Організація консалтингової діяльності (2000)

Для успішного проведення консультаційного процесу необхідно визначити модель взаємовідносин консультантів з клієнтом, яка б дозволяла виявити характер співробітництва учасників на різних етапах консультування.

Управлінське консультування виділяє три узагальнюючі моделі консультаційних взаємовідносин: «експерт-клієнт», «лікар-пацієнт» та «співробітництво». Найбільш ефективною вважається модель «співробітництво». Спільна робота дозволяє розширити компетенцію персоналу, перейняти у консультанта методологію та прийоми вирішення проблем, що забезпечує можливість самостійно подолати управлінські труднощі.

Вибір моделі консультування вимагає визначення поведінки консультанта в клієнтській організації. Поведінкові ролі консультанта пов’язані зі змістом та особливостями консультаційного завдання. Поведінка консультанта також відповідає обраній стратегії внесення змін в організацію.

Стратегія спеціаліста-консультанта передбачає, що його робота обмежується плануванням змін. Консультант виходить з того, що проблему вже діагностовано клієнтом, він розробляє рекомендації та презентує їх керівництву.

Стратегія співробітництва полягає у синхронізації зусиль консультанта і клієнта та одночасного їх спрямування на вирішення проблеми. Ця стратегія використовує процесну консультацію, яка має за мету активізацію інноваційного потенціалу персоналу клієнтської фірми та сприяння використанню її власних ресурсів у впровадженні змін.

Стратегія навчання, як і стратегія спеціаліста, заснована на локальній участі консультанта у процесі змін. Консультант виступає у ролі викладача-інструктора, що надає освітні послуги персоналу клієнтської організації.