Державне регулювання зайнятості (2003)

Оскільки людина залишається без роботи через об’єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов’язане турбуватися про неї. Вище викладені об’єктивні причини є і моральною, і юридичною основою для допомоги безробітним. Турбота суспільства реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством кожної країни. В Україні її визначають Конституція України (ст. 46) і Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Законодавством мають визначатися такі аспекти соціального захисту безробітних:

джерело, за рахунок якого здійснюється соціальний захист. В Україні — це Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття . Усі застраховані особи є членами цього Фонду;

принципи виплати допомоги, які передбачають:

умови виплати;

терміни виплати;

розміри виплати;

умови невиплати;

компенсації і гарантії у разі втрати роботи для тих прошарків населення, які не спроможні на рівних конкурувати на ринку праці.

Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов’язкова реєстрація в органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

Розмір допомоги застрахованим особам визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу:

до 2 років — 50 %;

від 2 до 6 років — 55 %;

від 6 до 10 років — 60 %;

понад 10 років — 70 %.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору до набрання чинності згаданого закону про страхування на випадок безробіття.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів — 100 %;

протягом наступних 90 календарних днів — 80 %;

у подальшому — 70 %.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів.

Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо громадянин після перерви протягом місяця зареєструвався в державній службі зайнятості як безробітний. У даному випадку поважними причинами є:

навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо);

строкова військова служба;

здійснення догляду за інвалідом I групи або дитиною — інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду.

Можуть бути і деякі інші причини, передбачені законодавством України.

Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації.

В Україні держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

жінкам, що мають дітей віком до шести років;

одиноким матерям, які мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів;

молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби та якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), що залишилися без піклування батьків, а також особам, котрі замінюють їм батьків (як виняток);

особам передпенсійного віку по досягненні 58 років чоловікам і 53 років жінкам;

особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування таких громадян місцеві адміністрації, місцеві ради за поданням центрів зайнятості бронюють в організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. Наприклад, на 2000 р. було заброньовано 132,5 тис. робочих місць, [17, с. 156], хоч і не всі громадяни зазначених категорій були працевлаштовані.

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

простій, який має невідворотній та тимчасовий характер, що триває не менше місяця, але не перевищує шести місяців і не залежить від працівника і роботодавця;

простій протягом місяця, охопивший не менше 30 % чисельності працівників, у яких простої становлять 20 % і більше робочого часу.

У разі сезонного характеру простою та якщо працівник відмовився від підходящої роботи або працює на другому підприємстві за сумісництвом чи проходить альтернативну службу, допомога по частковому безробіттю не сплачується.