Система національних рахунків (2001)
3.5. Рахунки
Рахунки можуть бути побудовані для інституційних одиниць та секторів, операцій, інших країн світу (зовнішні операції), активів і пасивів, закладів та галузей, продуктів, економіки країни в цілому.
Стосовно одиниць (інституційні одиниці, заклади) або груп одиниць (інституційні сектори і як їх продовження інші країни світу й галузі) у різних субрахунках фіксуються операції та інші потоки, які пов’язані з певним конкретним аспектом економічного життя (наприклад з виробництвом). Така сукупність операцій автоматично не балансується: підсумкові суми, зафіксовані як дебіторська і кредиторська заборгованість, є, як правило, різними. Отже, треба запроваджувати балансуючу статтю. Балансуючої статті потребують також підсумки за активами і за зобов’язаннями інституційної одиниці або сектору. Балансуючі статті є важливими показниками економічної діяльності. На рівні всієї економіки вони створюють такі агреговані показники, як ВВП, національний дохід.
Перш ніж розпочати детальний розгляд рахунків, не завадить розглянути побудову центральної структури Системи.
Вона складається з такого:
інтегровані економічні рахунки, в яких подано повну сукупність рахунків інституційних секторів та інших країн світу разом з рахунками для грошових та інших нагромаджувальних операцій, а також з рахунками для активів і пасивів;
2) таблиця ресурсів та їх використання, в якій інтегровано рахунки галузей відповідно до виду економічної діяльності і рахунки операцій з товарами та послугами відповідно до виду продукту;
3) тривимірний аналіз фінансових операцій і запасів фінансових активів і пасивів, в яких безпосередньо відображено відносини між секторами («від кого — кому?»);
4) функціональний аналіз операцій інституційних секторів на відповідність цілям їхньої діяльності;
5) таблиці населення й зайнятості.
Інтегровані економічні рахунки та їх компоненти. Інтегровані економічні рахунки дають загальну картину економіки країни. Табл. 3.3 показує, що розміщені в колонках інтегровані економічні рахунки включають рахунки інституційних секторів (з обох боків виділяється, зрозуміло, колонка для кожного сектору, яку тут не показано). Ці рахунки розподілено на три підгрупи: 1) для поточних рахунків, 2) для рахунків нагромадження і 3) для балансів активів та пасивів. У поточних рахунках фіксується виробництво, розподіл і перерозподіл доходу. Вони показують, як наявний капітал використовується для кінцевого споживання. Закінчуються вони нагромадженням.
У рахунках нагромадження фіксуються всі зміни в активах і пасивах, а отже, всі зміни в різниці між активами та пасивами (зміни у власному капіталі), що відбулись за даний період. У балансах фіксуються запаси активів і пасивів і різниця між ними, які існують на початку і в кінці облікового періоду. Виокремлюється також колонка для інших країн світу.
Центральна колонка включає операції, балансуючі статті, активи й пасиви, що їх розміщено відповідно до структури рахунків, про яку говорилося раніше. Існує єдиний баланс для всіх операцій з товарами та послугами, а не для кожної з них. Тому рахункам товарів та послуг відповідає спеціальна колонка. У цій колонці відображено кожну операцію з товарами та послугами (виробництво, кінцеве виробництво та ін.), що її зафіксовано в рахунках інституційних секторів.
Інтегровані економічні рахунки включають також колонку для суми інституційних секторів (резидентів), тобто для всієї економіки в цілому. У такий спосіб набувають наочності агреговані показники для всієї економіки.
Тепер перейдемо до детального ознайомлення з елементами, які показано разом в інтегрованих економічних рахунках. Оскільки це досить складна річ, настійно радимо уважно вивчити таблицю 3.4, яка включає зведений опис рахунків.
Структура обліку єдина в усій Системі. Вона використовується щодо всіх інституційних одиниць, підсекторів, секторів та економіки в цілому. Однак певні рахунки та операції можуть виступати в ролі ресурсів для деяких секторів і способів використання для інших.
Для того, щоб зробити рахунки зрозумілими, необхідно включити цілу низку операцій. Це робиться з допомогою використання фактичної класифікації операцій в Системі на рівні деталізації, достатньої для повного розуміння рахунків.
