library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

3. Інфраструктура соціально-економічної системи

Вище зазначалося, що економіка "вільного ринку" в принципі нездатна забезпечити своїх громадян певними товарами й послугами. В тій мірі, в якій ринковий механізм не забезпечує населення певними видами благ, а саме "суспільними благами ", про їх виробництво і належний асортимент має піклуватися держава. Суспільні блага за допомогою інших факторів виробництва створюються у сфері інфраструктури.

До переліку галузей інфраструктури відносять транспорт, енергетику, освіту, наукові заклади, охорону здоров'я, гідротехнічні споруди, водне господарство, спортивні й культурні споруди, урядові установи.

У національній економіці будь-якої країни існує поділ на дві непересічні групи галузей - базові галузі матеріального виробництва і галузі інфраструктури. До "базових" відносять галузі промисловості, сільського господарства, будівництва. Окрім названих, решта галузей матеріального виробництва, які не створюють продукт в натурально-речовій формі, а також галузі невиробничої сфери, відносять до інфраструктури. Звідси інфраструктуру визначають ще як сукупність галузей, функціонування яких спрямоване на задоволення всього комплексу потреб в послугах.

Коли йдеться про "інфраструктуру", то можливий її розгляд на національному (народногосподарчому), регіональному та одиничному (мікроекономічному) рівнях. При народногосподарчому підході функціональне призначення цього величезного і провідного сектора економіки - створення умов для розвитку базових галузей і забезпечення життєдіяльності населення. Для усієї економіки - це капітальні споруди загальнонаціонального призначення, використання яких громадянами і фірмами забезпечує держава (залізниці, автомагістралі, мости, міські системи водопостачання, аеропорти). У структурі господарства будь-якого регіону в зв'язку з його специфікою може бути виділено і регіональну інфраструктуру. Зрештою, для окремої фірми можуть бути виділені служби і споруди необхідні їй для виробничої діяльності. Створення їх власними силами обійшлося б їй надто дорого, а тому забезпечується державою або іншими фірмами (водопостачання, електропостачання, перевезення вантажу, вивіз виробничих відходів, науково-дослідні і проектні роботи, фінансове і банківське обслуговування).

Економічна категорія "інфраструктура" виражає виробничі відносини з приводу виробництва, надання та споживання послуг.

За допомогою матеріального капіталу інфраструктури (згадувані залізниці, автомагістралі, спортивні та культурні споруди, матеріально-речове обладнання лікарень, освітніх установ, наукових закладів) здійснюється "випуск" продукції цього величезного сектора національної економіки. Послуги інфраструктури можуть являти собою проміжний продукт для вироблення приватних благ і послуг, кінцеву продукцію, або неречові блага (освіта, наука, охорона здоров'я).

Залежно від того, як саме використовуються послуги, які надаються інфраструктурою, її поділяють на такі, що можуть бути використані продуктивно (підприємствами у виробничих цілях), або для споживчих цілей (домашні господарства). Оскільки численні послуги важко віднести до того чи іншого виду, питання про поділ інфраструктури є дискусійним.

Тривалий час в науці панував її поділ на виробничу і соціальну інфраструктури. Пізніше весь комплекс цього сектора економіки було поділено на три групи галузей: ті, що обслуговують процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ; ті, що задовольняють потреби держави; і ті, які задовольняють культурно-побутові, соціальні і особисті потреби населення. У деяких роботах пропонується поділ інфраструктури на виробничу, соціальну та інституційну.

У контексті вивчення курсу "Соціальної економіки" особливого значення набуває та сфера інфраструктури в цілому, що обслуговує населення, тобто соціальна інфраструктура.

