Економіка зарубіжних країн (2005)

Після розвалу соціалістичної системи в Центральній та Східній Європі Чехія мала значні переваги в плані модернізації своєї економіки та стрімкому переходу її до ринку. Основними перевагами, що характеризували цю «виключність» країни були: високий рівень розвитку виробництва, відносно висока якість товарів та послуг, що випускаються, зорієнтованість населення країни на швидку інтеграцію з Заходом тощо. 1 січня 1993 р. відбулося «оксамитове розлучення» Чехії із Словаччиною, яка в межах колишньої Чехословаччини мала значно нижчий рівень соціально-економічного розвитку. Це дозволило у короткий термін досягти значних успіхів в плані трансформації національної економіки, яка проходила у три етапи і мала всі ознаки градуалізму. Упродовж 1993-1996 рр. країна впевнено продемонструвала усій Європі доволі високі темпи економічного зростання, її щорічний ВВП у цей період збільшувався на 4-5% щорічно. Проте 1997 рік опинився кризовим для економіки країни. Його основними причинами стали: затримка реструктуризації промислових підприємств, слабкість створюваного в країні ринку капіталів, зростання дефіциту платіжного балансу (у 1996 році він досяг 8% ВВП). До цього слід також додати необґрунтованість існування «валютного коридору», при якому Центральний банк вимушений був витратити понад 3 млрд. дол. на штучну підтримку чеської крони, що не дало ніяких результатів, обвал курсу національної валюти став неминучим. Значною мірою це було спровоковано також непомірно високим зростанням заробітної плати, яка відставала від темпів росту продуктивності праці.

У наступні три роки спостерігалося від’ємне чи близьке до нульового зростання ВВП і лише у 2000-му році приріст ВВП склав 2,9% (у 2001-му вже 3,6%). Основними заходами, які здійснював Уряд упродовж кризового періоду були: реструктуризація підприємств, приватизація банків та комунальних послуг, зменшення державного впливу на економіку, стимулювання залучення ПІІ, зниження державних витрат. Водночас уряд Чеської республіки активно працював над імплементацією основних документів Європейського Союзу в національне законодавство, що дозволило країні увійти до складу цієї організації 1 травня 2004 р.

Сучасна структура господарства країни характеризується низькою питомою вагою сільського господарства у структурі ВВП країни, питома вага якого у 2002 р. становила лише 3,7% (у 1998 році – 4,2%). В структурі зайнятості цей відсоток дорівнював лише 4,9% (у сусідній Польщі – 19,6%, Словаччині – 6,6%). Близько 40% складає частка промисловості та 56% припадає на сферу обслуговування, зайнятість в якій невпинно зростає. Особливістю останньої є високий рівень розвитку туристичного бізнесу. Приміром у 1999 році країну відвідало 16 млн. іноземних туристів (в 1,6 рази більше ніж населення країни), що сприяло залученню в економіку країни понад 3 млрд. дол. Питома вага туристичної індустрії в структурі ВВП вже зараз перевищує 8%.

Чехію початку ХХІ ст. характеризує доволі високий рівень приватного сектору. Понад 80% випуску промислової продукції створюється саме в ньому. Цьому значною мірою сприяли прямі іноземні інвестиції, приплив яких після 2000-го року суттєво збільшився, разом з тим, їх розподіл в країні є нерівномірним. Якщо станом на поч. 2002-го року у середньому на одного жителя країни припадало 2654 дол. ПІІ, то на одного столичного жителя – 11522. Аналогічним був також рівень безробіття – 9,8% у цілому по країні та 3,7% у Празі. А ось щодо середньої зарплати, то вона виглядає менш контрастною (450 дол. по ЧР та 655 дол. у Празі).

В цілому, характеризуючи потенціал Чеської Республіки у світовій економіці слід відмітити такі особливості:

1. Чехія має доволі високий рівень Індексу Людського Розвитку, за показником якого країна посідає (2002) 32-е місце в світі (0,861), пропускаючи перед собою з усіх країн ЦСЄ лише Словенію.

2. Країна має значні технологічні позиції у світі. Так, за Індексом технологічних досягнень (ІТД) Чехія посідала 21-е місце у світі (1999), випереджаючи деякі країни ЄС (Греція, Португалія).

3. На відміну від багатьох держав ЦСЄ більша частина інвестицій поступала в галузі машинобудування (близько 40%), що призвело до збільшення експорту. Приміром чеська «Шкода» завдяки німецьким капіталовкладенням суттєво нарощує обсяги продаж автомобілів на європейських і світових ринках. Велике значення для залучення нових ПІІ в економіку країни мало створення нової інституційної структури «Чехінвесту», який відкрив свої відділення не тільки у фінансових столицях світу, а й в найбільших інноваційних комплексах (приміром у Силіконовій долині США) з метою запозичення технологій «ноу-хау».

