Система макроекономічного рахівництва (1999)
4.2. Методологія побудови рахунків внутрішньої економіки
Розглянемо методологію складання основних консолідованих рахунків.
Рахунок виробництва. Стадія виробництва характеризується показниками валового випуску (ВВ), проміжного споживання (ПС), валової доданої вартості (ВДВ) і валового внутрішнього продукту (ВВП), що знаходить відображення у рахунку виробництва.
ВВП (4) = 1 + 2 – 3.
Ресурсна частина рахунка виробництва складається із валового випуску продуктів і послуг та чистих податків на продукти (продуктових податків субсидій на продукти).
Використання рахунка виробництва включає проміжне споживання і балансуючу статтю рахунка — ВВП у ринкових цінах.
Зазначимо, що ВВ завжди реєструють у ресурсній частині рахунка виробництва. ВВ показує (фіксує) початкову точку у визначенні результату виробництва. Цей показник називають «валовим» випуском тому, що при його обчисленні не виключають вартість товарів і послуг, витрачених у процесі виробництва, тобто він містить у собі повторний рахунок вартості.
Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених економічними одиницями-резидентами за рік.
Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності ВВ включає:
2) усі послуги, що надаються іншим інституційним одиницям (зокрема, неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства);
3) послуги домогосподарств за проживання в особистому житлі та послуги, що надаються оплачуваною домашньою прислугою. Проте безкоштовні домашні послуги, що надаються членами родини один одному (приготування їжі, прання білизни, прибирання квартири, ремонт домашнього майна тощо), не включають до меж виробництва.
До складу ВВ не включаються деякі види ренти, зокрема орендна плата за сільськогосподарську і несільськогосподарську землю, яка розглядається не як плата за послуги, а як плата за фактор виробництва, а також платежі за використання нематеріальних активів (патентів, авторських прав, ліцензій тощо).
До меж сфери виробництва, проте, слід включати також виробництво товарів і послуг тіньової економіки. Воно охоплює виробництво товарів і послуг, що його заборонено законом (незаконне виробництво), і виробництво, що його дозволено законом, але приховано від державних органів з метою приховування доходів від оподаткування.
Розрізняють два типи валового випуску — ринковий і неринковий.
Ринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що реалізуються за економічно значущими цінами шляхом продажу або бартеру;
2) товари і послуги, що надаються працівникам у якості оплати праці у натуральній формі;
3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства (підрозділом, який знаходиться на самостійному балансі, або є окремою обліковою одиницею) і надаються іншим підрозділам того ж підприємства для використання у виробництві (наприклад продукти харчування, що виробляються і передаються підсобним господарством підприємства до їдалень, дитсадків, які належать даному підприємству);
4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять до запасів матеріальних оборотних фондів у виробника і призначені для ринкового використання.
Неринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що їх вироблено економічними одиницями для власного кінцевого споживання і нагромадження (наприклад, сільгосппродукти, які вироблені фермерськими, селянськими або підсобними господарствами; будівництво госпспособом; послуги за проживання у власному житлі; послуги оплачуваної домашньої прислуги тощо);
2) товари і послуги, що надаються безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення, одними інституційними одиницями іншим одиницям, включаючи послуги, що надаються суспільству в цілому у галузі освіти, охорони здоров’я, державного управління, оборони тощо;
3) готову продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.
Ринковий ВВ товарів і послуг СНР рекомендує оцінювати за основними цінами, або якщо це неможливо, то за цінами виробника.
Основна ціна — це ціна, яку отримує виробник за товари і послуги і яка не включає податки, але включає субсидії на продукти.
Ціна виробника — це ціна, яку одержує виробник за товари і послуги, і яка включає усі податки (крім ПДВ), але не включає субсидії на продукти.
Взаємозв’язок між видами цін, що застосовують в СНР, показано на схемі:
А. Ціни кінцевого покупця (ринкові);
Б. ПДВ;
В. Торговельно-транспортні націнки;
Г. Ціни виробника (А – Б – В);
Д. Інші податки на продукти (акцизи, мито);
Е. Субсидії на продукти;
Ж. Основні ціни (Г – Д + Е);
З. Інші податки на виробництво;
І. Інші субсидії на виробництво;
К. Факторна вартість (Ж – З + І).
