї чи іншої країни, з менталітетом і уподобаннями різних народів.

Соціальні філософи і пересічні громадяни завжди ставили питання: "ефективність для чого"? І для кого? Цілком зрозуміло, що найвищої ефективності соціум досягає в умовах "досконалої конкуренції". Але за таких умов найбільше виграють завзяті і програють "невдахи". Часто не зі своєї вини. Постає проблема "соціальної справедливості".

Власне кажучи, проблема "соціальної справедливості" з часів Христа є центральною в громадянському суспільстві. Адже тяга до справедливості - визначальна для Людини. Найперший її прояв - невдоволення розбіжностями у рівнях добробуту, стремління до зрівняльного розподілу. Бажання встановити "справедливість" і "рівність" дуже часто призводило до революцій. Однак розуміння "справедливості" і "рівності" надто різнилося в різні часи і у різних народів.

Полярні погляди на проблему справедливості були здавна представлені засновником "наукового комунізму" К.Марксом і родоначальником "наукового антикомунізму" С.К'єркегором. Відразу після виходу у світ "Маніфесту Комуністичної партії" С.К'єркегор записав у своєму щоденнику: "З усіх тираній тиранія рівності - найнебезпечніша. Більше за все веде до тиранії рівності комунізм... Комунізм скаже: ось як на світі правильно - не повинно взагалі бути різниці між людиною і людиною: усі мають бути рівними, як на фабриці; вони мають бути однаково одягнені, їсти одну і ту ж їжу, що її приготовлено у величезному казані, за одним ударом колокола і в одній кількості" .

Як відомо, проголошена К. Марксом та Ф. Енгельсом ідея "безкласового" суспільства "рівних" в усьому людей з єдиною загальнонародною власністю у своєму реальному втіленні обернулася фарсом і трагедіями для мільйонів людей. Однак, якщо "комунізм" в "чистому вигляді" - суть "котлаван" для нелюдської праці і "казан" - для нелюдської їжі, то "капіталізм" в "чистому вигляді" - суть "діжка з пацюками", де сильний поїдає слабкого. Не бажаючи бути з'їденими, люди часто виявляють певну згоду замість "діжки" отримати "котлаван" з "казаном". У цьому, власне кажучи, і полягають полярні погляди на проблему "рівності" і "справедливості".

б) Еволюція поглядів щодо соціальної справедливості

Сучасні погляди на цю проблему мають довгу передісторію. Класична ліберальна позиція поглядів складається з трьох головних ланок: проголошення свободи особи, визнання ринкового механізму, заперечення соціальної справедливості взагалі (оскільки вона знищує свободу особи).

Одним із засновників "лібералізму" по праву вважають Ф.фон Хайєка. Він визнавав "справедливість" як норму відносин між людьми в громадянському суспільстві, але категорично виступав проти поняття "соціальна справедливість". Для того, щоб домогтися т.зв. "соціальної справедливості" необхідна "досконала модель розподілу", але вона, на його думку, не можлива в принципі.

Хайєк вважав, що "соціальна справедливість" - ніщо інше, як напіврелігійний забобон, який охороняють ті, кому це вигідно. Він доводив, що чим більшою є залежність окремих осіб від дій уряду, тим більше вони наполягають на тому, щоб уряд встановив деяку, усіма визнану, схему "розподільчої справедливості". Але чим більше уряд намагатиметься втілювати в життя таку модель бажаного розподілу, тим більше він має підпорядковувати різних людей своєму контролю. Хайєк твердив, що сліпа віра в "соціальну справедливість" неодмінно "призведе до небажаних політичних рішень", а сама соціальна система неодмінно наближатиметься до тоталітаризму. Кінець-кінцем, боротьба за соціальну справедливість призводить до знищення головної передумови моральних цінностей в суспільстві - свободи особистості*

На принципі "свободи особистості" побудована і вся система поглядів іншого видатного економіста і соціолога М.Фрідмена. Саме поняття справедливості у Фрідмена невіддільне від понять "рівності" і "свободи".

У проблемі "рівності" Фрідмен виділяє три аспекти - особисту рівність, рівність можливостей і рівність результатів. Особиста рівність і рівність можливостей не суперечать свободі. Більше того, вони становлять істотну частку свободи особистості. Але щодо "рівності результатів" - справа дещо складніша. Фрідмен вводить поняття "справедливий розподіл" - досить розпливчасте і невизначене. Суперечливі і рекомендації Фрідмена урядові. З одного боку, він пропонує урядові діяти так, аби втілити в життя ідею "справедливої частки для всіх", але це урізає нашу свободу. Строго і об'єктивно визначити "справедливу частку" можливо тільки в одному випадку - коли всі частки однакові.

