Економіка зарубіжних країн (2005)

У 1988 році в США був прийнятий “Комплексний закон про торгівлю та конкурентоспроможність”, який запропонував нові напрямки підтримки вітчизняного експорту та захисту національних товаровиробників від зовнішньої конкуренції. Це дало можливість американським компаніям збільшити свою активність, покращити торговельні та коопераційні зв’язки з іноземними фірмами, організувати спільний бізнес із зарубіжними партнерами у себе в країні та за кордоном.

Упродовж 90-х років ХХ ст. США суттєво активізували застосування антидемпінгових заходів та компенсаційного мита, що стало справжнім лихом для більшості торговельних партнерів цієї країни. За даними Інституту США та Канади Російської Академії Наук (2002) станом на середину 1999 р. на США припадало більш як третина антидемпінгових заходів, що діяли в усіх країнах СОТ (326 з 1011) і майже дві третини компенсаційних заходів (60 зі 100). Наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст. основні протекціоністські заходи уряду США були спрямовані на контроль за поставками стального прокату. Так, у 2000-му році з 251 антидемпінгового розслідування, що ініціювалося 21 членом СОТ 46 випадків припадало на США, з яких 80% стосувалися чорних металів.

Разом з тим, рівень захисту внутрішнього ринку, а відтак і вітчизняного виробника в США не закінчується тільки вище наведеними заходами, він спрямований перш за все на обмеження «чуттєвого імпорту» з країн, що розвиваються. Середній рівень ввізного мита складає зараз близько 4%, проти 10% тарифних ставок на імпортовану продукцію обробної промисловості та 19% - на аграрну продукцію. Розклад “пікових” тарифних ставок за окремими промисловими товарами засвідчує існування приоритетних і непріоритетних галузей: по одягу їх питома вага складає – 44%, взуття – 42%, текстилю – 21%, шкіряні вироби – 12%, посуд – 10%. До цього слід додати, що усі ці товари виключені із загальної програми преференцій, що відносяться до країн, що розвиваються.

Другим важливим напрямком функціонування американської зовнішньоторговельної моделі є підтримка експорту капіталу на національному рівні. Головним інструментом прямої підтримки компаній США є корпорація закордонних приватних інвестицій (Overseas Private Investment Corporation - OPIC). До її основних функцій відносяться: фінансування закордонної діяльності американських компаній шляхом видачі позик і гарантій позик, страхування закордонних інвестицій американських компаній від різного роду політичних ризиків, організаційна та інформаційна підтримка національних інтересів. Ця організація є високоприбутковою як за американськими, так і за світовими масштабами. Так, у 2000-му році ОРІС від своєї діяльності заробили 185 млн. дол., а за весь період діяльності – більш як 3,5 млрд. дол., маючи в штаті лише близько 200 співробітників. Разом з тим, питома вага США у вивозі ПІІ за останні двадцять років скорочувалася. Що наочно показано на рис. 3.2.

На початку ХХІ ст. ці тенденції посилились, і зараз США виступають найбільшим у світі експортером капіталу, а уряд країни надає своїм компаніям необхідну підтримку. Виходячи з цього можна спрогнозувати, що в умовах глобалізації ринків господарство США має розвиватися у перший чверті ХХІ ст. у трьох напрямках:

максимальне просування товарів та послуг на світові ринки;

захист інвестицій американських компаній за кордоном;

диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків в межах інтеграційного угрупування НАФТА.

Зараз, на сучасні США припадає близько 13% світового експорту та 18% світового імпорту, що висуває цю країну у вартісному та процентному відношенні на перше місце в світі за експортом товарів та послуг, який щорічно створює близько 11-12% ВВП цієї держави.

Суттєвою проблемою для США є значне перевищення імпорту над експортом, що стало наслідком стрімкого нарощування ввезення в цю країну товарів та послуг з Японії, держав Євросоюзу та деяких НІК. В окремі роки темпи зростання імпорту удвічі перевищували темпи збільшення експорту. Через це у 1998 році в країні спостерігався досить високий (120 млрд. дол.) дефіцит зовнішньоторговельного балансу. В наслідок цього, адміністрація президента Б.Клінтона розвернула широкомасштабну компанію щодо усунення бар’єрів для американських товарів на ринках Китаю, Японії та деяких нових індустріальних країн. У 2001-2003 рр. односторонні дії адміністрації Буша-молодшого викликали значні проблеми у стосунках США та Євросоюзу, а також цілого ряду країн Центральної та Східної Європи через нарощування протекціоністських заходів захисту внутрішнього ринку.

