Аналіз банківської діяльності (2002)
8.3. Аналіз форфетингових операцій
Форфетування — термін, зазвичай уживаний для позначення купівлі зобов'язань, погашення яких припадає на певний час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обороту на будь-якого попереднього боржника. Слово «a forfait» французького походження й означає «відмова від прав», що і становить суть операцій з форфетування.
Форфетинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом через передання (індосамент) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов'язання з фінансування експортної операції через виплату за обліковим векселем, що гарантується наданням аваля банку країни імпортера.
У результаті форфетування заборгованість покупця за товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфетинг поєднує в собі елементи факторингу (який підприємства-експортери застосовують у випадку високого кредитного ризику) й урахування векселів (із їх індосаментом тільки на користь банку).
Форфетинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дає змогу експортерові негайно одержувати кошти через урахування векселів. Проте його вадою є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати, пов'язані з форфетинговою операцією, у вартість контракту.
Зазвичай форфетуванню підлягають торговельні тратти або прості векселі, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі може бути форфетована. Менш поширені форми включають акредитив і відстрочені платежі, що випливають із нього. Переважання простих і переказних векселів пояснюється застосуванням їх як інструментів торговельного фінансування протягом тривалого часу і властивою їм простотою операцій.
Форфетинг — найбільш уживана і важлива із середньострокових угод, тому що охоплює термін від шести місяців до п'яти—шести років. Проте кожний форфетер установлює свої тимчасові рамки виходячи, головним чином, із ринкових умов для певної угоди.
У разі застосування форфетингу купівля векселів здійснюється за відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торговельної угоди в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфетування цілком прийнятною послугою для експортера і відносно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування.
За комерційного кредитування зовнішньоекономічної операції в експортера виникає ціла низка ризиків, які він бере на себе.
До числа найбільших ризиків входять ризики, пов'язані із здійсненням платежів в іноземній валюті. У процесі валюти-покупця у валюту-продавця плаваючі курси іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за контрактом товарів, а відповідно і до втрат для експерта. Ризики конвентації викликані зазвичай нездатністю або небажанням держави чи іншого спеціального органу здійснити платежі у валюті контракту, а також уведенням мораторію на здійснення платежів у валюті за кордон.
Під час страхування від комерційних ризиків експортер повинен стежити за фінансовою стійкістю позичальника, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість форфетингових компаній беруть на себе зобов'язання тільки в період виникнення можливого для форфетера ризику.
Покриття ризику переведення валют із країни в країну здійснюється форфетером. До висновку форфетної угоди саме він визначає спроможність країни-імпортера виконувати свої валютні зобов'язання. Під час покриття валютних ризиків більшість форфетингових компаній ведуть розрахунки тільки у визначених валютах, які виходячи з попиту на цю валюту можна безперешкодно і швидко конвертувати. До таких валют належать насамперед долари США, евро, швейцарські франки.
Фінансовий механізм здійснення форфетингової операції розглянемо на такій схемі (рис. 8.4).
Рис. 8.4. Фінансовий механізм здійснення операції форфетингу
На першому етапі (І) підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають між собою угоду про поставки продукції, форми і терміни платежу (платежі здійснюються звичайно в міру виконання окремих етапів угоди). Підприємство-імпортер відпо-відно до угоди зобов'язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, авальованих (гарантованих) банком його країни (або індосованих у цього банку).
На другому етапі (II) підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторинговою компанією) своєї країни про те, що зобов'язується за комісійну винагороду фінансувати поставки продукції шляхом виплат за врахованими ним векселями.
На третьому (III) етапі підприємство-імпортер індосує (або авалює) свої векселі в банку своєї країни.
На четвертому етапі (IV) банк країни-імпортера пересилає ін-досовані (авальовані) ним векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства-експортера.
На п'ятому етапі (V) підприємство-експортер продає векселі банку своєї країни й одержує за це відповідні кошти.
На шостому етапі (VI) банк країни-експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку цінних паперів.
Аналізуючи головну умову угоди форфетування, основну увагу варто приділити:
— механізму погашення;
— валюті,
— видам форфейтингових документів,
— видам банківських гарантій.
Нормальною умовою кредиту є регулярне погашення його частинами. Ризики кредитору зменшуються в результаті скорочення середнього терміну. Там, де заборгованість виступає у формі простого або переказного векселя, це досягається виписуванням кількох векселів на певний строк, зазвичай до шести місяців. Отже, у разі форфетування на термін до п'яти років можна оперувати десятьма простими векселями, виписаними на однакову суму. При цьому кожний вексель виписується послідовно на термін шість місяців після чергового відвантаження товару.