З іншого боку, Фрідмен радить: "сфера діяльності уряду має бути обмеженою, його головний обов'язок полягає в захисті членів суспільства від примусу, охороні закону й порядку. Якщо ми не захищені від примусу, ми не маємо реальної свободи вибору"'. Фрідмен визначає тісний зв'язок економічної і політичної свободи. З одного боку, свобода економічних відносин є складовою частиною свободи в широкому розумінні, а тому вона самоцінна. З іншого боку, економічна свобода - це необхідний засіб досягнення свободи політичної.

Фрідмен відзначає суперечність між ідеалом "справедливого розподілу" та ідеалом "особистої свободи". Саме на цій суперечності і руйнувалися всі спроби зробити "рівність результатів" панівним принципом організації суспільства. Кінцевим наслідком усіх таких спроб в різні часи в різних країнах завжди виявлявся терор. Але й терор не давав такої бажаної рівності результатів. Висновок Фрідмена такий: суспільство, яке ставить рівність результатів вище за свободу, кінець-кінцем, втрачає і рівність і свободу. Суспільство ж, яке ставить свободу понад усе, отримує - навіть не ставлячи перед собою такого завдання - і більшу свободу, і більшу рівність. Свобода - це не тільки відсутність уніфікації, але й раз назавжди встановленої ієрархії. Як бачимо, для Ф.Хайєка і М.Фрідмена в системі цінностей особливою є - свобода.

Відомим дослідником проблем справедливості є Дж.Роулз. На відміну від своїх попередників Роулз твердить, що метою суспільства є досягнення соціальної справедливості, але він визнає також "справедливу нерівність". Система його поглядів досить суперечлива, але заслуговує на увагу. У цій системі головне місце належить двом визначальним принципам - "свободи" і "відмінностей". Перший - "принцип свободи" - означає, що кожна людина має право на необмежену свободу, яка не заперечує і не заважає свободі інших. Другий - "принцип відмінностей" - поширюється на розподіл доходів і багатств, на інститути, які базуються на нерівності влади й відповідальності.

За Роулзом, суспільство розподілене, принаймні, на дві групи людей. Одні мають кращі здібності й таланти, більш спритні у справах, інші - менш обдаровані, мають менш забезпечене становище у суспільстві. Виходячи з "принципу відмінностей" Роулз формує "порядок" відносин між цими двома основними соціальними групами людей. Виходячи з факту "нерівності", він вважає, що соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони вели до найбільшої вигоди для найменш забезпечених громадян і при відмінностях в заняттях і соціальному статусі надавали усім "умови чесної рівності можливостей". Роулз доводить, що "нерівність", організована іншим чином, викличе небажану соціальну напругу в суспільстві і протест у бідної частини суспільства.

Незважаючи на деякі суперечності в теорії Роулза, не можна заперечувати його послідовності. Цікавим є самий підхід Роулза до проблем економічної і соціальної нерівності. Всю його концепцію зорієнтовано, з одного боку, на мінімізацію соціальної напруги, а з іншого - на стимулювання суспільного розвитку. Т.зв. "справедливу нерівність" він намагається організувати таким чином, щоб цим могли скористатися усі члени суспільства. Вигоди "більш удачливих" мають існувати лише до тих меж і розмірів, доки від цього певною мірою виграватимуть і "менш удачливі". Справедливість Роулз вбачає в тому, що усі соціальні блага треба розподіляти рівно лише в тому випадку, якщо нерівний розподіл нікому не дає користь. Все це можливе лише на підставі політичного консенсусу* .

Як бачимо, у різних авторів різні підходи до проблем справедливості. Однак попри всі відмінності у підходах усі вони проголошують відмову від ідеї "зрівняльного розподілу" - основного постулату марксизму - оскільки вважають, що це взагалі заважає соціально-економічному прогресу суспільства.

Соціальна справедливість лежить в основі побудови сучасного суспільства з його економічними механізмами отримання доходів і системою оподаткування. Людство упродовж своєї історії постійно шукає механізми для розв'язання суперечності між нерівною обдарованістю людей і розмірами належної їм власності, з одного боку, і бажанням бідних людей жити не гірше від інших - з другого. Практичним механізмом, що застосовується в різних країнах, для вирівнювання доходів, є прогресивне оподаткування і розгалужена система державної соціальної підтримки найбідніших громадян.

Сутність т.зв. "прогресивного оподаткування" полягає в тому, що із зростанням абсолютної величини доходів зростає і та частка, яку держава забирає в централізований бюджет для подальшого перерозподілу. Мета прогресивного оподаткування полягає якраз в тому, щоб перерозподілити частину доходів найбільш заможних громадян на користь бідніших верств населення. Підтримка непрацездатних громадян-інвалідів з дитинства, багатодітних або неповних сімей, всіх, хто з об'єктивних причин нездатний заробити собі на прожиття, здійснюється за рахунок податкових та інших надходжень до державного бюджету.

