Державна служба (2003)

З метою забезпечення якісного виконання державними службовцями посадових обов’язків, реалізації наданих їм законних прав, дотримання правообмежень чинне законодавство України визначає основні гарантії службової діяльності працівників. Гарантії для державного службовця — це встановлені в законодавстві основні положення, що характеризують соціально-правовий аспект статусу державного службовця.

До них належать нормативно визначені міри економічного, соціального, організаційного та правового характеру, спрямовані на забезпечення реалізації загальних прав і обов’язків державного службовця та ефективного виконання посадових повноважень.

Державному службовцеві гарантуються:

умови роботи, які забезпечують виконання ним посадових обов’язків;

заробітна плата й інші виплати, передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами;

щорічна оплачувана відпустка;

медичне обслуговування державного службовця та членів його сім’ї, у тому числі після його виходу на пенсію;

перепідготовка (перекваліфікація) та підвищення кваліфікації зі збереженням грошового утримання на період навчання;

обов’язковість згоди державного службовця на переведення на іншу державну посаду державної служби, за винятком випадків, передбачених законом;

пенсійне забезпечення за вислугу років і пенсійне забезпечення членів сім’ї державного службовця в разі його смерті, що настала у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків;

захист державного службовця та членів його сім’ї від насилля, погроз, інших неправомірних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків у порядку, визначеному законом.

Передбачений законом перелік гарантій для державного службовця не є вичерпним.

На сучасному етапі запровадження адміністративної реформи однією з актуальних гарантій для державних службовців є встановлення його соціального захисту при ліквідації та реорганізації органу державної влади.

При ліквідації органу або скороченні його штату державному службовцеві у разі неможливості надання роботи в цьому органі має бути запропонована інша посада державного службовця в іншому органі з урахуванням його професії, кваліфікації та раніше займаної посади.

При звільненні у зв’язку з ліквідацією органу державної влади або скороченні його штату у разі невиконання умови, зазначеної в попередньому абзаці, державному службовцеві сплачується середня заробітна плата протягом трьох місяців.

Поряд з цим у разі неможливості працевлаштування законодавчо необхідно встановити гарантію перепідготовки за іншою спеціальністю, спрямованою на державну службу, із збереженням на період навчання заробітної плати та стажу державної служби.

В умовах трансформації повноважень органів державної влади доцільно забезпечити бюджетне фінансування перепідготовки здібних молодих державних службовців, які отримали досвід роботи в державній службі.

Державному службовцеві залежно від умов проходження ним державної служби надаються у випадках і порядку, визначених законами, житлова площа, службовий транспорт тощо.

Перспективним є реальне запровадження страхування державних службовців на випадки:

1) заподіяння шкоди здоров’ю та майну у зв’язку з виконанням посадових обов’язків;

2) захворювання чи втрати працездатності в період проходження державної служби.

Страхування має здійснюватися на підставі угод між органами державної влади та організаціями страхування, що мають відповідні ліцензії. При цьому розмір страхових виплат повинен бути визначений нормативно-правовими актами.

Витрати, пов’язані з наданням гарантій для державного службовця, забезпечуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Особливе місце в забезпеченні ефективної діяльності державного апарату займають заохочення та відповідальність державних службовців.

Заохочення являє собою позитивно стимулюючий вплив суб’єктів (посадової особи, органу та ін.) на потреби, інтереси, свідомість, волю, поведінку службовця, а отже, на результати його управлінської праці, державно-службової діяльності. Заохочення сприяє поліпшенню дисципліни, якості праці, виховує ініціативу та відповідальність працівників.

Застосування заохочення базується на правових засадах, має бути своєчасним, значущим, вагомим. У цьому розумінні воно є видом більш широкого поняття — стимулювання. Розглядаючи інститут державної служби, неможливо обійти питання заохочення, оскільки саме цей термін визначений законодавчо.

Серед найважливіших адміністративно-правових засобів, що використовуються в інституті державної служби й мають публічно-правовий характер, виокремлюються правове стимулювання та правове обмеження. Варто погодитися з думкою, згідно з якою ці правові засоби мають ширший обсяг, аніж традиційні методи правового регулювання, оскільки сам метод може бути або стимулюючим, або обмежуючим фактором.

Правове стимулювання, на загальновизнаний погляд, передбачає як позитивні (суб’єктивні права, пільги, заохочення), так і негативні (заборони, обов’язки, заходи примусу, стягнення, покарання) діяння.

У нормах інституту державної служби визначаються традиційні заходи правового стимулювання й правового обмеження, що властиві моделі державної служби України. Вони забезпечують засоби правового стимулювання та правового обмеження, за допомогою яких буде можливо:

спонукати державних службовців до законослухняної активної поведінки, яка створює атмосферу суспільної злагоди, законності та правового порядку в різних сферах;

створювати сприятливі умови для забезпечення прав і свобод особистості, всіх громадян;

детально встановлювати систему заохочення, пільг, інших заходів стимулювання, заборон і правообмежень державних службовців, тобто на потрібному рівні визначати правовий статус чиновників;

формувати лише позитивні правові мотивації;

підвищувати позитивну активність державних службовців;

зміцнювати позитивні процеси в реформуванні соціально-політичного та економічного життя держави й суспільства, а також самої системи державної служби.

Заохочення застосовується за успішне та сумлінне виконання посадових обов’язків, виконання особливо важливих завдань, багаторічну працю тощо. Це важливий засіб виховання державних службовців і зміцнення трудової дисципліни. Заохочення сприяють формуванню свідомого ставлення до справи, розвитку ініціативи, рішучості та впевненості у своїх діях, мобілізують на переборювання труднощів.

Заохочення найкращих працівників підвищує їх авторитет, створює їм пошану і, що найважливіше, позитивно впливає на колектив співробітників. Завдання полягає в тому, щоб за допомогою засобів матеріального та морального заохочення, поряд з іншими формами та методами виховного впливу, забезпечити правильне розуміння державними службовцями своїх службових обов’язків, сумлінного ставлення до їх виконання.

Заохочення може бути індивідуальним і колективним, а за змістом — моральним, матеріальним або змішаним, тобто таким, що містить і моральні, і матеріальні елементи.

Згідно з положеннями Кодексу законів про працю застосовуються такі заохочення: подяка; премія; нагородження цінним подарунком, почесною грамотою тощо. За особливі заслуги державні службовці нагороджуються орденами, медалями, нагрудними знаками, почесними званнями тощо.

Своєрідним засобом матеріального заохочення є пільги. Так, Кодексом законів про працю передбачається, що працівникам, котрі успішно та сумлінно виконують службові обов’язки, надаються переваги та пільги при соціально-культурному та житлово-побутовому обслуговуванні.

Засоби заохочення можуть застосовуватися тільки тими органами та керівниками, які мають на це право. При цьому застосовуються тільки заохочення, передбачені відповідними нормативними актами, в межах повноважень органу чи посадової особи.