library.if.ua

Система економічних законів і категорій (2005)

1. Методологічні посилання аналізу економічних законів і категорій

Трансформаційні процеси, характерні для української економіки, засновані на діалектиці об’єктивного й суб’єктивного, де дії господарюючих суб’єктів залежать від умов, у які вони поставлені, від навколишніх обставин. Скільки б не закликали відповідні органи влади до змін, необхідних для прогресу, мета не буде досягнута, якщо зміни не будуть адекватними зв’язкам і залежностям, що склалися в соціально-економічній сфері, а також досягнутій «якості» і кількості матеріального змісту. Вартість цієї обставини доповнюється тим, що в ній повинні бути органічно пов’язані проблеми «що робити» і «як робити», оскільки це закономірно визначається діалектикою розвитку економічної структури суспільства. Не можна пізнати її «верхній прошарок» без проникнення в його фундаментальні сутності, що зумовлюються економічними законами.

Істотні ознаки економічних законів спираються на наступні методологічні посилання: по-перше, це закони дійсності; по-друге, це закони засобів виробництва; по-третє, суть економічних явищ як суть законів стійка, але в той же час мінлива; по-четверте, зміст економічних законів виявляється у формах їх реального функціонування.

В економіці, як і в інших сферах життєдіяльності, існують причинно-наслідкові зв’язки між різними явищами і процесами, за яких зміни одних провокують зміни інших. Особливості цих зв’язків зводяться до наступного:

це впроваджений, істотний зв’язок між явищами і джерелами їх розвитку;

цей зв’язок є необхідною, стійкою, причинно-наслідковою залежністю;

причинно-наслідкова залежність відображає взаємодію між явищами, за якої зміна одного з них позначається на зміні інших.

Для того щоб глибше з’ясовувати якісні сторони зв’язків і залежностей в економічній системі, потрібно використати специфічний підхід у діалектичному методі дослідження в економічній теорії.

Предметом вивчення синергетики є дослідження законів та закономірностей глобальної еволюції будь-яких відкритих нерівноважних систем, головною рисою яких є нестійкість, нерівноважність та нелінійність, до котрих і належать сучасні економічні системи. Виходячи з синергетичного підходу, у відкритих нерівноважних системах є «дисипативні структури», тобто такі, що виникають спонтанно. Якщо у стані рівноваги елементи цієї структури поводять себе незалежно один щодо одного (один щодо інших), то під впливом енергетичної взаємодії з навколишнім середовищем вони переходять у нерівноважний стан і починають діяти узгоджено, унаслідок чого між ними виникає спільна взаємодія та кореляційні зв’язки, з’являється дисипативна структура. Особливістю її є підвищена чутливість до зовнішніх впливів, а зміни в зовнішньому середовищі стають чинником відбору різноманітних структурних конфігурацій.

У свою чергу, поняття «дисипативної структури» наповнюється реальним змістом залежно від сутності категорій «зв’язки» у цілому та «економічні зв’язки» зокрема.

Зв’язки — це те, що з’єднує в єдину системну цілісність окремі об’єкти, явища, властивості, ознаки тощо. Унаслідок цього зв’язки визначають розвиток та функціонування процесів і виступають як певний «порядок». Сталі та істотні зв’язки, тобто ті, що формують порядок, набувають якості структури законів композиції. Економічні зв’язки у найзагальнішому аспекті являють собою взаємозумовленість економічних явищ і процесів та притаманних їм суперечностей, розділених у просторі й часі. Істотні властивості і зв’язки того чи іншого аспекту реальної дійсності відображають найзагальніші поняття, які формуються у процесі наукового пізнання, вони є ідеальними образами предметів і явищ світу і називаються категоріями. Кожна наука має своє коло категорій. Економічні категорії, такі як товар, споживча вартість, мінова вартість, гроші, ціна, капітал, робоча сила, прибуток, заробітна плата, рента тощо, дають можливість досліджувати виробничі відносини. Ці категорії виражають взаємозв’язок економічних явищ, їхню взаємодію. Кожна з них має особливе самостійне значення та займає певне місце в усій системі категорій.

Економічна категорія — це поняття, що характеризує той або інший бік виробничих відносин в їх взаємозв’язку з продуктивними силами. Характеристика економічної категорії зумовлена наступними обставинами:

це наукова абстракція;

це теоретичне вираження будь-якого способу виробничих відносин;

економічна категорія — більш вузьке поняття, ніж економічний закон, оскільки останній виражає не тільки її суть, але і зв’язок з іншими категоріями.

З економічними категоріями нерозривно пов’язані економічні закони. Для того, щоб дати визначення економічного закону, необхідно пригадати філософське тлумачення закону як стійкого, багаторазово повторюваного явища і як виразу внутрішнього, істотного, необхідного, причинно-наслідкового, постійного, загального, якісного та кількісного взаємозв’язку (взаємовідношення), притаманного явищу або процесові.

Це визначення можна віднести й до економічного закону. Але в економічній науці існує два основних підходи до визначення і трактування економічних законів.

Згідно з класичною методологією економічні закони виражають сутність, глибокі внутрішні, об’єктивно необхідні зв’язки і відносини. Завдання науки полягає саме в тому, щоб за зовнішніми, поверхневими явищами і процесами виявити їхню сутність, внутрішній глибокий взаємозв’язок, установити причинно-наслідкову взаємозалежність. Інакше кажучи, завдання науки полягає в розкритті законів розвитку економіки та шляхів використання їх у господарській практиці.