Проблема "нерівності" і похідна від неї - злиднів - чи не найгостріша для урядів усіх країн. Але фокус цієї проблеми саме у відповіді на запитання: "Що краще - забезпечити якомога більшу соціальну рівність шляхом "зрівняльного розподілу" чи надати перевагу суто економічним важелям, які стимулюють "економічну ефективність?".

З одного боку, ступінь цивілізованості тієї чи іншої країни визначається тим, наскільки сприйнятні умови існування вона може забезпечити своїм бідним. З іншого - надмірне піклування про бідних послаблює стимули до праці найбільш обдарованих, працездатних і працелюбних громадян, а це неминуче призводить до зниження загального рівня економічного розвитку країни. Це реальна суперечність. Всі розвинені країни світу весь час намагаються знайти ту межу, за яку соціальна підтримка не повинна виходити, аби не підірвати основу основ будь-якої економіки - бажання працювати, забезпечувати собі і своїй родині нормальне існування.

Приклад США демонструє роль держави у перерозподілі доходів. Тут існує досить розгалужена система соціальної підтримки найбідніших сімей. В США нараховується близько 75 програм соціальної допомоги, окрім програм для матерів-одиначок. Ці програми передбачають виплату грошей, надання безплатних талонів на харчування, повністю або частково оплачуване житло, безкоштовне опалення, сніданки для дітей в школах, харчування для немовлят, безкоштовну медичну допомогу. Головна риса цих програм - їхня "безкоштовність". Проте економісти влучно зауважують, що "безкоштовних сніданків не буває - за них завжди хтось платить".

Однією з найбільших за чисельністю груп, які отримують різного роду допомоги від уряду, є чорношкіре населення Сполучених Штатів. Це призводить, окрім іншого, до формування особливої психології "утриманства" для численних груп "бідноти". Так, на запитання "чого ви не працюєте?" чорношкірий юнак відповів: "А чому я маю працювати? Мої дід і баба не працювали, батько і мати не працювали. Чому я маю працювати?"

Проблемам "соціальної справедливості" і "рівності" багато уваги приділяли численні мислителі. Один з них, лауреат Нобелівської премії Дж.Бьюкенен вважав, що це проблема поєднання індивідуальних і громадських інтересів. На його думку, єдиним критерієм справедливості урядових рішень в соціально-економічній політиці є їх відповідність "громадянській угоді". Він підкреслював, що ідеали рівності не мають нічого спільного з комуністичними зрівняльними концепціями, оскільки в них рівність досягається за рахунок утискання індивідуальних цінностей. За Бьюкененом, основа соціальної рівності - поліпшення демократичної системи прийняття рішень. Справжня соціальна справедливість можлива лише за умов відміни усіх податків і усунення державної влади від розв'язання соціально-економічних проблем, в першу чергу від розподілу багатства.

Держава, що за своєю природою є "марнотратним диктатором", не сприяє громадській згоді, а тільки шкодить їй. Тому Дж. Бьюкенен пропонує замінити централізований перерозподіл доходів удосконаленням системи прав власності, що сприяла б добровільному обміну між людьми продуктами їх праці на основі взаємовигідних контрактів і без державного посередництва. Більше того, на думку вченого, відносини власності в західних демократичних державах не такі вже й далекі від цієї ідеальної моделі. Зрозуміло, що в наш час практичне здійснення такого ідеалу просто неможливе. Однак сучасне західне суспільство за останні 200 років істотно наблизилося до більш справедливих розподільчих відносин. Отже, подальше удосконалення ринкової системи і всіх демократичних інститутів буде ще більше сприяти наближенню суспільства до такого ідеалу.

Величезна заслуга Дж. Бьюкенена полягає в тому, що він відродив ідеї економічної свободи, гуманізму, моральних критеріїв ефективності ринкових процесів. Хоча його концепція "загальної згоди і справедливого розподілу" побудована на досвіді західних демократій і держав розвиненої ринкової системи, вона являє собою неабиякий інтерес для всіх "постсоціалістичних" країн. Навіть критикуючи сучасне демократичне суспільство з багатьох точок зору, треба відзначити певні його переваги. Найважливішими серед них слід вважати свободу політичного вибору, недопущення державного насильства над індивідуальними цінностями, і, що особливо важливо, контроль виборців над тими, хто перебуває при владі. Рівність усіх громадян перед законом і обмеження централізованого бюрократичного втручання в ринкові процеси можуть стати одним із шляхів до економічної свободи і сприяти гармонійному поєднанню індивідуальних і громадських інтересів.