Товари і послуги, що виробляються для власного кінцевого використання та споживання, оцінюються за основними цінами на аналогічні товари та послуги.
Неринкові послуги органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, оцінюють, виходячи із поточних витрат цих організацій, включаючи і споживання основного капіталу (амортизацію).
Для обчислення ринкового ВВ нова СНР передбачає використання такої формули:
ВВ = Р + З1 – З2, (4.1)
де Р — вартість реалізованої продукції; З1 — вартість продукції, що її спрямовано в запаси, включаючи незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси; З2 — вартість продукції, що її було використано із запасів, за цінами на момент її використання.
ВВ = ОП + ПС + П + А, (4.2)
де ОП — оплата праці; ПС — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання та для наступного розподілу; П — інші податки на виробництво; А — споживання основного капіталу.
Якщо організації, які надають неринкові послуги, стягують часткові платежі зі своїх клієнтів або в невеликій кількості продають товари, то від загальної величини ВВ треба відрахувати суму платежів за ринкові товари і послуги.
Валовий випуск банківських установ включає результат посередницької діяльності банків, тобто від залучення вільних фінансових ресурсів та надання їх інвесторам, а також платежі клієнтів за послуги (збереження цінностей у сейфах, обмін валюти, консультування тощо). Для розрахунку ВВ використовують формулу:
ВВ = В1 – В2, (4.3)
де В1 — відсотки, отримані банками від розміщення залучених фінансових ресурсів; В2 — відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.
Валовий випуск страхових компаній визначається за формулою:
ВВ = СП – СВ + В – ТСР, (4.4)
де СП — страхові премії, що надійшли до страхових компаній; СВ — страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями; В — відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструменти; ТСР — приріст страхових технічних резервів.
Податки на продукти — це податки, що стягують пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються, продаються або імпортуються суб’єктами підприємницької діяльності. До податків на продукти відносять:
ПДВ і податки типу ПДВ;
акцизний збір;
імпортне та експортне мито;
відрахування до фонду розвитку ПЕКу;
рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;
різниця в цінах на імпортний газ — між ціною його реалізації споживачам України та ціною закупівлі газу за імпортом;
плата за транзит нафти, газу та аміаку трубопровідним транспортом через територію України;
внески до Державного інноваційного фонду, фондів охорони праці та конверсії;
державне мито за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних;
готельний збір;
різниця у цінах на продовольчі товари, одержані у порядку гуманітарної допомоги;
податки на окремі види послуг (транспорту, зв’язку, страхування, рекламу, дозвілля, лотерею, спортивні заходи тощо);
вилучення прибутку від завищення цін і тарифів та ін. [12, c. 35].
Субсидії на продукти — це субсидії, що надають пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються, продаються або імпортуються (експортуються) суб’єктами підприємницької діяльності. До субсидій на продукти, що виплачуються з державного та місцевих бюджетів, відносять кошти на державне регулювання цін на продукцію широкого соціального значення (вугілля, газ, тверде паливо, продовольчі товари, медикаменти тощо), дотації житлово-комунальному господарству, відшкодування витрат на шкільні їдальні, дотації театрам та іншим платним видовищним організаціям. Ними є також грошові витрати на державну підтримку вугледобувних підприємств і виробництва продукції тваринництва [12, c. 36].
Проміжне споживання — це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, за виключенням основних фондів.
До складу проміжного споживання входять:
витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, комплектуючих виробів, насіння, кормів (покупних і власного виробництва), продуктів харчування у готелях, лікарнях, медикаментів, канцелярських товарів, спецодягу та ін.;
оплату робіт та послуг, що надаються іншими одиницями (ремонтні роботи, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, банків, страхування, юристів, консультантів та ін.);
витрати на закупівлю домашніми господарствами інструменту, будівельних матеріалів, насіння і кормів, а також на поточний ремонт житла;
платежі за оренду приміщень, споруд, машин та устаткування;
витрати, пов’язані із сертифікацією продукції, а також на пожежну і вартову охорону;
витрати на відрядження у частині сплати проїзду і готелів та ін.
