library.if.ua

Система економічних законів і категорій (2005)

3. Теореми добробуту. Оптимум Парето

Стихійне функціонування ринкового механізму не просто встановлює рівновагу між попитом і пропозицією на всіх ринках і між цінами всіх товарів, послуг і факторів виробництва, а й забезпечує оптимальне функціонування економічної системи загалом.

Існують непереборні труднощі при побудові функції суспільного добробуту, пов’язані з нерозв’язністю проблеми справедливого розподілу. Тому виникла ідея вибрати такий критерій оцінки суспільного добробуту, який би не зачіпав розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований В.Парето.

Відповідно до цього критерію деяка подія покращує стан економіки, якщо внаслідок цього підвищується добробут хоча б одного індивіда без погіршення добробуту інших. Якщо за деякого стану економіки жодні зміни у виробництві й розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного суб’єкта, не знижуючи добробуту інших, то такий стан, за Парето, називають ефективним (оптимальним). При цьому справедливі наступні дві теореми (основні теореми теорії добробуту).

Теорема 1. Стан конкурентної рівноваги є Парето-ефективним.

Теорема 2. Парето-оптимальний стан може бути поданий як ринкова рівновага.

Концепція оптимального за Парето розподілу ресурсів базується на трьох передумовах, які беззаперечно є ціннісними судженнями:

1) кожна людина краще від усіх здатна оцінити свій власний добробут;

2) суспільний добробут визначається тільки в одиницях добробуту окремих людей;

3) добробут окремих людей непорівнюваний.

Існують граничні умови максимального добробуту. Ці граничні передумови — не більше ніж система рівнянь, яка повинна бути розв’язана для визначення невідомих цін і кількостей усіх товарів і послуг, розподілених між індивідами й видами споживання. Якщо відомі запаси ресурсів, що належать окремим особам, технічні коефіцієнти витрат, а також функція суспільного добробуту, яка є системою суспільних кривих байдужості (останні ранжують різні комбінації індивідуальних корисностей у відповідності до системи ціннісних суджень про розподіл доходу), то теоретично можливо розв’язати систему рівнянь відносно невідомих цін і кількостей.

Умовами оптимуму суспільного добробуту є такі.

1. Умова оптимального обміну. Відношення граничних корисностей, чи гранична норма заміщення для кожної пари споживчих товарів, повинно бути однаковим для всіх домогосподарств, які споживають обидва товари; іншими словами, усі домогосподарства в результаті повинні виявитися десь на контрактній кривій обміну (крива споживчих можливостей) у діаграмі Еджуорта, оскільки кожна її точка показує максимально можливий рівень задоволення потреб одного споживача при даному рівні задоволення потреб іншого.

2. Умова оптимального виробництва. У межах технічних обмежень співвідношення граничних прибутків (у натуральному вираженні), чи гранична норма заміщення для кожної пари факторів виробництва, повинно бути однаковим для всіх фірм у галузі, яка виробляє однорідний продукт. Якщо виробничі фактори відкладені по осях «ящика Еджуорта», ізокванти для будь-якої пари фірм повинні бути дотичними одна до одної; усі фірми у підсумку повинні бути на контрактній кривій виробництва. Крім того, гранична норма заміщення між виробництвом будь-яких двох товарів повинна бути однаковою для будь-яких двох фірм, що виробляють обидва товари.

3. Умова оптимальної структури продукції. Якщо задовольняються перша і друга умови, граничний продукт кожного фактора буде мати однакову цінність у кожній галузі, і ціни, що відповідають цій ситуації, будуть дорівнювати граничним нормам заміщення між благами, що споживаються (граничні норми заміщення при цьому загальні для всіх домогосподарств). Підсумовуючи, отримаємо, що гранична норма заміщення між будь-якою парою продуктів для будь-якого домогосподарства, що споживає обидва товари, повинна бути такою ж, як гранична норма заміщення між ними у виробництві.

4. Умова оптимальної інтенсивності використання факторів. Гранична норма заміщення між роботою й дозвіллям повинна дорівнювати граничній нормі технічного заміщення між годинами роботи і продуктом, що отримується в результаті; іншими словами, повинно бути неможливим збільшення сумарної цінності продукції, що випускається, при зміні оплати працівника у залежності, наприклад, від кількості робочого часу.

