library.if.ua

Аналіз національної економіки (2003)

2.1. Методологічні особливості аналізу національної економіки

Методологія — це передумови й принципи організації пізнавальної та практичної діяльності. Аналіз макроекономічних процесів повинен відповідати певним методологічним вимогам, до яких належать:

систематичність — означає, що соціально-економічний стан країни аналізується щорічно, а також доповнюється аналізом піврічних та квартальних підсумків;

системність — означає підпорядкування рішень локальних завдань рішенням загальних проблем для всієї системи в цілому;

комплексність — означає, що аналіз економіки на макрорівні охоплює всі фази розширеного відтворення, всі зв’язки і пропорції в економіці.

Методологічною особливістю аналізу економіки на макрорівні є оперування агрегованими економічними категоріями. За умов макроекономічного підходу вирізняють лише чотири суб’єкти й три ринки національної економіки.

Суб’єктами економіки виступають:

домашні господарства;

підприємства;

держава;

закордон.

Вони виявляють свою господарську діяльність на макроринках:

товарному;

ресурсному;

фінансовому.

Такий високий рівень абстракції економічних досліджень призводить до часткової втрати інформації, що є очевидним недоліком макроекономічного агрегування. Проте саме завдяки агрегуванню полегшується виявлення сутності найскладніших економічних процесів.



Основні макроекономічні зв’язки між суб’єктами та ринками наведено на рис. 2.1 у моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.

Розглянемо сутність і види економічної активності кожного суб’єкта національної економіки.

Домашні господарства охоплюють, з одного боку, всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого — всіх споживачів товарів і послуг. Тобто це окремі особи, сім’ї, організації некомерційного характеру — церква, дитячі будинки та будинки для людей похилого віку. Діяльність домашніх господарств спрямована на задоволення власних потреб. Вони є власниками всіх чинників виробництва, що знаходяться у приватній власності. Продаючи їх або надаючи в оренду, домашні господарства одержують свій дохід, який після сплати особистих податків розподіляють між поточним споживанням і заощадженням.

Отже, домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

створюють пропозицію чинників виробництва на ринку ресурсів;

сплачують особисті податки до державного бюджету;

споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

Таким чином, особистий дохід домашніх господарств після сплати податків, як правило, зменшується на величину заощаджень, після чого спрямовується на споживання.

У реальній дійсності структуру виробництва та його обсяг визначають саме домашні господарства, формуючи споживчий попит на ринку товарів і послуг. Зміна попиту впливає і на сукупну пропозицію, а відтак і на всю сферу підприємницької діяльності.

Підприємства — це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, усі організаційні форми капіталу, що виробляють товари й послуги. Їх діяльність полягає у придбанні чинників виробництва, продажу виробленої продукції та послуг, відтворенні виробничої бази. У своїй діяльності підприємства керуються ринковою ціною. З урахуванням ціни вони прогнозують шанси своїх виробів і послуг на ринку й розраховують можливі доходи.

Отже, видами економічної активності підприємств є:

формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;

формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;

сплата податків до державного бюджету;

формування попиту на кредити на фінансовому ринку;

формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

Підприємства, на відміну від домашніх господарств, витрачають більше, ніж одержують у вигляді виручки від реалізації товарів і послуг. Це відбувається, тому що вони можуть брати кредити на фінансовому ринку і перетворювати їх в інвестиції.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Специфіка господарської діяльності держави полягає в тому, що, на відміну від підприємств, держава не ставить за мету максимізацію прибутку, а намагається створити умови для підвищення продуктивності підприємницької діяльності та сприяти зростанню рівня життя населення.

Держава робить державні закупівлі товарів і послуг, які виробляють підприємства, оплачує працю зайнятих у бюджетній сфері, надає дотації, субсидії, субвенції та здійснює трансфертні платежі. Всі ці витрати називають державними. Джерелом їх покриття є податки, що стягуються з домашніх господарств і підприємств. Держава здійснює також капіталовкладення з державного бюджету, впливає через Національний банк на пропозицію грошей.

Отже, видами економічної активності держави є:

надання суспільних благ;

закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);

формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;

стягнення податків;

надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;

інвестування за рахунок державного бюджету;

вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

Як відомо з макроекономіки, податки є вилученнями з потоку грошових доходів. Домашнім господарствам ці вилучення частково компенсуються зворотним потоком трансфертів. Тому чисті податки держави визначаються як різниця між валовими податками і трансферами:



Держава в моделі кругообігу (рис. 2.1) пов’язана також з фінансовим ринком. А саме — за рахунок позик на фінансовому ринку покривається дефіцит державного бюджету. Зазвичай ці позики здійснюються шляхом продажу державних цінних паперів на відкритому ринку. Сплачуючи борг за попередніми позиками, уряд бере нові позики — здійснює рефінансування.

