Внутрішній економічний механізм підприємства (2001)

Ефективність роботи підрозділів підприємства оцінюється за показником прибутку або витрат. Як уже зазначалося, показник прибутку характеризує ефективність діяльності тих підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньокоопераційних підрозділів як умовний показник. В усіх цих випадках обсяг і динаміка прибутку однозначно характеризують ефективність діяльності. Проте в більшості випадків внутрішні підрозділи є місцями витрат, а не центрами прибутку. Тому й ефективність їх діяльності визначається за рівнем витрат на певний обсяг виробництва. Економія витрат у місцях їх формування веде до зменшення собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства як головної кінцевої мети його діяльності.

З точки зору оцінки діяльності підрозділу його витрати можуть виражатись як абсолютним, так і відносним показниками.

Відносні показники витрат — це витрати на одиницю продукції (калькуляційну одиницю) або на одиницю виміру обсягу продукції (одну гривню, одну нормо-годину). Перший показник у вигляді собівартості одиниці продукції об’єктивно показує динаміку витрат, співвідношення їх планової і фактичної величин. На нього не впливають структурні зрушення у номенклатурі продукції. Основний його недолік — обмеженість однопродуктовим виробництвом. Показник витрат на одиницю виміру обсягу продукції просто обчислюється на всіх рівнях управління, але він має дещо штучну побудову, дуже реагує на зміну структури продукції, тому застосовується рідко. Перевага відносних показників витрат полягає в тому, що їх фактичні й планові величини порівнюються безпосередньо, без будь-яких коригувань.

Абсолютний показник витрат у формі кошторису є універсальним і найбільш поширеним для оцінки роботи підрозділів. Він дає змогу порівняти фактичні витрати з плановими, виявити відхилення за окремими видами витрат і в подальшому з’ясувати їх причини. Основна проблема, яка при цьому виникає, полягає в необхідності перераховувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва для забезпечення порівнянності фактичної і планової сум витрат. Такі перерахунки планових витрат не потрібні лише в тих випадках, коли фактич- ний обсяг виробництва продукції точно збігається з плановим (Рпл.в = 100%).

Для оперативного визначення планових витрат на фактичний обсяг виробництва треба знати їх функціональну залежність від обсягу продукції (зайнятості). Функція витрат, у якій змінною є обсяг продукції, будується на основі їх поділу на змінні та постійні витрати. Якщо обсяг виробництва продукції має натуральний вимір (однопродуктове виробництво), то функція витрат виражається формулою:

C=N* Сз.о + Сп (7.12)

де С — загальні витрати (кошторис) за певний період, грн.;

N — кількість виготовленої продукції у натуральному виразі;

Сз.о — змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

Сп — постійні витрати за розрахунковий період, грн.

Така залежність загальних витрат від обсягу виробництва ґрунтується на припущенні, що всі витрати чітко поділяються на постійні та змінні, а останні є тільки пропорційними. Проте в реальних умовах виробництва подібне буває рідко. Деякі змінні витрати не мають пропорційної залежності від обсягу продукції, вони можуть змінюватись як дегресивно (витрати на допоміжні матеріали для обслуговування машин, енергію для приведення їх у дію та ін.), так і прогресивно (витрати на рекламу, оплату праці в деяких випадках тощо). Отже, функція витрат (7.12) виражає певні ідеальні умови їх формування. У кожній конкретній ситуації обчислення на її основі є приблизними, але вважаються достатніми для аналізу витрат. Підвищення точності зазначеної функції потребувало б уведення у її склад додаткових змінних факторів впливу на рівень витрат, а це ускладнило б модель і зробило б її малопридатною для практичного користування.

Для обчислення планових витрат за кошторисом на фактичний обсяг виробництва формулу (7.12) треба модифікувати з урахуванням того, що в кошторисі змінні витрати подані на весь плановий обсяг виробництва в абсолютній сумі. Для їх перерахунку на фактичний обсяг продукції треба планові змінні витрати помножити на індекс виконання плану з обсягу виробництва, тобто

При оцінці роботи підрозділів за показником витрат такі перерахунки здійснюються по кожній статті кошторису і по кошторису в цілому. У результаті виявляються відхилення фактичних витрат від планових. Розглянемо цей аналітичний процес за даними табл. 7.4, взявши до уваги, що завдання з виробничої програми цех виконав на 101,45% (Іпл = 1,0145).

Планові витрати на фактичний обсяг продукції обчислені в табл. 7.4 за формулою (7.13). Відповідно їх суми становлять:

витрати на матеріали — 18720 • 1,0145 + 0 = 18991 грн.;

витрати на куповані вироби і напівфабрикати —

13300 • 1,0145 + 0 = 13493 грн. і т. д. по всіх статтях змінних витрат.

Загальновиробничі витрати містять як змінні, так і постійні витрати. До змінних належить істотна частка витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування. Витрати на організацію й управління виробництвом, як правило, постійні. Отже, планова сума цієї статті коригується на фактичний обсяг виробництва так:

6350*1,0145+(22065-6350)=22157 грн.

планові витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування на фактичний обсяг виробництва в складі загальновиробничих витрат становлять:

6350*1,0145+(14005-6350)=14097грн.

Порівняння фактичних витрат з плановими, обчисленими на фактичний обсяг продукції, показує результат діяльності підрозділу за цим критерієм. Як бачимо, понадпланова економія витрат за трьома статтями становить 1602 грн. (891 + 59 + 652). Водночас є перевитрати ресурсів на суму 50 грн. (30 + 15 + 5) і втрати від браку на 130 грн. Загальна економія становить 1422 грн., тобто 2% (1422*100/71903)