Урахування (дисконтування), тобто утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя, здійснюється після того, як форфетер одержав векселі. У результаті дисконтування експортер одержує за врахований вексель певну суму готівки. З погляду експортера операція на цьому завершена, оскільки він уже одержав оплату за поставлені товари цілком і за умовами угоди з форфетером укладена з ним угода оберненої сили не має. Операції з форфетуванням рідко здійснюються за плаваючими дисконтними ставками.
^Аналіз форфетингових операцій починається з визначення їх місця та масштабів цих операцій серед інших форм безготівкових рахунків. Такий аналіз проводиться за допомогою показника питомої ваги форфетингових операцій, проведених за аналізований період. Як правило, частка цих операцій у загальних безготівкових розрахункових операціях банків в Україні дуже низька або форфетингові операції не здійснюються взагалі. Проте банк, який активно працює з міжнародними розрахунками на зовнішньому ранку, повинен використовувати переваги цього напряму роботи, враховуючи його високу вартість, а відповідно і високу рентабельність.
Таблиця 8.11
АНАЛІЗ МАСШТАБІВ ТА ДИНАМІКИ ФОРФЕТИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
З даних табл. 8.11 видно, що форфетингові операції посідають у безготівкових розрахунках банку зовсім незначне місце, проте їх рівень у динаміці збільшується. Так, за 2001 р. їх рівень в активах становив 0,31 %, а за 2002 р. він збільшився до 0,38 %, тобто зріс на 0,07 процентного пункту. Як видно з наведених розрахунків, банк розширив свою діяльність із цих видів розрахунків, що робить його більш конкурентоспроможним на ринку банківських послуг.
Після визначення місця, яке посідають форфетингові операції в безготівкових розрахункових операціях, аналізується їх динаміка.
Аналіз динаміки проводиться за допомогою стандартних показників:
• абсолютний приріс форфетингових операцій;
• темп зростання форфетингових операцій;
• темп приросту форфетингових операцій.
Так, за аналізований період абсолютний приріст форфетингових операцій досяг 590 тис. грн, тобто відбулося розширення форфе-тингу на 42,75 %, і темп зростання становив 142,75 %.
Наступним етапом аналізу є структурний аналіз форфетингових операцій, який проводиться в розрізі видів валют, країн—учасників цих операцій, галузевого спрямування. Розглянемо структуру форфетингових операцій у розрізі видів валют (табл. 8.12).
Таблиця 8.12
СТРУКТУРА ФОРФЕТИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ ЗА ВИДАМИ ВАЛЮТ
♦ дохідність форфетингових операцій;
♦ частка доходу від форфетингових операцій у загальній сумі доходів банку;
♦ дохід від форфетингових операцій на 1 грн активів банку;
♦ прибутковість форфетингових операцій.
Розглянемо ефективність форфетингових операцій за даними табл. 8.13.
Таблиця 8.13
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФОРФЕТИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Як видно з наведених даних, дохідність форфетингових операцій за аналізований період не дуже змінилася, що пов'язано зі стабільною ціновою політикою банку. Так, у 2001 р. дохідність форфетингових операцій становила 10,1 %, а в 2002 р. — 10,7 %, тобто зросла на 0,6 процентного пункту. Водночас частка доходу від форфетингу дещо зменшилася — з 0,32 % в 2001 р. до 0,27 % у 2002 р. Ураховуючи незначний обсяг цих операцій у банківській діяльності, істотного впливу на дохід банку вони не мали. Тому зростання показника доходу від форфетингу на 1 грн активів з 0,025 коп. до 0,035 коп. не є вирішальним чинником, що впливає на загальну масу прибутку банку. Проте банку слід звернути увагу на порівняно високу дохідність цих операцій. Так, дохідність форфетингу в 2001 р. становила 10,1 %, а в 2002 р.— 10,7 %, що є досить високим показником. Збільшення обсягу цих операцій у банківській практиці є одним із резервів зростання ефективності банківського бізнесу.
Отже, форфетування є найбільш юридично відпрацьованим способом рефінансування зовнішньоторговельного комерційного кредиту і потребує подальшого впровадження в банківську практику з метою підвищення конкурентоспроможності банку та його рейтингу за спектром послуг, що можуть надаватися банками.