library.if.ua

Система економічних законів і категорій (2005)

3. Механізм використання економічних законів

Становлення ринкової економіки в сучасних умовах об’єктивно передбачає адекватну трансформацію функцій державного регулювання виробництва, розподілу, обміну і споживання, що засновуються на використанні економічних законів, з точки зору його основних елементів, змісту й форми, головних напрямів функціонування. Для цього повинні бути досліджені не тільки конкретні, але й загальні методологічні аспекти механізму використання законів.

Мова йде про такі поняття, як «об’єктивне» і «суб’єктивне», «механізм господарювання», «економічна політика держави». Саме в них механізм дії і використання економічних законів знаходять сукупне вираження, саме через них економічні закони зрівнюються і взаємодіють за принципом єдності протилежностей. Так, при характеристиці економічних законів як системи недостатньо обмежитися вказівкою на їх субординацію і взаємодію на рівні глибин сутностей. Характеристика повинна бути доповнена аналізом субординації і взаємодії економічних законів через систему організаційно-економічних форм господарювання, тобто конкретних форм вияву цих законів. Сукупність організаційно-економічних форм господарювання при цьому виступає як подвійне явище у відношенні до економічних законів. З одного боку, вона виявляється об’єктивно зумовленою, оскільки поза своїми конкретними формами вияву закони діяти не можуть; з іншого — виступає як механізм використання економічних законів з усіма можливими відхиленнями від сутності об’єктивних економічних законів. Саме в тій мірі, в якій сукупність організаційно-економічних форм господарювання виражає необхідність і можливість, укладену в системі економічних законів, вона (сукупність) виступає як механізм їх дії, а не тільки як механізм використання.

Природно, що одне з найбільш складних питань, пов’язаних з використанням економічних законів, полягає у виявленні співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в дії та використанні економічних законів. Механізм використання економічних законів — це реалізація сукупності умов (пізнання законів, постановка цілей і визначення шляхів їх досягнення та ін.), що складає суб’єктивну діяльність людей з вироблення конкретних форм і методів господарювання. Через механізм використання забезпечується процес неухильного вдосконалення організаційно-економічних форм господарювання, за допомогою яких виробничі відносини виявляються на поверхні. Нові, більш довершені форми надають простір прогресивним тенденціям не тільки у використанні, але і дії економічних законів, виступають як імпульс розвитку виробничих відносин. Зовні це виглядає дуже суперечливо, оскільки, з одного боку, виробничі відносини і їх закони об’єктивні, незалежні від волі і свідомості людини, а з іншого — людина своїми свідомими діями створює нове у відносинах і механізмі дії законів. Але роль суб’єктивного фактора не суперечить об’єктивному характеру законів, суть його не в тому, — зазначав Г. В. Плеханов, — може він чи ні зупинити або змінити природний хід речей, а в тому, що його діяльність є свідомим і вільним вираженням цього необхідного несвідомого ходу.

Суспільна свідомість фіксує та відображає потреби подальшої зміни елементів економічного базису під впливом зрушень, що відбуваються в матеріальному виробництві. Однак потреба розвитку виробничих відносин, що об’єктивно складається в даному напрямі сама по собі, автоматично не реалізовується. Для цього необхідні свідомі дії, планомірна зміна тих конкретних форм, через які виробничі відносини виявляються на поверхні. Саме ці перетворення відкривають простір для розвитку виробничих відносин, формують суб’єктивні передумови для реалізації об’єктивних закономірностей.

Люди завжди і в усі часи діяли й будуть діяти свідомо. Але оскільки соціально-економічні умови в різних системах неоднакові, то й можливості використання економічних законів різні. До таких соціально-економічних умов насамперед потрібно віднести форму організації і форму руху суспільного виробництва. Перша виражає той або інший тип власності на матеріальні блага й передусім на засоби виробництва, друга, будучи пов’язаною з першою, — стихійність або планомірність розвитку суспільного виробництва.

Розподіл об’єктивних соціально-економічних умов на форму організації і форму руху умовний, оскільки в реальному економічному житті вони переплітаються, визначають і доповнюють одна одну.

Але для здійснення цієї свідомої діяльності необхідно знати об’єктивні економічні закони, бо тільки в цьому випадку результат буде відповідати об’єктивній необхідності, що виражається економічними законами. Ф. Енгельс писав, що суспільні сили, як і сили природи, діють сліпо, насильно, руйнівно, доки ми не пізнали їх і не рахуємося з ними. Але якщо ми пізнали їх, зрозуміли їх дію, напрям і вплив, то тільки від нас самих залежить підпорядковувати їх усе більше і більше нашій волі і з їх допомогою досягати наших цілей.