5. Умова оптимального моменту часу. Якщо враховувати розподіл вкладень ресурсів і випуску продукції в часі, перші чотири умови оптимуму можуть бути застосовані для того, щоб отримати оптимальні умови цього розподілу. Гранична норма заміщення в часі між кожним фактором виробництва і продуктом, також як і гранична норма заміщення в часі між факторами й між продуктами, повинна дорівнювати ставці відсотка по безризикових цінних паперах. Таким чином, ставка відсотка повинна вирівнювати граничні переваги на даний момент для всіх людей з нормою доходу відносно витрат. Якщо деякі активи є неліквідними, а їхній дохід ненадійним, то граничні ставки заміщення між кожною парою активів різних ступенів ліквідності й надійності повинні бути рівними для всіх домашніх господарств.

Усі ці умови можуть бути підсумовані в одному основному критерії: суб’єктивні й об’єктивні граничні норми заміщення між будь-якими двома благами (продуктами і факторами) повинні бути рівними для всіх домогосподарств і всіх виробничих одиниць відповідно, і ці суб’єктивні й об’єктивні співвідношення повинні дорівнювати один одному.

Ці п’ять умов, разом узяті, складають необхідний базис для досягнення максимального добробуту. Однак, оскільки вони являються граничними умовами, або умовами першого порядку, їх недостатньо для того, щоб гарантувати максимум добробуту. На додачу їм необхідні ще умови другого порядку, спадної віддачі для того, щоб усі криві байдужості були випуклі й усі криві виробничої трансформації були ввігнуті донизу поблизу точки максимуму добробуту. Для того щоб добробут був максимальним, повинна виконуватися також сумарна умова: не може бути збільшена сума надлишків у виробників і споживачів шляхом запуску у виробництво нового продукту або вилучення старого. Економічний добробут буде максимальним при одночасному виконанні граничних умов, умов другого порядку і сумарних умов.

Існування держави, яка втручається в процеси встановлення досконалої конкуренції, фактично гарантує проблему квазіоптимуму (second best). Так, загальну рівновагу викривляють податки, оскільки сприяють відхиленню цін від рівноважних. Це впливає, з одного боку, на виробників (знижуються стимули виробництва), а, з іншого боку, — на вибір споживачів. Останні, прагнучи зменшити податковий тягар, вибирають товари-замінники. Зростаючі ефекти взаємозамінності призводять до викривлення сукупного попиту і, в кінцевому підсумку, до втрат ефективності. Загальна рівновага досягається на новому рівні, на рівні квазіоптимуму.

Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи групі галузей) викривлення не можуть бути ліквідовані, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи групі галузей) з тим, щоб збалансувати економіку в цілому.

Такий підхід дає змогу по-новому поглянути на проблему невдач ринку. Вони існують тоді, коли обмін між покупцями і продавцями на вільному ринку не обумовлює досягнення максимуму ефективності випуску. Це буває там і тоді, де і коли приватні витрати (вигоди) не збігаються із суспільними граничними витратами (вигодами).

Дуже важливо відрізняти критерії добробуту, такі як економічна ефективність, справедливість, стабільність і життєздатність, від технічних (функціональних) показників, показників економічного зростання, індексів розподілу доходів, «розмаху» бідності, рівня інфляції, рівня виснаження матеріальних ресурсів.

Узагалі добробут включає два основних критерії: ефективність і справедливість. Ураховувати ці два критерії дуже важко. Крім того, рішення про ефективність можуть бути об’єктивними, але рішення про справедливість мають суб’єктивні елементи і не являються переконливими. Якщо економіст може встановити норми ефективності взагалі, то ніякий економіст, ніякий учений не може встановити єдині для всіх норми справедливості. Тому економісти схильні відділяти економічний аналіз, що базується на концепції ефективності, від економічного аналізу, що опирається на принципи справедливості. Однак економічний аналіз повинен здійснюватися з урахуванням двох аспектів — ефективності і справедливості, — це очевидно й необхідно. Ізолювання цих критеріїв один від одного призводить до багатьох помилок. Існує багато проблем у реальному житті, рішення яких буде більш дієвим, якщо економічна ефективність і соціальна справедливість будуть ураховуватись одночасно. Наприклад, одне суспільство підтримує фірми, які видають основну платню тим, хто працює неповний робочий день. Інше суспільство надає перевагу звільненню таких працівників, оподатковує фірми і створює бюрократичну машину для розподілу трансфертних платежів звільненим, причому деякі з них могли при цьому заробляти в паралельному господарстві. Очевидно, що перше суспільство, яке вирішує одночасно проблему ефективності і справедливості, працює краще іншого, яке вирішує ці питання окремо. У будь-якому випадку, завжди необхідно пам’ятати про недоліки поділу цих двох критеріїв.