До проміжного споживання не відносять:
витрати, спричинені надзвичайними подіями (відносять до капітальних трансфертів). Витрати, пов’язані з реконструкцією або капітальним ремонтом основних фондів, що мають на меті подовження їх строку служби та підвищення продуктивності (відносяться до валового нагромадження основного капіталу);
продукти та послуги, що надаються підприємствами й організаціями своїм працівникам безкоштовно або за зниженими цінами, окрім тих, які призначені для забезпечення нормальних умов праці (відносяться до оплати праці працюючих або до допомоги по соціальному забезпеченню у складі поточних трансфертів);
витрати працюючих на щоденні поїздки між домом і роботою (відносяться до кінцевого споживання домогосподарств);
соціальні допомоги у натуральній формі, що надають домогосподарствам державні установи і некомерційні громадські організації відповідно до програм соціальної допомоги (відносяться до допомоги по соціальному забезпеченню у складі поточних трансфертів або до кінцевого споживання домогосподарств);
витрати, пов’язані з передачею права на володіння землею, основними фондами або нематеріальними активами (відносяться до валового нагромадження);
плата за користування землею і нематеріальними активами (відноситься до доходів від власності);
витрати, пов’язані із оплатою засобів програмного забезпечення ЕОМ, з виготовленням проектної документації, здійсненням геолого-пошукових робіт на певних будівельних об’єктах, а також, пов’язані із будівництвом споруд, доріг, мостів, аеродромів, які використовуються для військових цілей (відносяться до валового нагромадження основних фондів);
витрати на харчування та обмундирування військовослужбовців (відносяться до оплати праці);
витрати, пов’язані зі створенням стратегічних запасів матеріалів та інших запасів, що мають особливе значення для країни (відносяться до запасів матеріальних оборотних засобів);
витрати, пов’язані з освоєнням землі, іригаційними роботами, розширенням гірничих розробок та шахт, посадкою нових лісових угідь, посадкою та вирощуванням плодовоягідних рослин на нових ділянках, які дають врожай тільки через декілька років (відносяться до валового нагромадження основного капіталу);
амортизацію основних фондів та недоамортизовану вартість основних фондів, що ліквідуються (відносяться до споживання основного капіталу);
втрати від стихійного лиха, пожеж, аварій та інших.
При обчисленні проміжного споживання витрати на продукти і послуги оцінюються за фактичними цінами їх придбання, тобто за цінами покупця, що діють на момент надходження товарів і послуг у процес виробництва і включають торговельно-транспортні націнки та податки на продукти. ПДВ не включається у тому випадку, коли він має бути виключений із суми, нарахованої на продукцію, що реалізується підприємством. Коли ж виробники продукції звільнені від сплати ПДВ, то їхні витрати на проміжне споживання оцінюються за цінами, що включають ПДВ.
Різниця між валовим випуском (ВВ) і проміжним споживанням (ПС) визначає валову додану вартість (ВДВ), що створена у процесі виробництва факторами виробництва:
ВДВ = ВВ – ПС. (4.5)
Якщо ВВ оцінюють за основними цінами (тобто за цінами, які не включають податки на продукти, але включають субсидії на продукти), то вважають, що ВДВ також оцінено за основними цінами.
Якщо ВВ оцінено за цінами виробника (тобто включаючи податки на продукти, за винятком ПДВ, і не включаючи субсидії на продукти), то ВДВ також оцінено за цінами виробника.
ВДВ — це важливий показник результатів економічної діяльності.
Якщо рахунок виробництва складають на рівні секторів або галузей економіки, то балансуючою статтею цього рахунка є валова додана вартість (ВДВ).
Якщо рахунок виробництва складають на рівні економіки у цілому (національної економіки), то балансуючою статтею є валовий внутрішній продукт (ВВП). У цьому випадку у ресурсах рахунка виробництва з’являється стаття «Чисті податки на продукти», тобто різниця між сумою продуктових податків і субсидіями на продукти.
