Державне регулювання зайнятості (2003)

Велике значення щодо макроекономічного аналізу і прогнозування зайнятості має такий показник безробіття, який виконує функцію індикатора як природна норма безробіття, або природний рівень безробіття. Існують різні концепції щодо визначення природного рівня безробіття в кількісному аспекті.

Перша концепція: природний рівень безробіття — це така його величина, за якої заробітна плата та інфляція або стійки або знаходяться на допустимому рівні.

Друга: природний рівень безробіття — це така його величина, за якої кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних.

Третя: природний рівень безробіття — це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення чисельності безробітних. Тобто, це — рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. На наш погляд, дана концепція — найбільш реалістична і прийнятна.

Безробіття фрикційного і структурного типу існує у будь-який період економічного розвитку. Тому термін «природний рівень безробіття» можна визначити як рівень безробіття, котрий відповідає ситуації макроекономічної рівноваги [14, с. 12]. У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4—6 % економічно-активного населення і не впливає на розвиток соціально-економічних процесів.

Поняття природного і перевищуючого його рівень безробіття ілюструє крива Беверіджа (рис. 1.5.5). Вона характеризує залежність, яка склалася в економіці між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якого рівня безробіття завжди є вакансії (непрестижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі та якості вільної робочої сили). Аналогічно навіть за наявності великої кількості вакансій знайдуться люди, котрі в даний момент шукають роботу, тобто є безробітними. Тому криві, наближуючись до вісей, ніколи їх не торкаються.

Крива Беверіджа для будь-якої економіки представлена кривою А. Фактичний рівень безробіття на даний момент дорівнює UX. Бісектриса прямого кута OZ перетинає криву A в крапці Y, якій відповідає безробіття UY. При цьому UY= VY, тобто чисельність безробітних відповідає кількості вакансій. Це означає, що природний рівень безробіття для економіки А дорівнює UY. І якщо фактичний рівень UX перевищує рівноважний UY, то таке перевищення пояснюється передусім циклічним безробіттям.

Положення крапки фактичного безробіття на Кривій Беверіджа характеризує напруженість ринку праці на даний момент. Відношення числа безробітних до числа вакансій називається коефіцієнтом напруженості (К):

K=Ux/Vx (1.5.3.)

У крапці рівноваги Y К дорівнює одиниці. Якщо К зростає, то збільшується у першу чергу циклічне безробіття. Для України станом на 1 січня 2002 р. коефіцієнт напруженості складав 17 (навантаження на одне вільне робоче місце). Але розбіжність його становила від 1 у містах Києві та Севастополі до 44 у Рівенській області.

Крива Беверіджа не є постійною. Зміна економічної ситуації викликає її переміщення, наприклад у положення В, де спостерігається вищий рівень природного безробіття — UF і більша кількість вільних робочих місць — VF. Це означає, що економіка має значні структурні зміни [10, с. 213].

Безробіття тісно пов’язане з інфляцією. У1958 р. австралійський економіст Олбан Філіпс (1914—1975 рр.), котрий працював у Англії, виявив залежність між темпами зростання заробітної плати і безробіття. Цю функціональну залежність він виразив кривою, яка, однак, не одержала практичного поширення. Американські економісти Пол Самюельсон (1915 р.) лауреат Нобілєвської премії і Роберт Солоу (1924 р.) — автор неокласичної моделі економічного росту модифікували вказану криву. Вони довели, що темп зростання номінальної заробітної плати (а саме її й аналізував О. Філіпс) можна замінити на темп підвищення цін, тобто на інфляцію (рис. 1.5.6).

Оскільки О. Філіпс встановив стабільний нелінійний зв’язок між відсотковою зміною заробітної плати і рівнем безробіття, що є принциповим, крива одержала назву кривої Філіпса.

Зв’язок між темпами зростання (або зниження) інфляції і, навпаки, зменшення (збільшення) безробіття пояснюються наступним. Підвищення надмірного попиту на робочу силу сприяє зростанню зайнятості та скороченню безробіття і водночас росту номінальної заробітної плати, а з нею й інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, тому наймач вимушено підвищує заробітну плату. Наявність же певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватися на нижчий рівень заробітної плати.

Крива Філіпса застосовувалася для макроекономічного аналізу і планування в США та Західній Європі в 60—70-ті роки минулого століття.

Зв’язок між безробіттям і валовим внутрішнім продуктом встановив Артур Оукен в 60-ті роки XX ст. Ця залежність одержала назву закону Оукена. Зміст його полягає в тому, що щорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) на 2,5—2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту ВВП зменшують чисельність безробітних на 1 % Кожне додаткове скорочення темпів зростання ВВП на 2 % веде до підвищення рівня безробіття понад природну норму на 1 %.

Наведемо такий приклад. Припустимо, що безробіття у звітному періоді складало 8 % від чисельності економічно-активного населення. Є необхідність знизити його на 2 %. Для цього потрібно підвищити ВВП на 6,7 %, з яких 2,7 % — для збереження рівня зайнятості і 4 % — для того, щоб знизити безробіття на 2 %.

Із закону Оукена випливають такі практичні висновки:

по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, необхідно не менше 2,7 — 3,0 % щорічного приросту ВВП спрямовувати на створення нових робочих місць;

по-друге, вищий приріст ВВП скорочує безробіття, а зниження темпів росту ВВП призводить до зростання безробіття.