Державне регулювання зайнятості (2003)

Як і у випадку з попитом на працю, існує два погляди на сукупну пропозицію праці: вузький, який полягає в тому, що пропозицією праці є кількість незайнятих і бажаючих трудитися працездатних осіб працездатного віку, і широкий погляд, який охоплює всю робочу силу (сукупна пропозиція праці)— і працюючу і здатну працювати, тобто трудові ресурси.

Названі категорії (робоча сила і трудові ресурси) вимагають пояснень.

1. Традиційне поняття, яке вживається в Україні протягом багатьох десятиліть, це — трудові ресурси. До складу трудових ресурсів входять усі, хто працює і здатен (може) працювати, але з якихось причин не має роботи. До останніх належать працездатні громадяни працездатного віку (16—54 роки — жінки і 16—59 років — чоловіки) за винятком пенсіонерів, які вийшли на пенсію на пільгових умовах. Трудові ресурси і є робочою силою в Україні (Тр).

Тр. = Нп.в. — Ін.І-ІІ гр.непр. — Пп.непр. +Під.пр.+ Пп,

де Нп.в. — населення працездатного віку;

Ін.І-ІІ гр.непр. — інваліди І і ІІ груп, котрі не працюють;

Пп.непр. — пенсіонери, які вийшли на пенсію на пільгових умовах працездатного віку і не працюють;

Під.пр — працюючі підлітки;

Пп. — працюючі пенсіонери.

Трудові ресурси є соціально-економічною категорією, що випливає з їх структури. Слід, однак, зауважити, що трудові ресурси, є відмираючою економічною категорією. Ми вважаємо, що невдовзі в нашому користуванні залишиться інша економічна категорія: «економічно-активне населення».

2. Економічно-активне населення — це та частина населення, яка може в даний момент виявити економічну активність. За міжнародними нормами, це — всі зайняті і ті, хто шукає роботу, бажає працювати, тобто безробітні, причому бажаючі працювати — громадяни віком від 15 до 70 років включно незалежно від працездатності, крім недієздатних громадян. В економічній теорії та в статистиці більшості держав економічно-активне населення і робоча сила є тотожними поняттями. Згадані вище критерії вживаються, коли проводиться обстеження домогосподарств на предмет економічної активності населення. Як бачимо, концепція МОП не обмежує працездатність і пенсійний вік, не позбавляє людину права на трудову діяльність. Законодавство нашої країни гарантує зайнятість лише особам працездатного віку. Принципова різниця цих методологій полягає в тому, що мета категорії «трудові ресурси» — це задоволення попиту суспільного виробництва на робочу силу, а мета категорії «економічно-активне населення» є необхідністю визначення сукупного попиту населення на робочі місця.

До економічно-активного населення не відносяться ті, хто в даний час не може виявити трудову активність: військовослужбовці за призовом; студенти, аспіранти, курсанти і школярі старших класів — всі денного навчання, ті, хто зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або хворими; особи, які зневірилися знайти роботу, інші особи, що не мають необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

3. Всі ці перелічені громадяни, а також ті, хто з будь-яких причин не бажають працювати, відносяться в Україні до економічно-неактивного населення. Вони не здатні в даний час виявити економічну активність. У багатьох країнах до економічно-активного населення належать військовослужбовці, які служать за контрактом (трудовим договором).

Існують і інші підходи до економічно-активного населення. Так, в економічній енциклопедії дається таке тлумачення цієї категорії: «Економічно-активне населення — частина населення, яка зайнята суспільно-корисною працею, яка приносить дохід» [3, с. 486]. Але не зрозуміло, чому даною категорією не охоплюються безробітні, які теж є економічно-активною частиною населення. Р. П. Колосова дає визначення економічно-активного населення за міжнародними стандартами, включаючи в цю категорію і зайнятих і безробітних (як і в Україні), а також військовослужбовців. Вона вказує, що досить поширене поняття «цивільне економічно-активне населення», до якого військовослужбовці не включаються [5, с. 27], тому що вони служать (працюють) за контрактом, тобто трудовим договором. Економічно-активне населення — більш звужене поняття, ніж трудові ресурси.

Розглянемо фактори, які впливають на сукупну пропозицію праці.

Головний з них — це заробітна плата, вплив якої на зайнятість визначається класичною теорією.

Наступний фактор — статево-вікова структура населення. Поведінка людей різних статево-вікових груп на ринку праці неоднакова. Це пояснюється особливостями кожної з них. Так, із збільшенням чисельності населення за рахунок вступу молоді в працездатний вік пропозиція праці збільшується. Зі зростанням частки непрацездатних (дітей, інвалідів, пенсіонерів) вона зменшується. Зі зниженням життєвого рівня населення підвищується пропозиція жіночої праці, пенсіонерів і підлітків.

На сукупну пропозицію праці впливає низький життєвий рівень і обтяжлива податкова політика. При цьому зростає пропозиція праці, тривалішим стає трудовий стаж. Багато людей шукає роботу на засадах вторинної зайнятості. Це притаманно ринку праці України.

Освітній, культурний рівень населення і національні традиції є наступним чинником, який впливає на пропозицію праці. З підвищенням освітнього та культурного рівня збільшується пропозиція кваліфікованої праці. На структуру пропозиції праці впливають національні традиції. Так, у мусульманських країнах існують значні обмеження жіночої праці, в Донбасі — традиційна тяга до професій важких галузей, а в Криму, навпаки, — до обслуговуючої сфери. Такі особливості обов’язково потрібно враховувати у практичній діяльності.

Діяльність професійних спілок теж впливає на пропозицію праці, але докладніше про це буде далі.

Зайнятість населення визначається абсолютними та відносними показниками. До абсолютних показників належать:

— загальна чисельність зайнятих осіб у країні, районі, місті;

— розподіл зайнятих за віком, статтю, освітою, галузями і місцем проживання осіб;

— відносні показники включають такі характеристики:

— рівень зайнятості у відсотках;

— структура зайнятості у відсотках.

Ці показники розраховуються за формулами:

де eL — рівень зайнятості трудових ресурсів;

eFL — рівень зайнятості економічно-активного населення;

ei — рівень зайнятості в певній галузі;

E — чисельність зайнятих;

Еі — чисельність зайнятих у певній галузі;

LF — чисельність економічно-активного населення.

Крім основних показників зайнятості, форми державної статистики №1-ПН та №2-ПН мають багато додаткових, які відображаються в абсолютних величинах і використовуються для аналізу стану ринку праці на певну дату або за певний період.