Економіка зарубіжних країн (2005)

В межах колишнього СРСР Україна була високоінтегрованою країною в систему економічних зв’язків єдиного народногосподарського комплексу. З розвалом Радянського Союзу розпочався процес селектування її економічних інтересів у певних галузях. Внаслідок цього сформувалися ті сектори національної економіки, які значною мірою потребують кооперації із суміжними підприємствами, що розташовані в різних країнах СНД. Найбільш значущими при цьому виявилися:

ракетно-космічна індустрія (Росія – Україна – Казахстан);

авіаційна промисловість (Росія – Україна – Узбекистан);

військово-промисловий комплекс (Росія – Україна – Білорусь);

хімічна та нафто-газопереробна промисловість (Росія – Україна – Узбекистан – Казахстан – Білорусь);

паливно-енергетичний комплекс (Росія – Туркменія – Казахстан – Узбекистан);

АПК (практично всі країни СНД);

науковий комплекс (Росія – Україна – Білорусь).

Упродовж останніх десяти років наявними були як тенденції на зближення, так і на віддалення, що врешті-решт призвело до раціоналізації на прагматичній основі цілої низки зовнішньоекономічних зв’язків не тільки у вищеназваних галузях, а й в цілому ряді інших.

Головними особливостями зовнішньої торгівлі України з країнами СНД були наступні:

Мала місце тенденція до зростання обсягів українського експорту в країни Співдружності з 5,2 млрд. дол. у 2000-му році до 6,5 млрд. у 2003-му, проте частка країн цього угруповання зменшилася відповідно з 33,5% до 27.6% (з Російською Федерацією з 22,8% до 18,2%).

В структурі імпорту спостерігалася так звана «дзеркальна асиметрія». Обсяги поставок з країн СНД до України зросли з 8,5 млрд. дол. (2000) до 11,9 млрд. (2003), проте у процентному відношенні їх питома вага зменшилася з 56,6% до 49,7% відповідно.

Має місце негативне сальдо у зовнішній торгівлі з СНД, яке пояснюється передусім енергетичною залежністю України від поставок нафти та природного газу з Росії та Туркменії.

Товарна структура експорту майже залишилася без змін, проте спостерігався комерційний успіх окремих продовольчих компаній України, яким вдалося закріпитися на російських ринках та ринках країн Центральної Азії.

ПІІ, що надходили в Україну з держав СНД не були доволі значними. Так, станом на поч. 2004 р. з РФ (вона посідає 7-е місце за обсягами ПІІ) припадало лише 377,6 млн. дол., що становило 5,7% їх загального обсягу. Обсяги ж українських інвестицій в Росію становили 86,7 млн. дол. (53%).

Національні стратегії розвитку країн СНД передбачають формування нових типів економічних відносин, зокрема пошуку додаткових джерел ресурсного забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, підвищення конкурентоспроможності національних економік, вихід на європейські соціальні стандарти. Певною мірою це може забезпечити ЄЕП, хоча, як показав попередній аналіз, тенденція на дивергенцію (розходження) є домінуючою в країнах Співдружності. Важливими для України сферами співробітництва на дво- і багатосторонній основі в умовах сьогодення є:

створення зони вільної торгівлі в межах принципів, інструментів та механізмів, що були задекларовані Європейською Комісією у посланні «Ширша Європа – сусідство» (березень 2003 р.);

диверсифікація проектних розробок у визначених вище галузях з метою посилення взаємної конкурентоспроможності національних економік на світових ринках;

розвиток трансрегіонального співробітництва шляхом створення Євро регіонів (такі вже існують, це Єврорегіон «Слобожанщина», (що об’єднує Харківську область (Україна) та Бєлгородську (РФ), «Дніпро» - Брянська (РФ) область, а також Гомельська (Білорусь) та Чернігівська (Україна));

формування спільного інноваційного простору;

розвиток транспортних коридорів між СНД та ЄС (найдешевший шлях транзиту товарів між ЄС та РФ лежить через Словаччину та Україну).

Література (основна)

Економіка зарубіжних країн / За ред. д.е.н. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1998.

Кудров В.М. Мировая экономика. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 2000.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. проф. В.П.Колесова. – М.: Флинта, 2000.

Література (додаткова)

Гвозденко Д. Состояние и перспективы интеграции стран СНГ // Экономист. – 2004. - № 4. – с. 58-65.

Зиядуллаев Н. Россия-Украина: стратегическое соперничество или партнерство // Экономист. – 2002. - № 5. – с. 72-83.

Зиядуллаев Н. СНГ: выбор стратегии развития // Экономист. – 2004. - № 11. – с. 77-85.

Комаров В. СНГ: Трансазийский коридор развития // Экономист. – 2005. - № 1. – с. 52-56.

Косилова Л. Экономическое взаимодействие России со странами СНГ и реструктурирование постсоветского пространства: новые условия, тенденции, задачи // Рос. экон. журнал. – 2003. – № 11-12. – с. 46-57.

Кушлин В., Спицын А. Казахстан: стратегия движения в будущее // Экономист. – 2003. - № 11 – с. 3-11.

Мясникович М. Проблемы модернизации экономики Беларуси в контексте цивилизационного процесса // Экономика и общество. – 2003. - № 6. – с. 21-37.

Резникова О. Экономическое развитие государств Центральной Азии и Кавказа: роль внешних ресурсов // МЭ и МО. – 2003. - № 4. – с. 87-96.

Трейвиш А.И. Экономические сдвиги и связи в постсоветском пространстве: проблемы дезинтеграции и реинтеграции // Известия РАН. Сер. геогр. – 2000. - № 3. – с. 9-22.

Уайт С., Лайт М., Лоуэнхард Дж. Белоруссия, Молдавия, Украина: к востоку или к Западу // МЭ и МО. – 2001. - № 7. – с. 59-67.

Черковец О. Белорусская альтернатива // Экономист. – 2004. - № 5. – с. 50-59.

Чужиков В. Спільний європейський економічний простір: реалії та перспективи постсоціалістичних країн // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2004. - № 3. – с. 13-18.

Чужиков В. Сучасні моделі розвитку інтеграційних процесів // Міжнародні інтеграційні процеси сучасності: Монографія / А.С.Філіпенко (кер. авт. кол.) – К.: Знання України, 2004. – с. 39-49.

Шмелев Н. Ключевые вопросы российской экономики // Проблемы теории и практики управления. – 2004. - № 5. – с. 21-27.

BOFIT. Russia Review. – 2005. – №2.