4. Швидко проходив процес приватизації банків, їх укрупнення та злиття, а також перехід контрольного пакету акцій до іноземних власників. Активи трьох найбільших у Чехії банків зараз становлять 16,6 млрд. дол. (1999), при цьому майже 95% цих активів припадає на зарубіжних інвесторів.

5. Структурні зрушення в економіці зумовили значні зміни в складі та співвідношенні окремих видів експорту. Так, питома вага машин та обладнання становить 41%, хімічні продукти близько 10%, інші промислові товари – 40%, з чого випливає, що країні вдалося уникнути сировинної спеціалізації. Вступ Чехії до ЄС збільшив його питому вагу в структурі зовнішньої торгівля, яка навіть перед цим була найбільшою серед країн ЦСЄ (69% в експорті та 62% в імпорті, 2000).

6. Уряд країни постійно працює над доланням регіональних диспропорцій в країні, а чеська модель локального розвитку є у багатьох випадках показовою для всіх постсоціалістичних країн, а тому зупинимося на ній більш детально, так само як і на тих обсягах допомоги з боку структурних фондів ЄС, яку країна почала отримувати з травня 2004-го року.

Відповідно до закону “Про державну підтримку регіонального розвитку” пріоритетними для Чеської республіки є наступні території:

1. Регіони з посиленою державною допомогою, що характеризуються низьким рівнем розвитку у т.ч.

а) території зі значними структурними змінами, які призвели до рецесії у діяльності окремих секторів їх економіки та компаній, що працюють в них, а відтак і до значного зростання рівня безробіття;

б) економічно слабкорозвинуті території, тобто ті, що мають показники розвитку нижчі за середні по країні;

в) сільські території, що характеризуються низькою густотою населення, депопуляцією та високим відсотком працівників, що зайняті у сільському господарстві.

2. Інші регіони, до яких відносять прикордонні території, колишні військові зони, території, що постраждали внаслідок стихійного лиха чи забруднення оточуючого середовища, території з низьким рівнем розвитку економіки через несприятливі умови, а також території з домінуванням аграрного виробництва та високим рівнем безробіття.

3. Регіони індивідуальної підтримки.

Наведена вище модель у цілому відповідає європейській системі індикації регіонального розвитку країн Європейського Союзу, що випливає з “Порядку денного – 2000” (Agenda-2000), який визначив пріоритети наднаціональної підтримки упродовж 2000-2006 рр. Однак деяку відмінність при цьому мають регіони з низькою густотою населення. Справа у тому, що коли в ЄС писався цей документ, то передбачалося, що системну допомогу будуть отримувати зі структурних фондів ті регіони Швеції (Північний Схід) та Фінляндії (Північ), де відповідний показник становить менше 10 осіб на км2. Середня ж густота населення у Чеській Республіці дорівнює 129 особам на км2, проте навіть коливання на рівні +50% названого індикатора, які спостерігаються у чеських регіонах навряд чи виведуть їх на подібний до “скандинавського” рівень, а відтак вони можуть підтримуватися спираючись лише на національні фонди, за умов, що це не буде суперечити європейському конкурентному законодавству.

Досить багато суперечностей викликає також у ЧР сама схема допомоги як депресивним територіям, так і активним. На сьогоднішній день прямими інструментами підтримки регіонів у Чеській республіці визначені лише три:

субсидії (включаючи субсидії на робочу силу);

низькопроцентні позики чи позики, що спрямовані на розвиток пріоритетних територій, чи територій, що мають певні привілеї;

повернення фінансової допомоги.

Подібний інструментарій дещо відрізняється від того, який існує в деяких країнах ЄС перш за все своєю конкретизацією, що дозволяє уникнути розпорошення державного бюджету, неможливості формування “споживацької” схеми з боку депресивних регіонів, а також максимізації підтримки територій, які активно розвиваються.

Значною перевагою чеської моделі розвитку є те, що в цій країні вдалося уникнути “диверсифікації виробництва документів про регіони”, що явно відрізняє їх від багатьох пострадянських держав, хоча останнім часом в Україні намітилася наявна тенденція до уніфікації законів, розпоряджень та стратегій у відповідності з аналогічними документами в ЄС та країнах-аплікантах. Найважливішими нормативно-регулятивними актами, що спрямовані на подальший регіональний розвиток в Чеський Республіці є:

Довготермінова політика розвитку;

Стратегія регіонального розвитку;

Національна програма регіонального розвитку (середньотермінова).

Названі документи, є гармонізованими до аналогічних в ЄС та передбачають крім наявності місцевих стратегій, ще й програми для розвитку окремих територій, на які вже у 2002 році було виділено близько 2,4 млрд. чеських крон (середній курс 1 дол. США у тому році дорівнював 32,7 CZK), з яких 985 млн. крон пішло на підтримку проектів в Моравії-Силезії, 826 млн. у Північно-Західний регіон, 300 млн. у Прешовський регіон, де проходило будівництво відділення ТНК “Філіпс” та 252 млн. для підтримки економічно слабкорозвинутих регіонів та колишніх військових зон Ралско та Млада.