ВВП у ринкових цінах визначають як суму ВДВ усіх галузей економіки та податків на продукти за виключенням субсидій на продукти. На практиці, проте, у зв’язку з особливостями оцінки ВВ, ВДВ при обчисленні ВВП слід внести певні доповнення, тобто врахувати ці особливості оцінки.
Рахунок утворення доходу. Призначення рахунка утворення доходу полягає у тому, щоб показати розподіл ВВП і ВДВ на їхні складові елементи, тобто на первинні доходи, що утворюються учасниками виробництва і розподіляються між ними. Основні елементи ВВП наведено у використанні рахунка, а в ресурсній частині подано ВВП.
ВКП, ЗД (5) = 1 – 2 – 3 + 4
ВВП у ринкових цінах переноситься із рахунка виробництва.
Оплата праці охоплює виплати грошима і в натуральній формі всіх найманих працівників на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів. Вона включає валову заробітну плату і відрахування до страхових фондів.
Валова заробітна плата включає всі нараховані елементи (до виключення особистих податків та інших відрахувань), тобто заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до розцінок, тарифних ставок і посадових окладів; доплати і надбавки, премії за виробничі досягнення; оплату щорічних і додаткових відпусток; оплату праці в натуральній формі; заробітну плату за час навчання і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; оплату за час лікування та медичного обстеження; вихідні допомоги при припиненні трудового договору; комісійні та чаєві; заробітну плату найманої прислуги тощо.
До заробітної плати за ознаками СНР входять також платежі робітникам і службовцям, які економічна практика враховує не у складі фонду заробітної плати, а серед інших виплат:
одноразова допомога та добові при переведенні в іншу місцевість і під час відрядження;
надбавки за пересувний характер роботи;
виплати польового забезпечення;
витрати на колективне харчування плавскладу річкового, морського та рибопромислового флотів і льотного складу цивільної авіації;
грошове утримання військовослужбовців [12, c. 34].
Валова заробітна плата не включає:
витрати підприємств і організацій, що здійснюються в інтересах виробництва, хоча й відповідають інтересам робітників, — витрати на відрядження, вартість наданого спецодягу, спецвзуття, спецхарчування; витрати на навчання та підвищення кваліфікації (крім заробітної плати, що зберігається за ними, оплачуваних учбових відпусток і стипендій); витрати, пов’язані із доставкою робітників на роботу і з роботи (відноситься до проміжного споживання);
виплати робітникам, що не є винагородою за працю, — допомога за тимчасовою непрацездатністю, по вагітності та пологах, на дітей, допомога у випадку каліцтва, матеріальна допомога, оплата путівок на лікування та відпочинок, передплата газет і журналів, протезування тощо (відноситься до соціальних поточних трансфертів);
послуги соціально-культурного характеру, що надаються підприємствами й організаціями робітникам та членам їхніх сімей (відносяться до соціальних поточних трансфертів);
оплату праці осіб вільних професій, авторських гонорарів тощо (відноситься до змішаного доходу).
Відрахування підприємств і організацій на соціальне страхування складаються із внесків, що їх сплачують підприємства й організації, а також окремі підприємці до страхових фондів. Ці платежі є основним джерелом коштів для виплати пенсій, допомоги, санаторно-курортного обслуговування населення тощо. В СНР вони розглядаються як частка заробітної плати працюючих, яку вони перераховують страховим організаціям. До відрахувань на соціальне страхування відносять також різні види допомоги по соціальному забезпеченню, що їх надають безпосередньо підприємства й організації своїм працівником (надання допомоги сім’ям осіб, що загинули на виробництві, грошові компенсації до встановлених пенсій і виплат особам, що отримали каліцтво або професійне захворювання на виробництві тощо).
Податки на виробництво й імпорт — це обов’язкові платежі, що їх сплачують господарські одиниці-резиденти до державного бюджету в зв’язку з виробництвом та імпортом продуктів і послуг (продуктові податки), і платежі, пов’язані із використанням у виробничій діяльності окремих факторів виробництва (інші податки на виробництво).