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії. Існує два види пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів включає кілька ступенів. На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об’єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. На цьому ступені пізнання з багатьох тисяч економічних зв’язків виявляють істотні, що мають стійкий характер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. На цьому ступені пізнання відбувається теоретичне відображення реально існуючих об’єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки.

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії, виявленні того, що себе виправдало і дало позитивні результати, і того, що не витримало перевірки часом. Через вивчення практики господарювання роблять певні висновки й узагальнення, потім вносять доповнення і зміни в наукові визначення й опис економічних законів. Поряд із цим удосконалюється і механізм їх використання, який включає комплекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних законів з метою ефективного ведення господарства. Цей механізм включає дії державних органів, які на основі економічних законів розробляють правила господарювання й діяльності різних ринкових структур, підприємців і фірм як основних ланок господарства.

Визначають три рівні використання економічних законів: політико-економічний, безпосередньо управлінський і практичний. У широкому розумінні всі вони належать до системи управління господарством і пов’язані з вимогами його регулювання.

Політична економія як ядро економічної науки покликана давати наукове пояснення вимог діючих економічних законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінських і господарських структур у вигляді законів політичної економії. За результатами наукового аналізу взаємодії останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил і поєднання економічних інтересів створюється науково обґрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст політично-економічної форми використання економічних законів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є розвиток ринкових відносин.

Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади, які на основі законів політичної економії, провідної теоретичної концепції визначають методи, форми й засоби господарювання, розробляють державні закони, правові положення та інші економічні документи, які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні показники.

І нарешті, третій рівень — використання економічних законів у практиці господарювання, у процесі функціонування основної ланки народного господарства — фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою пов’язаних з виробництвом. Розпочинається, по суті, суспільна діяльність людей, що ґрунтується на економічних рішеннях і використанні економічних важелів.

Але підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, яка заснована на знанні та використанні економічних законів. Розширюється самостійність не тільки приватних, колективних, а й державних підприємств. Вирішуючи питання господарювання, підприємства не повинні чекати команди згори, а діяти згідно з вимогами економічних законів.

Механізм використання економічних законів пов’язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображає об’єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може включати елементи, що не відповідають об’єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи меншою мірою збігається зі свідомим їх використанням, адже закони не можуть діяти без участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте буває й так, що суперечності, які виникають у реальному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають уживати заходів щодо їх усунення. Це також використання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.

Але одного тільки пізнання економічних законів для підкорення їх суспільним силам недостатньо. Для цього необхідна, передусім, суспільна дія.

Але при цьому, навіть за наявності глибокого пізнання назрілих потреб соціально-економічних перетворень, суспільство не формує, наприклад, виробничих відносин безпосередньо, за допомогою якихось особливих дій, що забезпечують пряме перетворення елементів економічної структури. Воно лише відкриває простір для реалізації назрілих потреб розвитку економічного базису за допомогою заміни застарілих форм господарювання новими, більш довершеними, тобто такими, які повніше відповідають логіці розгортання об’єктивних закономірностей соціально-економічної сфери. Перетворення ж ці, у свою чергу, передбачають активне використання надбудованих законів, наприклад, право заміни одних правових норм іншими. Мова йде про те, що механізм використання економічних законів безпосередньо пов’язаний із законами надбудови. Глибиною й багатогранністю цього зв’язку багато в чому визначається економічний розвиток. Тут можливі три варіанти: по-перше, закони надбудови відповідають економічним потребам (у цьому випадку вони стимулюють розвиток економіки); по-друге, закони надбудови в одному випадку відповідають, в іншому ж не відповідають економічним потребам (рух економіки гальмується); по-третє, закони надбудови не відповідають економічним потребам (виникають так звані суб’єктивні протиріччя, вирішення яких вимагає великих коштів і часу). Саме у зв’язку з цим організаційно-економічні форми господарювання (закріплені в надбудованих законах) повинні вироблятися в процесі використання економічних законів, як можна повніше відображати глибинні сутності економічних процесів і сприяти їх розвитку.

Перебудова організаційно-економічних форм повинна найбільшою мірою сприяти формуванню людини як духовно багатої, етично довершеної, всебічно розвиненої особистості.

Механізм використання економічних законів включає в себе також використання законів природи. Як відомо, економічні закони діють через господарську діяльність людей. Остання ж неможлива без навколишнього природного середовища. Отже, механізм дії економічних законів перехрещується з дією законів природи, що набуває важливого методологічного значення в процесі їх використання й вимагає орієнтації не тільки на отримання певного економічного ефекту, але й на збереження екологічної рівноваги.