Складність цієї проблеми полягає в тому, що економічні закони, як і закони природи, об’єктивні, тобто вони не залежать від волі та свідомості людей. Єдність і спільність характеру економічних законів і законів природи та суспільства означають, що суспільство є частиною природи, вищим продуктом її розвитку. Воно не може існувати без навколишнього середовища.

Водночас суспільство є істотно відмінною часткою природи, тому й закони суспільства із-за своєї єдності із законами природи мають специфічні риси, що суттєво відрізняє їх від законів природи. Якщо закони природи діють стихійно, спонтанно, то економічні закони виявляються і здійснюються лише через свідому, доцільну діяльність людей, спрямовану на реалізацію власних економічних інтересів. Економічні закони, на відміну від законів природи, періодично змінюються, замінюються іншими. Інакше кажучи, закони природи вічні, а економічні закони мають історичний характер.

Інший підхід щодо розуміння економічних законів полягає в тому, що їхня сутність зосереджена в необхідності описати й систематизувати факти реальної дійсності, узагальнити досліджувані факти у поведінці індивідів та інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг. Ці факти, зрозуміло, постійно змінюються, а отже, мають змінюватися принципи та теорії.

Історія економічних ідей, — пишуть К. Макконнелл і С. Брю, — переповнена правильними колись узагальненнями економічної поведінки, які застарівали зі зміною ходу подій.

Поняття «принципи» та «теорії» ототожнюються з поняттями «закони» й «моделі», оскільки всі ці терміни, по суті, означають одне й те ж, а саме узагальнення або констатацію закономірностей в економічній поведінці індивідів та інституцій. Перевага віддається поняттю «модель», тому що поняття «закон» передбачає високий ступінь точності та все загальності застосування, що, на думку цих авторів, може ввести в оману. Отже, «Економікс» трактує економічні закони як закони поведінки суб’єктів господарської діяльності, тобто трактує їх із суб’єктивних позицій.

Прихильники цього підходу передбачають аналіз «фактів реальної дійсності», поведінки людей та інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, що дає можливість робити реалістичні висновки та узагальнення.

Економічні закони історичні; вони діють тоді й остільки, коли й оскільки зберігаються відповідні виробничі відносини, суттєві сторони яких виражають ті чи інші економічні закони. Останні — це закони розвитку виробничих відносин, які створюються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. Їхній об’єктивний характер не применшує ролі суб’єктивного фактора у розвитку економіки, не приречує людину на пасивність в економічній діяльності. Глибоке пізнання економічних законів дає змогу вести господарство на науковій основі, прискорювати темпи та підвищувати ефективність суспільного виробництва.

Не можна ототожнювати економічні закони із законами природи: вони мають ряд суттєвих і принципових відмінностей:

природні закони — це закони природи, економічні — закони господарської діяльності людей;

природні закони вічні, економічні ж мають історичний характер, хоча вони, як і природні, є об’єктивними (незалежними від волі і свідомості людей), усе ж вони — закони людської діяльності, тому й змінюються разом із зміною суті господарської діяльності і зникнуть разом із людською цивілізацією;

природні закони діють неухильно як фатум, а економічні — лише як пануюча тенденція, як усереднення явищ, що відхиляються у той чи інший бік;

відкриття й застосування природних законів відбувається об’єктивно, економічні закони часто прокладають собі дорогу, зустрічаючи сильну протидію з боку відживаючих сил суспільства;

природні закони не можна не враховувати, тоді як економічні можна не враховувати, хоча діяти вони будуть, що призведе до катастрофічних для суспільства наслідків.

Будь-який економічний закон насамперед відображає причинно-наслідковий зв’язок процесів, що постійно повторюються. Отже, у цьому зв’язку один процес є причиною, інший — наслідком. Причинно-наслідковий зв’язок дає якісну характеристику закону, яка є визначальною у розкритті його змісту. В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку треба розглядати як особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об’єктивне економічне протиріччя. У кожному такому протиріччі є дві сторони (або протилежності). В об’єктивному протиріччі економічного закону однією його стороною є процес-причина. Вона є прогресивним фактором, а це — результат певного економічного розвитку, економічна необхідність поступального розвитку суспільства. Іншою стороною протиріччя економічного закону є економічний процес, що виступає як фактор, який протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.

Важливо зазначити, що саме по собі протиріччя економічного закону автоматично не розв’язується. Воно долається через суспільні дії людей. Подолання протиріччя за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

Форми вияву закону — це результат дії причинно-наслідкового зв’язку економічного закону, тобто це те, що можна спостерігати на поверхні економічних явищ.

Форми вияву економічного закону впливають на економічні процеси, на розвиток економіки. І цей вплив неминуче призводить до різних соціально-економічних наслідків, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватися в умовах, які відхиляються від нормальних. Тоді виникають форми вияву закону, що призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження. Економічні закони математично виявляються у різних формах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного закону дає можливість наочно побачити як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити негативні наслідки і прийняти відповідні заходи щодо усунення останніх.

Характеристика системи економічних законів органічно включає в себе поняття «механізм дії економічних законів» і «механізм використання нових економічних законів».