Податки на продукти і послуги — це податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, які виробляються або імпортуються підприємствами-резидентами даної країни.
Інші податки на виробництво — це обов’язкові платежі, що стягує держава з виробників-резидентів та фізичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності у зв’язку з використанням факторів виробництва та за дозвіл на здійснення окремих видів діяльності або операцій. До інших платежів на виробництво, зокрема, відносять:
податок на землю, споруди, транспортні засоби;
податок на фонд оплати праці;
вилучення до державного бюджету частини амортизаційних відрахувань;
плату по відшкодуванню витрат на геолого-пошукові роботи, за спеціальне використання природних ресурсів (лісових, прісних вод, корисних копалин) та забруднення навколишнього природного середовища;
відрахування на благоустрій туристських та екскурсійних об’єктів, будівництво, ремонт та утримання автомобільних шляхів;
доходи від аукціонного продажу квот на експорт товарів;
плату за видачу ліцензій, патентів і сертифікатів на право займатись певними видами діяльності;
державне мито за вчинення нотаріальних дій, за видачу документів на право виїзду за кордон, полювання та рибальство, за операції з цінними паперами;
плату за державну реєстрацію підприємств;
ринковий збір та збори, що стягуються автомобільною інспекцією;
збір на право проведення кіно- і телезйомок, місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;
комунальний податок;
збір за проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що прямує за кордон [12, c. 35].
Ці податки, проте, не включають податку на прибуток. Податки на виробництво та імпорт сплачують підприємства й організації незалежно від наявності прибутку. Ці податки є первинним доходом органів державного управління.
Субсидії на виробництво та імпорт є антиподом податків і є некомпенсованими видами плати, яку держава надає підприємствам згідно з певною ціновою політикою, виходячи з рівня їхньої виробничої діяльності, кількості або вартості товарів та послуг, що вони виробляють, реалізують чи імпортують. Категорія субсидій не охоплює виплати державних установ безпосередньо домашнім господарствам на придбання або здешевлення споживчих товарів (класифікуються як соціальні допомоги), хоча ці господарства як кінцеві споживачі одержують врешті-решт основну вигоду від запровадження виробничих субсидій. Сюди також не включають дотації виробничим підприємствам на фінансування нагромадження, які розглядаються в СНР як капітальні трансферти (субсидії на інвестиції, списання заборгованості та збитків від стихійного лиха, що не залежать від підприємств; втрат капітального характеру в результаті військових дій).
Одна з головних проблем обчислення субсидій в Україні — нестандартна з точки зору СНР побудова вітчизняної бюджетної класифікації, яка протягом багатьох років вимагала трудомістких досліджень з метою відокремлення субсидіальних виплат від кінцевих витрат органів загального державного управління і узгодження їхньої величини з даними обліку підприємств. Існують також суто економічні проблеми розмежування субсидій та кінцевих урядових витрат, пов’язані з поділом виробництва на ринкове і неринкове, що безпосередньо впливає на розмір та структуру ВВП.
Інші субсидії на виробництво та імпорт — це субсидії, що їх отримують підприємства від держави у зв’язку з використанням окремих факторів виробництва, а також із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків), стимулюванням використання у виробництві окремих видів сировини та енергії, зменшенням викиду в атмосферу шкідливих відходів тощо. Іншими субсидіями, пов’язаними із виробництвом, є компенсаційні виплати індивідуальним забудовникам житла, на здешевлення вартості будівництва молодіжними житловими кооперативами, транспортним організаціям у зв’язку з наданням пенсіонерам безкоштовного проїзду. Останні треба відрізняти від виплат, що мають характер соціальних трансфертів у натуральній формі, наприклад, покупки пільгових квитків учасникам війни або надання пільг окремим категоріям громадян при встановленні телефонів. До інших субсидій належать також витрати бюджету на відшкодування банкам різниці процентних ставок за пільговими кредитами на індивідуальне будівництво на селі, витрати з позабюджетних фондів або суми відрахувань до них, що залишаються у розпорядженні підприємств, для оплати науково-дослідних робіт, підвищення соціальних гарантій працівникам відповідних галузей тощо.