Балансуючі статті можуть бути дані у валовому або чистому вираженні, різниця між цими двома значеннями становитиме споживання капіталу. Чисті балансуючі статті є більш значущими концептуально. Однак широко використовуються валові поняття, інакше кажучи, валові агреговані показники, при цьому валові показники часто можна оцінити з більшою легкістю, точністю та швидкістю, ніж чисті показники. У рахунках припускається подвійне відображення балансуючих статей.
Простежимо взаємозв’язок між рахунками.
Поточні рахунки стосуються виробництва, розподілу й використання доходу. Рахунки нагромадження охоплюють зміни в активах і пасивах та зміни у власному капіталі (для будь-якої інституційної одиниці або груп одиниць — різницю між її активами та зобов’язаннями). Баланси являють собою запаси активів і пасивів та власний капітал.
Рахунки нагромадження показують всі зміни між двома балансами. Навіть якщо баланси й не складаються, чітке розуміння концептуального взаємозв’язку між рахунками нагромадження та балансами є необхідним для правильної розробки самих рахунків нагромадження.
Фіксування операції як поточних ресурсів означає збільшення суми економічної вартості, яку має в наявності інституційна одиниця або сектор; і, навпаки, операція, що фіксується як поточне використання, означає зменшення цієї суми економічної вартості.
Різниця між підсумковою сумою та загальною сумою поточних ресурсів (нагромадження) визначає на даний період зміну власного капіталу в результаті поточних операцій.
Розглянемо детальніше основні рахунки і покажемо їхні взаємозв’язки через головні показники СНР.
Рахунки поточних операцій. Почнемо з рахунка виробництва (табл. 3.5). У ресурсах рахунка виробництва як надходження відображається випуск продукції, а як використання — проміжне споживання і валова додана вартість (для економіки в цілому — валовий внутрішній продукт), що відповідає вихідним потокам рахунка виробництва. Валова додана вартість є балансуючою статтею рахунка. Вихідні потоки рахунка виробництва є вхідними для інших рахунків: проміжне споживання є вхідним потоком рахунка товарів і послуг, а валова додана вартість — вхідним потоком рахунка утворення доходів.
Розглянемо методологію розрахунку показників цього рахунка.
Величині валової доданої вартості (додана вартість, брутто) дорівнює:
B.lg = P.1 – P.2.
Рахунок виробництва будується для всіх інституційних секторів.
Процеси первинного розподілу доходу відображаються в рахунку утворення доходів (табл. 3.4) та в рахунку розподілу первинного доходу.
Ресурсами рахунка утворення доходів є балансуюча стаття рахунка виробництва — валова додана вартість. Ресурси використовуються на оплату праці робітників, податки на виробництво (включаючи податки на продукти та імпорт) а також на створення прибутку (змішаний дохід).
Прибуток та аналогічні доходи/змішаний дохід є балансуючою статтею рахунка утворення доходів і може обчислюватися як на «чистій», так і на «валовій» основах.
Валову додану вартість подамо за допомогою рівняння:
В.1 = D.1 + D.2 – D.3 + B.2/B.3.
Змішаний дохід визначається тоді, коли оплату праці робітників і прибуток неможливо відокремити одне від одного. Отже, валова додана вартість — це сукупність усіх факторних доходів.
Ті процеси первинного розподілу доходів, які не знайшли відображення в рахунку утворення доходів, відображаються в рахунку розподілу первинного доходу (табл. 3.7).
Показники використання попереднього рахунка утворення доходів є ресурсами рахунка розподілу первинних доходів. Ресурсом рахунка розподілу первинних доходів також є одержувані від інших інституційних секторів доходи від власності. У лівій частині рахунка в напрямах використання відображаються: доходи від власності та балансуюча стаття рахунка — сальдо первинних доходів (може бути на валовій та чистій основі).
B.5 = В.1 + D.4r + D.4u,
де D.4r, D.4u — відповідно, одержані та сплачені доходи від власності.
Доходи від власності створюються завдяки праву володіння активами за умови їх тимчасової передачі іншим інституційним одиницям. Усі первинні доходи, з урахуванням сальдо факторних доходів і доходів від власності, одержаних з-за кордону і переданих за кордон, уможливлюють перехід показника національного доходу.
Процес вторинного розподілу доходів характеризується в рахунку вторинного розподілу доходів (табл. 3.8).
Цей рахунок охоплює перерозподіл доходів через поточні трансферти в грошовий формі як усередині країни, так і з «іншим світом», що дає змогу поділити процес перерозподілу на 2 частини: трансферти в грошовій та натуральній формах.