Сучасна Чехія наполегливо працює на впровадження у життя нового Національного Плану Розвитку, який чітко встановив пріоритети, цілі, завдання, напрямки та рівні регіонального розвитку, а також механізми підтримки чеських адміністративно-територіальних формувань. Він був розроблений у грудні 2002 році та схвалений Європейською Комісією у лютому 2003 року і розрахований на період 2004-2006 рр. Початок його реалізації був намічений на червень 2004 року, тобто через місяць після офіційного вступу Чеської Республіки до ЄС. Природно, що Чехія розраховує на суттєву підтримку багатьох своїх проектів через систему структурних фондів та Фонду Згуртування, що матимуть місце вже влітку цього року. Досить красномовно про нарощування масштабів цієї підтримки свідчить розподіл коштів фондів ЄС, що поданий у таблиці 5.23, з якої випливає наступне: найпотужнішу допомогу отримуватимуть чеські регіони все ж таки зі структурних фондів (Європейський соціальний фонд, Європейський фонд з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, Європейський фонд регіонального виробництва, Фінансовий механізм розвитку рибальства), на які припадатиме 64% усіх коштів, що поступатимуть з ЄС.

При цьому на ціль 1 (сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів з відставанням у темпах) припадатиме 55,3% усіх коштів чи 86,2% структурних фондів. Як зазначалося раніше, Прага буде виключена зі списку реципієнтів, через те, що перевищує середній по ЄС індикатор ВРП на душу населення. Натомість чеська столиця може розраховувати на фінансування певних проектів за ціллю 2 (підтримка регіонів зі структурними проблемами в сфері соціально-економічних перетворень і сільського господарства) та за ціллю 3 (модернізація політики в галузі освіти, професійно-технічної підготовки і зайнятості та відповідних систем). Європейська Комісія ухвалила також рішення щодо підтримки деяких європейських ініціатив по їх реалізації в Чеській республіці. Найбільш значущими з них є програма інтеррегіонального співробітництва (Інтеррег) та рівноправ’я на ринку праці (Еквал).

Виходячи з того, що упродовж усього періоду (2000-2006 рр.) дії програмної діяльності структурних фондів та Фонду Згуртування буде витрачено 215 млрд. євро (у цінах 1999 року), Чехія може розраховувати лише на 2,3 млрд. євро – 1,1%, що є суттєвим доповненням до національних програм підтримки розвитку регіонів, хоча й не зовсім відповідатиме її новому статусу та конкретним потребам адміністративно-територіальних утворень.

Добре розуміючи, що основним напрямком підтримки чеських регіонів виступає не отримання субсидій з боку держави та європейських структур, а розвиток підприємництва в них, урядом Чеської Республіки був розроблений та апробований новий проект Міністерства промисловості та торгівлі і агентства “ЧехІнвест” щодо створення промислових зон. Упродовж 1998-2002 рр. на названі цілі було витрачено з держбюджету 73,4 млн. євро. Від загальної кількості у 62 зони, які отримали підтримку за цим проектом, лише 50 частково чи повністю відповідають своєму призначенню. Саме в останніх був реалізований 131 інвестиційний проект, загальною вартістю 3,5 млрд. євро. До завершення 2004 року інвестори запланували створити в них ще близько 40000 нових робочих місць. Для чеських депресивних регіонів саме цей показник є найбільш значущим з огляду на високий рівень безробіття в сільській місцевості та маленьких містах. Найбільші інвестиції у промислові зони були внесені фірмами з Німеччини та Японії, а галузевими лідерами виявилися автомобільна (48% загального обсягу ПІІ) та електронна і електротехнічна промисловості (21%). Найефективнішими з цих зон є Пльзенська (інвестори – Daiho, Intersoft-Holding, Matsushita Television Central Europe та ін.), Південно-Моравська (Тусо Elektonice, DC, Vaillant, Walter), Оломоуцька (LG, Philips Display Czech Republic). Все більше регіональними інвесторами виступають чеські компанії, які вміло користуються тими перевагами, що надаються для них місцевими органами влади. Окремо слід сказати про інноваційний характер залучення прямих іноземних інвестицій. Відділення “ЧехІнвесту” відкрито в основних фінансових центрах світу (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк тощо), проте останнім часом деякі офіси було відчинено також і на території провідних інноваційних комплексів.

Як випливає з наведених вище фактів Чеська республіка знаходиться на стадії переходу до постіндустріального суспільства, а її вступ до Європейського Союзу хоча і викликав значну деформацію галузевої структури, яка існувала на поч. 90-х років, тим не менше призвів до посилення позицій чеських підприємств на європейських та світових ринках.