Податки на виробництво та імпорт враховуються, звичайно, на чистій основі, тобто за винятком встановлених законодавством пільг (субсидій). З метою надання макроекономічному рахівництву більшої аналітичності СНР рекомендує відображати їх за валовим принципом: у складі податків — суми до застосування пільг, а самі пільги — у складі субсидій.
Валовий корпоративний прибуток (ВКП) і змішаний доход (ЗД) — це балансуюча стаття консолідованого рахунка утворення доходу. Їх обчислюють за формулою:
ВКП, ЗД = ВВП – ОП – (ПВ – С), (4.6)
де ОП — оплата праці найманих працівників; ПВ — валові податки на виробництво та імпорт; С — субсидії на виробництво; (ПВ – С) — чисті податки на виробництво та імпорт.
Чистий корпоративний прибуток (ЧКП) і змішаний доход (ЗД) обчислюють за формулою:
ЧКП, ЗД = ВКП, ЗД – А, (4.7)
де А — споживання основного капіталу (амортизація).
Існують певні особливості щодо складання рахунка утворення доходу й обчислення його показників за секторами економіки.
У ресурсах цього рахунка відображають валову додану вартість (ВДВ), створену в окремих секторах економіки (див. схему рахунка). Оплата праці (використання рахунку) охоплює оплату праці найманих працівників відповідного сектору економіки. У цьому рахунку знаходять відображення тільки інші податки та інші субсидії, пов’язані із виробництвом.
ВП, ЗД (5) = 1 – 2 – 3 + 4.
Валовий прибуток — балансуюча стаття для корпорацій, тобто вона з’являється у рахунках утворення доходу нефінансового (виробничого) і фінансового секторів економіки. Змішаний доход — це балансуюча стаття утворення доходу для некорпорованих підприємств, що належать до сектору домашніх господарств. Це невеликі фермерські господарства, майстерні, ресторани, магазини, які належать окремим родинам, у яких вони самі працюють, а також особисті підсобні господарства, вільна професійна діяльність та ін. Специфічною складовою змішаного доходу домашніх господарств є умовна рента за проживання у власному житлі, яка включається до ВВП для того, щоб усунути відмінності в оцінці використання й орендованого житлового фонду.
У виробничому секторі економіки валовий (чистий) прибуток — це показник, що характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва продукції та надання послуг.
Прибуток у рахунку утворення доходу розраховується згідно зі стандартними правилами, що випливають із вимог порівнянності ВВП різних країн, для чого має бути здійснено ряд розрахунків, з яких принципово важливими є:
відокремлення виробничого прибутку від інших видів доходу — доходу від власності, трансфертів (наприклад, штрафів, пені);
вилученні інфляційних доходів або додавання дефляційних збитків, що виникли під час перебування засобів та продуктів виробництва у запасах в результаті застосування певних методів вартісного обліку.
Загальний підхід до обчислення прибутку фінансових корпорацій полягає у визначенні різниці між поточними доходами та витратами, пов’язаними із наданням послуг фінансового посередництва і допоміжних послуг. До цих доходів та витрат не відносяться кошти, передані фінансовим посередникам у тимчасове користування та управління. Зокрема прибуток обчислюється як різниця між доходами, фінансовими витратами та витратами на утримання підрозділів банку. Не враховуються доходи по паях і акціях банків ( доходи від власності), а також пені, штрафи та неустойки. Прибуток страхових компаній з точки зору національних рахунків — це сальдо страхових внесків (премій) і відшкодувань (чисті премії), з одного боку, та витрат на ведення страхової справи та відрахувань до технічних страхових резервів — з іншого. Останні розглядаються в СНР як форма використання заощаджень населення і не входять до складу продукції страхової діяльності. Прибуток секторів загального державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, не є таким значним, як у ринкових секторах економіки, проте його безперечно, слід врахувати. Джерелом цього прибутку є надходження за платні послуги бюджетних та інших некомерційних організацій, які зменшують їхні кінцеві споживчі витрати. Щодо прибутку сектору загального державного управління, то він створюється, по-перше, за рахунок надходжень безпосередньо до бюджетів усіх рівнів, по-друге, від різниці між надходженнями коштів, що залишаються у розпорядженні бюджетних організацій, та витратами з них (так звані спецкошти). На жаль, нинішня структура звітності по спецкоштах не дозволяє розмежувати обсяги діяльності й прибуток від надання послуг та інші доходи бюджетних установ. А це істотно знижує якість оцінки ВВП.