У структурі експорту США останнім часом випереджаючими темпами нарощуються поставки на світовий ринок напівпровідників, телекомунікаційного обладнання, транспортних засобів (автомобілів та літаків), енергетичного обладнання, двигунів, вимірювальних та наукових приладів, космічної та лазерної техніки (тобто наукоємних товарів). З 1980 по 1996 роки значно зріс експорт сільгосппродукції з 42 млрд. дол. до 61 млрд. дол., хоча питома вага його у загальній структурі експорту скоротилася з 15% до 7%.

Вивіз послуг із США розвивається удвічі швидше, ніж торгівля товарами. Якщо у 1980 році експорт останніх оцінювався у 28 млрд. дол. і складав 18% усього обсягу експорту. То вже у 1996 році цей показник досяг 237 млрд. дол. (26,8%). В експорті послуг переважають фінансові, управлінські, транспортні, медичні, освітні та консалтингові.

Значний стимул нарощуванню американського експорту дало входження Мексики до складу НАФТА у 1994 році. Це дозволило значно збільшити експорт інвестиційних та споживчих товарів у цю країну. Американськими ТНК була створена потужна виробнича база у прикордонних з США районами цієї країни (maguailadora industry), що створило певний економічний феномен транскордонного співробітництва, який на відміну від європейської моделі не мав домінуючого інституційного впливу, а базувався переважно на підприємництві.

Основними партнерами США в експорті на початку ХХІ ст. були: Канада (23%), Японія (10,3%), Мексика (10,1%), Велика Британія (5,2%), Німеччина (3,7%), Південна Корея (3,4%), Тайвань (3,2%).

У структурі експорту переважають засоби виробництва, автомобілі, промислове обладнання та сировина, споживчі товари, аграрна продукція. Основними країнами-експортерами товарів на американський ринок виступають Канада (19%), Японія (17,4%), Мексика (7,3%), Китай (5,6%), Німеччина (4,6%), Тайвань (3,9%), Велика Британія (3,6%).

У структурі імпорту в США переважають наукоємні товари та послуги, товари споживчого призначення. Серед них обладнання для обробки інформації, верстати, промислові роботи, телевізори, відеотехніка, автомобілі, кіно- та фотоапаратура, текстиль та взуття. Останнім часом зменшилась залежність США від зовнішніх джерел, хоча в країну продовжують ввозити нафту, кольорові та рідкоземельні метали, сталь.

Одним з факторів, що стримує розширення ділової активності в США є досягнутий рівень цін на енергоносії. Враховуючи те, що країна є імпортером нафти, стабілізація цін на цей ресурс на рівні 20-25 доларів за барель в останні роки та максимальне зростання цін до 50 дол. і більше у 2004 році оказує у цілому негативний вплив на економічний розвиток США, сприяючи зростанню наднормативних витрат ряду секторів американської економіки передусім транспортного та енергетичного.

Особливістю американської економіки та структури зовнішньоекономічних зв’язків є те, що країна виступає найбільшим у світі зовнішнім боржником (на середину 1995 року загальний обсяг складав 862 млрд. дол.) і водночас найбільшим донором економічної допомоги, яка називається в США – офіційною підтримкою розвитку (6,9 млрд. дол. у 1997 р.).

Кошти, що виділяє уряд США через Агенцію з міжнародного розвитку (див. табл. 3.5) на допомогу іншим країнам, передбачаються бюджетними асигнуваннями і має бути відповідним чином розподілена між державами-реципієнтами. Стратегічні пріоритети позначаються досить чітко. Це, в першу чергу, країни Близького Сходу – Ізраїль, Єгипет, Йорданія, а також Західний сектор газу, на які припадає 65,2% обсягу допомоги десяти країнам світу. Далі йдуть постсоціалістичні країни, де ринкова трансформація та характер відповідних перетворень є досить важливими для США. Разом на Росію, Україну, Боснію та Грузію у 2000 році припадало 772,5 млн. дол., що складає 26,6% загального обсягу іноземної допомоги.

Симптоматичним є той факт, що серед усіх постсоціалістичних країн виділені Росія та Україна, які мають найбільшу чисельність населення серед мегарегіону Центральної та Східної Європи, а також потужний військовий, промисловий та інтелектуальний потенціал.

Важливе значення для світогосподарських позицій США має міжнародна роль американського долара, на який припадає близько 65% світових валютних резервів. Сучасні конкурентні позиції цієї валюти та євро оцінюються як рівні, а відтак підтримка купівельної спроможності своєї грошової одиниці на світових торгах є важливим фактором американської економічної безпеки.