Держава суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів через державні закупівлі, податки й зміну пропозиції грошей. Так, скорочення державної закупівлі призводить до нагромадження товарно-матеріальних запасів у виробників. Останні починають тоді скорочувати обсяги виробництв, що призводить до зменшення попиту на ринку ресурсів — зростання безробіття. І навпаки. Тобто уряд може стимулювати економічне зростання або стримувати його, змінюючи через державні закупки сукупний попит.

Регулюючи податкові ставки, уряд також впливає на динаміку сукупного попиту. Підвищення рівня податкових ставок призводить до зменшення доходу в розпорядженні домашніх господарств і внаслідок цього — до скорочення їх споживчого попиту на товарному ринку. Виробники відповідають на це зменшенням обсягів виробництва, скороченням попиту на робочу силу. В результаті зростає безробіття. І навпаки.

Впливаючи на грошову масу в обігу, уряд через Національний банк може змінювати відсоткову ставку і таким чином впливати на інвестиційні витрати підприємств, стимулюючи розширення виробництва або, навпаки, стримуючи його.

Слід зауважити, що ВВП за рік більше, ніж кількість грошей в обігу, оскільки кожна грошова одиниця може бути витрачена кілька разів. Збільшення кількості грошей не приведе до збільшення доходу (ВВП), якщо гроші не будуть витрачені. Але потік доходів-витрат може зрости, якщо за умов незмінної грошової маси підвищиться швидкість обігу грошей.

Закордон охоплює економічні суб’єкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські зв’язки. Види економічної активності закордону такі:

формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;

формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;

здійснення валютних операцій.

Крім перелічених специфічних видів економічної активності, кожний суб’єкт національної економіки взаємодіє з іншими через систему кредитів і позик.

Підсумовуючи означене вище, підкреслимо, що для економіки в цілому діє тотожність між грошовими доходами і сукупними витратами. Але існує різниця в кругообігу ресурсів, продуктів і доходу в моделях закритої та відкритої економіки.

Модель кругообігу для закритої економіки описується рівняннями, що наведені далі.

Рівняння грошового доходу:



де Y — грошовий дохід (ВВП); С — споживання домашніх господарств; Т — чисті податки, які знаходяться у розпорядженні уряду; S — заощадження домашніх господарств на фінансовому ринку; Т + S — вилучення з кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.

Рівняння сукупних витрат в економіці:



де Y — сукупні витрати (ВВП); С — споживчі витрати домашніх господарств; Ig — валові інвестиції підприємств; G — державна закупівля товарів і послуг. Ig + G — ін’єкції в кругообіг ресурсів, продуктів і доходу.

Справедливою є тотожність:



Модель для кругообігу відкритої економіки описується такими рівняннями.

Рівняння грошового доходу:



де ІМ — платежі по імпорту; Т + S + ІМ — вилучення з кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.

Рівняння сукупних витрат в економіці:



де ЕХ — платежі по експорту; Ig + G + ЕX — ін’єкції в кругообіг ресурсів, продуктів і доходу.

Для економіки в цілому справедливою є тотожність між вилученнями та ін’єкціями:



Отже, і для закритої, і для відкритої економіки існує тотожність між вилученнями та ін’єкціями, але у відкритій економіці вилучення доповнюються імпортом, а ін’єкції — експортом.

Як відомо, різниця між експортом та імпортом називається чистим експортом (NX). Останній може бути додатним або від’ємним. Якщо імпорт перевищує експорт (ІМ > ЕХ; NX < 0), то різниця повинна оплачуватись або позиками на зовнішніх фінансових ринках, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Реальні активи — це реальне майно в матеріальній (фонди) і нематеріальній (права, ноу-хау, ліцензії тощо) формах. Фінансові активи — ті, що перебувають у фінансовому обороті: гроші, цінні папери, довгострокові депозити, дебіторська заборгованість (заборгованість покупців продукції виробнику), внески в статутні фонди інших підприємств. Такі операції називають «чистим припливом капіталу», вони забезпечують приплив фінансових ресурсів у країну.

І навпаки, якщо експорт перевищує імпорт (ЕХ > ІМ; NX > 0), то це означає, що економіка даної країни здатна надавати позики на зовнішніх фінансових ринках або купувати іноземні фінансові активи. Це призводить до відпливу капіталу або відпливу фінансових ресурсів.

Далі розглянемо макроекономічні ринки.

Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. На товарному ринку формуються сукупний попит і сукупна пропозиція; визначається рівновага, яка може бути досягнута в умовах різних рівнів економічної активності; здійснюються структурні зрушення, які впливають на рівень ефективності функціонування всієї економічної системи; розгортаються конкурентна боротьба або процеси монополізації. Всі товари й послуги розглядаються як: засоби виробництва (інвестиційні товари), попит і пропозицію яких формують підприємства; споживчі товари і послуги, попит на які формують домашні господарства, а пропозицію — підприємства або держава (у вигляді послуг бюджетних організацій та установ); товари і послуги у вигляді державного замовлення, попит на які формує держава, а пропозицію — підприємства.

У зв’язку з тим, що всі товари й послуги на товарному ринку виступають як сукупний товар, то важливим індикатором стану товарного ринку є рівень і динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). Крім того, на товарному ринку зникає поняття ціни кожного окремого товару або послуги. Об’єктом вивчення є загальний рівень цін та його зміна, яка характеризується дефлятором ВВП.

Ресурсний ринок взагалі є ринком чинників виробництва, до яких належать праця, земля, капітал і підприємництво. Але з усіх чинників виробництва в макроекономічному аналізі, як правило, розглядається праця.

На ринку праці формується пропозиція робочої сили з боку домашніх господарств, попит на робочу силу — з боку підприємств і держави. Важливим індикатором стану ринку праці є рівень безробіття; аналізуються також структура зайнятих та безробітних за галузями, регіонами, рівні кваліфікації, міграційні процеси.

Підприємництво як чинник виробництва враховується американською макроекономікою і вимірюється не кількісно, а якісно — як ділові якості людей. Що стосується капіталу як чинника виробництва, то він розглядається як процес інвестування (перетворення грошового капіталу в інвестиційні товари), який поєднує фінансовий ринок з товарним ринком через економічну діяльність підприємств, домашніх господарств та держави.

Фінансовий ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки. На грошово-кредитному ринку формуються пропозиція грошей і попит на них, визначається відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування. На фондовому ринку формуються попит і пропозиція цінних паперів, визначаються біржові індекси, а також обсяг продажу цінних паперів. На валютному ринку формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси.

На кожному макроекономічному ринку під впливом специфічних для цього ринку чинників встановлюється рівновага, яка може і порушуватись. Оскільки суб’єкти ринків приймають свої рішення щодо економічної активності незалежно один від одного, то їхні дії можуть бути взаємо узгодженими лише випадково. Саме тому загальна економічна рівновага (тобто рівновага одночасно на всіх ринках) не є типовим станом ринкової економіки. Але суб’єкти ринку завжди намагаються досягти рівноваги, а аналіз економіки потребує її визначення.

Досягнута на кожному ринку рівновага може бути стійкою або нестійкою. Рівновага є стійкою, коли у разі її порушення під впливом якогось екзогенного чинника ринок самостійно здатен відновити рівновагу на попередньому або новому рівні економічної активності. Рівновага є нестійкою, коли після впливу екзогенного чинника вона самостійно не відновлюється.

Існують три види аналізу: статичний, порівняльної статики та динамічний. Вони відрізняються врахуванням фактора часу в економічних дослідженнях. Під час статичного аналізу фіксуються значення ендогенних параметрів на певний час. Порівняльна статика визначає ендогенні параметри в різні моменти часу, але не аналізує процес переходу від одного рівноважного стану до іншого. Під час динамічного аналізу екзогенні та ендогенні чинники розглядаються як функції часу, досліджується процес переходу економіки від одного стану рівноваги до іншого, виявляються також причини можливого неповернення економіки в стан рівноваги після екзогенного шоку.

Відтворити взаємодію макроекономічних суб’єктів одночасно на всіх ринках можливо за допомогою системи рівнянь, яка б взаємо зв’язувала рівноважні значення ендогенних макроекономічних параметрів. Тому за логікою аналізу спочатку визначаються умови рівноваги на кожному з ринків окремо, а потім — одночасне досягнення рівноваги на всіх ринках. При цьому треба враховувати закон Вальраса: в економіці, яка складається з n взаємозв’язаних ринків, на n-му ринку завжди встановлюватиметься рівновага, якщо вона досягається на (n – 1)- му ринках.

Таким чином, аналіз зазначених вище ринків національної економіки охоплює не тільки характеристику індикаторів їх стану, а також визначення умов і чинників установлення рівноваги на них.

Аналізу підлягають також основні макроекономічні явища: інфляція, інвестиції, зовнішньоекономічна діяльність, рівень життя населення тощо.