Змішаний дохід домашніх господарств доцільно обчислювати за двома основними типами:
задекларований дохід від індивідуальної трудової та підприємницької діяльності;
оціночний дохід від діяльності неформального характеру.
Другий тип доходу становить значні труднощі для розрахунку, оскільки він приховується від обліку та оподаткування. Обчислення неформальних доходів ґрунтується, як правило, на суміжних показниках: площі угідь та поголів’ї худоби особистих підсобних господарств, площі будинків приватної забудови та володіння, обсягах товарних ресурсів для неорганізованої торгівлі, оцінках прихованого безробіття. Досить широкі можливості дає використання підсумків обстеження сімейних бюджетів, які враховують деякі нереєстровані доходи населення та витрати на придбання «тіньових» товарів і послуг. Слід зазначити, що дані для розрахунку нереєстрованих доходів через витрати є більш представницькими, оскільки домашні господарства, члени яких займаються самозайнятою працею у значних обсягах, поки що не потрапляють до сітки бюджетних статистичних обстежень [12, c. 39].
Рахунки розподілу доходів. Процес розподілу та перерозподілу доходів на рівні економіки у цілому розглядається в СНР у двох рахунках: рахунка розподілу первинного доходу та рахунка вторинного розподілу доходу. Цей процес охоплює взаємовідносини з приводу розподілу і перерозподілу доходів не тільки між суб’єктами економічної діяльності внутрішньої економіки, але й їх відносин з іншими країнами.
У ресурсній частині рахунка розподілу первинного доходу показують усі види доходів від виробничої діяльності (валовий корпоративний прибуток, змішаний дохід, оплату праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт), а також доходів, отриманих у результаті розподільчих операцій від інших країн (доходи від власності).
У використанні рахунка відображають доходи від власності, сплачені іншим країнам. Балансуючою статтею цього рахунка є валовий національний дохід (ВНД).
ВНД (6) = 1 + 2 + 3 + 4 – 5.
Валовий корпоративний прибуток (ВКП), змішаний дохід (ЗД) переносяться у цей рахунок із рахунка утворення доходу. Вони є первинними доходами корпорацій (нефінансових і фінансових), а також некорпорованих підприємств, фірм, що належать домашнім господарствам.
Оплата праці найманих працівників складається із двох частин:
оплати праці працюючих-резидентів, що отримана від наймачів-резидентів (переноситься у цей рахунок із рахунка утворення доходу);
оплати праці працюючих-резидентів, що отримана від інших країн, тобто від господарських одиниць-нерезидентів (переноситься в цей рахунок із рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності). Проте остання є сальдо оплати праці працюючих-резидентів, отриманої з-за кордону, і оплати праці працюючих-нерезидентів, сплаченої за кордон, тобто сплаченої господарськими одиницями — резидентами і нерезидентам. Отже, оплата праці в цьому рахунку показує надходження заробітної плати резидентам, що беруть участь у виробництві ВВП у даній країні та за кордоном. А тому оплата праці в цьому рахунку не збігається з оплатою праці у рахунку утворення доходу, де вона відноситься до виплат, що їх здійснено підприємствами як резидентам, так і нерезидентам, які беруть участь у виробництві ВВП даної країни.
Оплата праці при цьому включає як безпосередньо заробітну плату, так і відрахування до страхових фондів.
