library.if.ua

Ринок цінних паперів (1998)

6.1. Інвестиційні сертифікати

Інвестиційні сертифікати, як інструмент спільного інвестування

Спільне інвестування здійснюється в інтересах дрібних інвесторів об’єднанням їх грошей. Організація, що призначена для спільного інвестування, — інвестиційний фонд. Він спрямовує об’єднані кошти інвесторів на купівлю цінних паперів інших емітентів. Доходи фонду становлять дивіденди (відсотки) та прибуток від операцій з цінними паперами, за рахунок яких він, у свою чергу, сплачує дивіденди вкладникам.

Внесення вкладу в інвестиційний фонд засвідчується інвестиційним сертифікатом.

Метою інвестування в інвестиційний фонд для власника інвестиційного сертифіката є можливість зменшити свої ризики, оскільки за сертифікатом стоять не один чи кілька, а значна кількість цінних паперів. Крім того, професійні менеджери керують активами більш компетентно, ніж дрібні інвестори, які не мають професійних знань з фондових операцій. Тому, до речі, власники інвестиційних сертифікатів не мають прав на управління фондом.

Табл. 6.1. характеризує привабливість спільного інвестування у порівнянні з іншими способами капіталовкладень.



За строками існування фонди поділяються:

на створені з невизначеним терміном: сфера їх діяльності — цінні папери, що випущені на такий самий термін (акції);

створені на фіксований строк — ті інвестиційні фонди, котрі оперують з цінними паперами, які мають визначений строк викупу.

Діяльність інвестиційних фондів підпорядкована інтересам інвесторів, а для їх захисту існує загально прийнята організаційна схема інвестиційного фонду (рис.6.1).



Невід’ємними компонентами організації є:

власне інвестиційний фонд (як «мішок з грошима»);

керуючий інвестиційним фондом, який розміщує кошти фонду в інтересах інвесторів з урахуванням змішаного ризику (окремо від власних коштів фонду);

депозитарій — що здійснює зберігання, обслуговування операцій та облік активів інвестиційного фонду.

Функціонування інвестиційних фондів регулюється як спеціальним законодавством про інвестиційні фонди, так і нормами, що стосуються кредитних установ.

Основними принципами діяльності інвестиційних фондів є:

наявність проспекту фонду, тобто обіцянки інвесторам щодо інвестування їхніх грошей;

повна інформованість інвесторів про стан активів фонду;

відокремлення активів фонду від керуючої компанії;

контроль з боку депозитарію;

повернення вкладу інвестора на його вимогу.

Особливості українських інвестиційних сертифікатів

Українське законодавство [6; 7] виокремлює інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Інвестиційний фонд здійснює діяльність тільки у галузі спільного інвестування, а інвестиційна компанія — це торговець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може емісією цінних паперів та їх розміщенням залучати кошти для здійснення спільного інвестування. Для спільного інвестування інвестиційна компанія створює взаємний фонд. Інвестиційні фонди (компанії) випускають інвестиційні сертифікати, які дають право власникам на дивіденди. Права на управління власники не мають.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника; вони повинні мати такі реквізити:

фірмове найменування інвестиційного фонду (компанії);

місцезнаходження інвестиційного фонду (компанії);

найменування цінного паперу — «інвестиційний сертифікат»;

порядковий номер;

дата випуску;

вид;

номінальна вартість;

ім’я власника (для іменного інвестиційного сертифіката);

строк виплати дивідендів;

підпис посадової особи — інвестиційного керуючого чи іншої вповноваженої особи;

печатка інвестиційного фонду (компанії).

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Інвестиційні фонди, так само як і взаємні фонди інвестиційних компаній, можуть бути відкритими чи закритими. Особливості операцій відкритих та закритих фондів з інвестиційними сертифікатами показані в табл. 6.2.



Інвестиційний фонд (інвестиційна компанія — у галузі спільних інвестицій) не мають права:

випускати облігації та векселі;

тримати в своїх активах понад 10 відсотків цінних паперів одного емітента (25 відсотків — за умови придбання їх за приватизаційні папери), та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів, крім інвестування в державні цінні папери;

тримати в цінних паперах менше ніж 70 відсотків активів;

купувати інвестиційні сертифікати інших інвестиційних фондів (компаній);

займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа (тобто та, що володіє не менше ніж 25% інвестиційних сертифікатів, а також інвестиційний керуючий і засновники);

давати майнові гарантії, укладати договори застави;

купувати цінні папери повних та командитних товариств.

На цей час українські інвестиційні фонди (компанії) свою діяльність зосереджують переважно на роботі з приватизаційними паперами. Загальна кількість інвестиційних фондів (компаній), що займаються цією діяльністю, становила на 1 листопада 1996 р. 333 компанії; обсяги залучення і використання ними приватизаційних майнових сертифікатів наведено в табл. 6.3.