Відповідно до тих функцій (освіта, охорона здоров'я, житло, торговельні чи транспортні послуги), які надаються окремими галузями соціальної інфраструктури, в ній можуть бути виділені певні функціональні блоки: освітній (дошкільні заклади - шкільна освіта - подальша освіта - наука); оздоровчий (охорона здоров'я - спорт - туризм - охорона навколишнього середовища); побутовий (житлове господарство - комунальне господарство - побутове обслуговування); торговельний (оптова торгівля - роздрібна торгівля - громадське харчування); комунікативний (міські комунікації - громадський транспорт - зв'язок - реклама - громадська інформація). У зв'язку з тим, що принципово різниться характер послуг, які надаються населенню, доцільно поділити всю сферу соціальної інфраструктури на соціально-побутову (об'єднує об'єкти, які створюють певні матеріальні умови життєдіяльності людей) і соціально-культурну (сукупність об'єктів, що забезпечують надання духовних, тобто неречових послуг).

Тоді до соціально-побутової інфраструктури увійдуть такі галузі: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля й громадське харчування, пасажирський транспорт, зв'язок (у частині надання послуг населенню).

До закладів і установ соціально-культурної інфраструктури увійдуть заклади освіти, культури і мистецтва, установи охорони здоров'я, заклади фізичної культури і спорту, установи соціального забезпечення.

У якомусь розумінні соціальна інфраструктура за своїм економічним змістом і призначенням дублює поняття сфери послуг і обслуговування. Водночас до сфери послуг, окрім речових об'єктів, зараховують також і зайнятих тут працівників, тоді як соціальна інфраструктура - це лише ті підприємства, установи й заклади, які надають населенню різного роду послуги. Цілком зрозуміло, що сам склад соціальної інфраструктури дуже різниться в кожній конкретній країні: він дуже зале-. жить від природних, національних, культурологічних, екологічних та інших умов розвитку кожної конкретної країни. Соціальна сфера пропонує специфічну "продукцію" - освіту, здоров'я, культурні цінності і т.ін. Тривалий час вважалося, що ця сфера самостійного механізму руху не має. З часом, однак, становище кардинально змінилося. Поступово соціальна сфера стає на рівну ногу з економічною, починає долатися невиправдане розмежування економічної і соціальної сфер. Зрештою з'являється поняття "соціальної ефективності", співставиме з економічною. Єдиний підхід до економічної і соціальної ефективності відкриває шлях переводу соціальної сфери на рейки активного саморозвитку. Стає можливим вирахування суспільних збитків від недорозвиненості соціальної сфери або неефективного її діяння. Прикладом можуть бути втрати від низької якості базової освіти, вад духовного чи фізичного виховання. їх можна усувати додатковими витратами на медичне, фізичне, культурне оздоровлення, педагогічні заходи, але все це потребує матеріальних коштів.

Економічні і соціальні збитки від т.зв. "неотриманої" або "втраченої" вигоди, виникають при будь-якому нерівномірному розвитку. Це виражається у цілком конкретних вартісних величинах. Суспільні втрати обчислюються кількісним виміром, і є, так би мовити, "спільним знаменником" оцінки соціальних і економічних потреб. Отже, економічна оцінка збитків від незадоволення об'єктивних соціальних потреб - це ключова категорія орієнтації господарства на ефективний і пропорційний розвиток.

У період динамічного розвитку економіки духовна сфера зростає такою мірою, що її надбання для суспільства набагато перекриваються відносно меншою продуктивністю названих сфер.

Взагалі, питання щодо продуктивності названих сфер до цього часу є дискусійним. Останнім часом різко зросла фондоозброєність численних галузей освіти, сфери послуг, культурних установ. Значна частка приросту "виробітку" працівників цих сфер не може бути відбита у загальноприйнятих показниках ефективності, а для інтелектуальної і творчої праці взагалі потрібні інші критерії виміру. Адже при сучасних засобах інформації працівники мистецтва, науки, освіти, культури (йдеться про артистів, музик, письменників, телевізійних шоу-менів, журналістів тощо), які спілкуються одночасно з величезною масою населення, мають найвищу безпосередню продуктивність навіть з урахуванням усіх споріднених витрат.

Сьогодні все більшого значення набувають нові підходи до показників оцінок ефективності, які включають співвідношення приросту і відозміни потреб з додатковими виробничими можливостями, сумарне врахування внутрішнього і зовнішнього ефектів, взаємини виробників і споживачів.