Податки на виробництво та імпорт складаються із податків, що їх сплачено державі господарськими одиницями-резидентами (переноситься у цей рахунок із рахунка утворення доходу), і податків, сплачених державі господарськими одиницями-нерезидентами (переноситься у цей рахунок із рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності).
Податки на виробництво та імпорт — це первинні доходи держави, тобто органів державного управління. Зауважимо, зокрема, що податки на доходи і власність в СНР не розглядаються як первинні доходи, а трактуються як перерозподільчі платежі.
Субсидії на виробництво та імпорт у рахунок розподілу первинних доходів переносяться із рахунка утворення доходу та рахунка поточних операцій із зовнішньоекономічної діяльності.
У рахунку розподілу первинних доходів фіксуються чисті податки на виробництво та імпорт, тобто як різниця між валовими податками і субсидіями на виробництво та імпорт.
Доходи від власності отримані — це зовнішні первинні доходи, що їх отримують власники фінансових активів, землі, нематеріальних (нефінансових) активів за надання права користування ними господарським одиницям.
У рахунку розподілу первинного доходу на рівні економіки в цілому у ресурсах відображаються тільки доходи від власності, отримані від інших країн. Вони включають:
надходження відсотків за кредити, надані іншим країнам урядом або національним банком України, а також за комерційні кредити, надані закордонним фірмам;
імпорт товарів у рахунок сплати відсотків;
дивіденди та інші доходи, отримані резидентами України від інших країн за участь у акціонерному капіталі;
чисту ренту за користування землею в Україні, що орендують іноземні посольства та ін. (валова рента за відрахуванням орендної плати за споруди, устаткування, витрат на сплату поземельних податків);
плату за розробку в Україні запасів корисних копалин, лісових і риболовецьких угідь;
плату за використання авторських прав, патентів, ліцензій, торгових знаків та інших нематеріальних активів, що належать Україні;
реінвестований доход іноземних компаній, як прибуток отриманий основним підприємством-резидентом від його підрозділів-нерезидентів.
Проте орендна плата за житлові та нежитлові приміщення не є доходом від власності, а розглядається як платежі за надані послуги.
Доходи від власності також не включають:
повну передачу, купівлю, продаж землі та нематеріальних (нефінансових) активів (відображаються у рахунку капіталу);
суми вкладів у банках та суми наданих кредитів (відображаються у фінансовому рахунку);
орендну плату за споруди, машини і устаткування (відображається у проміжному споживанні);
поземельні податки (відображаються у податках на виробництво, якщо вони вилучаються у зв’язку з виробничою діяльністю, або у складі поточних трансфертів, якщо вони є формою прибуткового податку).
Доходи від власності, сплачені іншим країнам, — це платежі господарських одиниць — резидентів власникам фінансових активів, землі, нематеріальних активів, які є нерезидентами, за право користування ними.
На рівні економіки в цілому у використанні рахунка розподілу первинного доходу відображаються тільки виплати доходів від власності іншим країнам. Вони включають відсотки, дивіденди, чисту ренту, плату за використання нематеріальних активів тощо.
Валовий національний доход (ВНД) є балансуючою статтею рахунка розподілу первинного доходу. Він визначається як різниця між усіма отриманими доходами (Всього ресурсів) і доходами, сплаченими іншим країнам.
Перерозподіл доходу на рівні економіки в цілому висвітлюється у рахунку вторинного розподілу доходу. У ресурсах цього рахунка показують ВНД та поточні трансферти, одержані від інших країн, а у використанні — соціальні допомоги та інші поточні трансферти, передані іншим країнам. Балансуюча стаття цього рахунку визначає обсяг валового національного наявного доходу (ВНДн).
ВНДн (6) = 1 + 2 + 3 – 4 – 5.
Валовий національний дохід (ВНД) у цей рахунок переносять із рахунка розподілу первинного доходу.
Поточні трансферти — це економічні перерозподільчі операції, в результаті яких одні інституційні одиниці беззворотньо і безкоштовно передають іншим інституційним одиницям доходи, товари, послуги, активи або права власності. Вони здійснюються за вилучення поточних доходів платників і додаються до поточних доходів отримувачів.
У рахунку вторинного розпод