Державна служба (2003)

Одним з елементів правового статусу державного службовця є права державного службовця. Державний службовець в Україні, як і будь-який суб’єкт права — громадянин України, має конституційно закріплені права. Однак з погляду державно-службової діяльності найважливішим аспектом є службові права, з реалізацією яких можна говорити про функціонування державної служби. Службові права безпосередньо пов’язані з виконанням посадових обов’язків.

Визначені Законом України «Про державну службу» права державного службовця можна поділити на три групи:

права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист;

права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків;

права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця.

До першої групи прав державного службовця належать:

а) ознайомлення з документами, які визначають його права та обов’язки на державній посаді державної служби, критерії оцінки якості роботи та умови просування по службі, а також організаційно-технічні умови, потрібні для виконання ним посадових обов’язків;

б) ознайомлення з усіма матеріалами своєї особової справи, з відгуками про свою діяльність та іншими документами до внесення їх в особову справу, долучення до особової справи своїх пояснень;

в) проведення на його вимогу службового розслідування для спростування відомостей, які плямують його честь і гідність;

г) право на звертання державного службовця до відповідних органів державної влади або до суду для вирішення спорів, що пов’язані з державною службою, в тому числі з питань проведення атестацій, їх результатів, змісту виданих характеристик, прийому на державну службу, її проходження, реалізації прав державного службовця, переведення на іншу посаду державної служби, дисциплінарної відповідальності державного службовця, звільнення його з державної служби.

До другої групи прав державного службовця належать:

а) одержання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов’язків;

б) відвідування в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

в) прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов’язків;

г) підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету;

д) внесення пропозицій щодо вдосконалення державної служби в будь-які інстанції.

Третю групу прав державного службовця становлять:

а) участь за своєю ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади;

б) просування по службі, збільшення заробітної плати з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації;

в) пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

г) об’єднання в професійні спілки з метою захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів;

д) право на заробітну плату, що складається з посадового окладу, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок;

е) право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю щонайменше 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу;

є) право на віднесення до стажу державної служби державного службовця інших періодів трудової діяльності (до стажу державної служби державного службовця, що дає право на одержання надбавки за вислугу років, додаткової оплачуваної відпустки, призначення пенсії за вислугу років і виплату грошової винагороди в разі виходу на пенсію, включаються періоди роботи, що визначаються відповідними актами Кабінету Міністрів України);

ж) медичне обслуговування державного службовця та членів його сім’ї, у тому числі після виходу його на пенсію.

Обов’язки державного службовця характеризують сутність його службової діяльності, бо орган державної влади приймає на роботу громадянина в основному з тим, щоб покласти на нього відповідні посадові обов’язки.

Законодавство про державну службу визначає лише основні обов’язки державних службовців. Водночас для окремих категорій державних службовців спеціальними нормативними актами встановлюються особливі обов’язки.

Коло основних обов’язків державного службовця визначається ст. 10 Закону України «Про державну службу»:

додержання Конституції України та інших нормативних актів законодавства України;

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

безпосереднє виконання покладених на нього службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець органічно пов’язаний з державою, й уже через це до нього висуваються специфічні вимоги: не чинити дій, які приводять до підриву авторитету державної служби, не брати участі в страйках, а також інших діях, що порушують функціонування державних органів.

Один з аспектів цього обов’язку полягає в тому, що державні службовці мають утримуватися не лише від дій чи виступів, а й від висловлювань, які можуть зашкодити державній службі або завдати збитків державному органові чи справити враження, що державні службовці не дотримуються або діють усупереч державним і суспільним інтересам.

Обов’язок не чинити дій, які ускладнюють роботу органів державної влади, модифікується залежно від посади, яку обіймає службовець. Так, несумісні з посадою державного службовця публічні заяви про неправильну політику Кабінету Міністрів України, публічна критика Президента, Прем’єр-міністра, міністра, інших керівників органів державної влади.

Державний службовець не має права використовувати свої службові обов’язки, авторитет державної служби і знання документів для того, щоб критикувати діяльність органів державної влади та їхніх посадових осіб. Державний службовець не має права критикувати свого керівника, орган, у якому він служить, щодо питань політики, яку мають проводити цей орган і посадові особи. Якщо державний службовець не згодний з цією політикою, він має подати у відставку.

Державний службовець не має права апелювати до преси, оскільки інформацію можуть надавати лише вповноважені на це державні службовці. Про діяльність, недоліки, упущення чи зловживання по службі в діяльності відповідного органу державної влади можна рекомендувати державним службовцям звертатися у вищі органи, до вищих керівників, зокрема до Кабінету Міністрів України.

Державні службовці не мають права брати участь у політичних акціях. У разі висування кандидатами в народні депутати України чи депутати органів місцевого самоврядування їм має надаватися відпустка за свій рахунок на весь термін виборної кампанії.

Законодавство, а також посадові інструкції визначають конкретні функції та повноваження державних службовців, які зобов’язані правильно їх виконувати. Невиконання або неналежне виконання службових повноважень можна розглядати як посадовий проступок.