В основі кожного перетворення лежать об’єктивні передумови, саме це вирішує розвиток матеріального виробництва. Без урахування сукупності об’єктивних закономірностей, що знаходяться на боці виробничої, економічної й соціальної дійсності, найефективніші господарські форми виявляться нереальними. Тому вдосконалення кожної сфери суспільної системи потрібно розглядати як результат діалектичної взаємодії об’єктивного й суб’єктивного, в якому домінує об’єктивне. Зрештою механізм дії економічних законів виявляється тісно пов’язаним з активним і цілеспрямованим використанням економічних законів суспільства.

Перетворюючий вплив суб’єктивного чинника на розвиток об’єктивних процесів дає суспільству не тільки переваги, дає змогу передбачати і своєчасно усувати невідповідності, прискорювати темпи прогресу, але й величезною мірою ускладнює свідоме керівництво, підвищує роль наукового обґрунтування економічної політики. В умовах, коли механізм економічних законів діє на основі його свідомого використання, втрати від прорахунків у економічній політиці й негативні наслідки суб’єктивних помилок можуть бути масштабними, охоплювати народне господарство в цілому. Головна трудність полягає в тому, що при цьому суспільство бере на себе не тільки свідоме управління розвитком цілісної системи, але й таке налагодження елементів механізму стихійної ринкової конкуренції, яке за інших умов було б автоматично діючим. Ціле не можна вдосконалити без взаємообумовленості багатьох елементів.

Свідомо використовувати економічні закони — значить оволодіти матеріальним виробництвом на основі пізнання його процесів і планового господарювання. Свідоме використання економічних законів виражає збіг поставленої мети й досягнутого результату, причому не тільки найближчого, але й віддаленого. Чим повніше і глибше оволодіває суспільство економічними законами, тим конкретніше може воно передбачати віддалені наслідки своєї діяльності. Механізм свідомого використання економічних законів вимагає: пізнання їх об’єктивного змісту на даному етапі розвитку; планування й прогнозування їх дії в майбутньому, в нових умовах; практичної й організаційної діяльності соціальних інститутів, усієї працюючої маси. При цьому важливо враховувати, що вирішення внутрішніх протиріч системи економічних законів вимагає зусиль суспільства. Протиріччя — закономірні явища. Вони виникають об’єктивно, як продукт розвитку. Але разом з тим протиріччя можуть бути викликані й діяльністю людей, якщо останні не оволоділи економічними законами і свої дії не погоджують з їх дією. Пізнати суперечність — значить глибоко дослідити розвиток того чи іншого явища й відповідно до цього своєчасно виробити найбільш раціональні шляхи подолання суперечності.

Із особливостей механізму свідомого використання економічних законів випливає специфічна суперечність між досягнутим рівнем пізнання, реалізацією об’єктивних економічних законів і потребою в подальшому пізнанні й передбаченні їх дії на новому етапі суспільного розвитку.

Найскладніше при цьому — передбачити віддалені наслідки діяльності. Якби зміст об’єктивних економічних законів у теперішньому часі повністю збігався з їх дією в майбутньому, то проблема вирішувалася б просто. Пізнання теперішнього часу застосовувалося б для планування майбутнього. Але життя розвивається інакше.

При максимумі знання системи економічних законів забезпечується мінімум суперечності (при цьому суспільне виробництво буде більш повно відповідати об’єктивним економічним закономірностям) і дотримується міра суперечності сторін закону. При мінімумі знання виникає максимум суперечності, що означає переростання рівня зрілості сторін в їх протилежність (відбувається відхилення розвитку суспільного виробництва або окремих його складових частин від об’єктивних економічних закономірностей). При такому порушенні об’єктивних тенденцій процес зі свідомого, керованого переростає в стихійний, некерований. При цьому стихійність дії економічних законів виявляється не тільки тоді, коли закони не пізнані і не використовуються, але й тоді, коли вони використовуються недостатньо, невірно. Елементи стихійності завжди мають місце, оскільки процес пізнання законів нескінченний. І це потрібно враховувати. Іншими словами, коли об’єктивна суперечність виражає міру сторін, що розвиваються, тобто оптимальний варіант їх співвідношення, то воно є джерелом творчого розвитку. У разі ж порушення міри суперечність починає грати руйнівну роль. У певних обставинах протиріччя можуть прийняти антагоністичну форму й вилитися в соціально-економічні протиріччя.

Суб’єктивізм в управлінні економікою (на всіх рівнях управлінської ієрархії і внаслідок його помилкового регулювання) і є «переходом» об’єктивної суперечності в протилежність. Суспільство несе великі втрати не тільки тоді, коли суб’єктивізм в управлінні яким-небудь процесом або частиною його призводить до виникнення протилежності об’єктивним потребам, але й тоді, коли протилежність приводиться в норму (міру) суперечності. У цьому криється подвійна небезпека суб’єктивізму в управлінні, особливо в умовах бурхливого науково-технічного прогресу.