Закон України «Про державну службу» передбачає, що державний службовець зобов’язаний діяти в межах своїх повноважень. Ця вимога зобов’язує державного службовця мати цілком точні уявлення про обсяг і межі повноважень щодо своєї посади.

Нормативними актами визначено правила підпорядкування між посадами державних службовців, яких має також дотримуватися державний службовець, здійснюючи повноваження в межах наданих йому прав і згідно з посадовими обов’язками.

Обов’язок державного службовця здійснювати повноваження нерозривно пов’язаний з іншою вимогою — дотриманням установленого в органі службового розпорядку, тобто встановленого режиму робочого часу, порядку виконання обов’язків тощо.

Виконання обов’язків на певній посаді державного службовця з дотриманням установленого в державному органі розпорядку й означає виконання повноважень державного службовця даного державного органу.

Якщо державний службовець використовує надані йому повноваження з іншою метою або виходить за межі наданих йому прав, то його дії можуть бути кваліфіковані як посадовий проступок.

Державний службовець не може допускати перевищення посадових повноважень.

Державні службовці можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за присвоєння ними повноважень посадової особи і вчинені ними дії, що призвели до істотного порушення прав і законних інтересів громадян та організацій. Внесення державними службовцями свідомо неправильних відомостей до офіційних документів, а також внесення ними в зазначені документи виправлень, які спотворюють їх справжній зміст, якщо це зроблено з корисливої або з особистої зацікавленості (службовий підлог), переслідується в кримінальному порядку.

Державні службовці зобов’язані визнавати права та свободи громадян, забезпечувати й захищати їхні законні інтереси. Права та законні інтереси громадян для службовців є найважливішими категоріями. Виконуючи ці обов’язки, державні службовці забезпечують стабільність суспільних відносин, дотримання режиму законності, гарантують загальний правопорядок. Якщо права й законні інтереси громадян захищені державою (державними службовцями), одне з найважливіших службових завдань вважається виконаним.

Оскільки державна служба ґрунтується на принципах ієрархічної підлеглості, державні службовці зобов’язані виконувати накази, розпорядження та вказівки вищих щодо підлеглості керівників, видані в межах їхніх посадових повноважень, за винятком явно незаконних.

Державний службовець зобов’язаний виконувати всі загальні інструкції, вказівки, письмові чи усні особисті розпорядження керівників, які перебувають на вищому посадовому ієрархічному ступені.

Усі розпорядження державний службовець виконує під особисту відповідальність. Тому, отримавши для виконання розпорядження, державний службовець має його оцінити з погляду відповідності закону та державним інтересам.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов’язаний, якщо існує хоча б найменший сумнів щодо правомірності отриманого для виконання доручення, одразу повідомити про це в письмовій формі посадову особу, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу. У цьому разі умовою правомірності доручення буде письмове підтвердження виданого розпорядження вищим за посадою керівником.

Вступаючи на державну службу, державний службовець має бути готовим якісно виконувати службові функції та посадові обов’язки. Щодо ділових якостей, він має відповідати тим вимогам, що випливають з призначення та змісту посади, яку він обіймає. Теоретичне й практичне навчання є службовим обов’язком усіх державних службовців.

Суттєвою ознакою та складовою професійної діяльності державного службовця є дотримання ним норм службової етики. Передбачається, що громадянин, вступаючи на державну службу, суб’єктивно має моральне право зайняти цю посаду, тобто він не лише має професійні якості, а й позитивно характеризується з морального боку, має розвинене почуття чесності, обов’язку, совісті, відповідальності тощо. Тому дуже важливою є вимога щодо дотримання державним службовцем норм службової етики та встановленого в державному органі службового розпорядку.

Державний службовець має сумлінно та самовіддано виконувати свій професійний обов’язок.

Державний службовець своєю поведінкою має демонструвати прихильність до суспільного ладу в дусі Конституції України та конституційних законів і виступати за їх виконання. В усіх відносинах і суспільних контактах державний службовець зобов’язаний дотримуватися того ступеня витримки й акуратності, які продиктовані його службовим становищем відносно суспільства та обов’язків державного органу, де він служить.

Збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала відома державним службовцям під час виконання обов’язків, а також іншої інформації, яка не підлягає згідно з законодавством розголошенню, визначається законами України та відповідними нормативними актами. Державний службовець зобов’язаний зберігати в таємниці інформацію, яка стала йому відомою під час виконання ним службових обов’язків і зачіпає приватне життя, честь і гідність громадян.

Державний службовець не може використовувати інформацію і після припинення державної служби, якщо ця інформація стала йому відома у зв’язку з виконанням ним посадових повноважень і становить державну, службову та іншу таємницю, що охороняється законом. Після припинення державно-службових відносин державний службовець зобов’язаний повернути всі документи, які містять службову інформацію, в орган державної влади.

Державний службовець зобов’язаний своєчасно розглядати у межах своїх посадових обов’язків звернення громадян і громадських об’єднань, а також підприємств, установ і організацій, державних органів і органів місцевого самоврядування та приймати щодо них рішення у порядку, визначеному законами України.