Ресурсами рахунка вторинного розподілу доходів є балансуюча стаття «Сальдо первинних доходів» рахунка розподілу первинного доходу, а також усі види одержуваних трансфертів у грошовий формі. Ці трансферти розміщено також у графі «використання», оскільки для одних секторів вони відносяться до ресурсів, а для інших — до використання. Балансуючою статтею рахунка вторинного розподілу доходів є наявний дохід.
Наявний дохід може або безпосередньо використовуватися або попередньо коригуватися з урахуванням трансфертів соціального характеру в натурі. В останньому разі наявний дохід надходить як ресурси в рахунок перерозподілу доходів у натуральній формі. Це вже третинний розподіл доходів за допомогою уряду. Він характеризується за допомогою рахунка перерозподілу доходів у натуральній формі (табл. 3.9).
Крім наявного доходу, в ресурсах цього рахунка є трансферти соціального характеру в натурі, що їх одержують домашні господарства.
Рахунок перерозподілу доходів у натуральній формі стосується тільки трьох секторів: уряду, домашніх господарств та некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства через соціальні трансферти в натуральній формі. Для домашніх господарств такі соціальні трансферти розміщено в ресурсах, а для уряду — у використанні.
Балансуючою статтею рахунка перерозподілу доходів у натуральній формі є скоригований наявний дохід, якій можна розрахувати так:
B.7 = B.6 +D.63r – D.63u,
де D.63r — трансферти соціального характеру в натурі, що надходять до домашніх господарств; D.63u — трансферти соціального характеру в натурі, що передаються домашніми господарствами.
Цей рахунок дає змогу чіткіше характеризувати роль уряду, повніше вимірювати доходи домашніх господарств, легше робити міжнародні зіставлення.
Наявний дохід і скоригований наявний дохід можуть використовуватися або на споживання, або на заощадження. Це відображається в рахунку використання наявного доходу і в рахунку використання скоригованого наявного доходу (табл. 3.10 і 3.11).
Балансуючою статтею обох рахунків є заощадження. Тому обидва рахунки мають однаковий підсумок:
B.8 = B.7 – P.4 = B.6 – P.3.
Показник «Заощадження» завершує групу рахунків поточних операцій.
У СНР кінцеве споживання здійснюється урядом, домашніми господарствами, а також некомерційними організаціями, які обслуговують домашні господарства. Крім того, в СНР враховуються відносини між домашніми господарствами та пенсійними фондами через відповідну поправку (D.8).
Рахунки нагромадження. Рахунки нагромадження охоплюють усі зміни активів, пасивів та їх різницю — зміни чистої вартості капіталу. З лівого боку цих рахунків є графа під назвою «зміни в активах», де фіксуються всі зміни в активах як позитивні, так і негативні. З правого — графа «Зміни в пасивах і чистій вартості капіталу», де відбиваються всі зміни в пасивах(+ –) та чистій вартості капіталу. Заощадження є вхідним показником рахунків нагромадження, бо це балансуюча стаття за рахунками поточних операцій.
Рахунки нагромадження складаються з двох груп. Перша група включає рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок, де джерелом змін чистої вартості капіталу є заощадження та добровільні трансферти багатства. Друга група рахунків нагромадження складається з рахунків інших змін в обсягу активів та рахунку переоцінки. Ці рахунки відображають такі фактори, як відкриття та вичерпання ресурсів корисних копалин, знищення активів унаслідок війн, землетрусів тощо, змін у рівні та структурі цін, які впливають на активи.
Рахунок операцій з капіталом (табл. 3.12) відображає зміни в активах, пасивах і чистій вартості капіталу в розрізі кожного сектору та економіки в цілому. Заощадження є одним з факторів, який впливає на зміну чистої вартості капіталу, що й відображається в рахунку операцій з капіталом.
Стаття «Зміни чистої вартості капіталу за рахунок заощаджень і капітальних трансфертів» не є балансуючою, а тільки підсумком правого боку рахунка.
Рахунок операцій з капіталом дає змогу виявити чисті кредити, або чисті борги, зміни чистої вартості капіталу за рахунок заощадження й чистих капітальних трансфертів.
Чисті кредити, або чисті борги, визначимо в такий спосіб:
B.9 = B.8 + D.9(+) – D.9(–) – P.52 – P.51 + K.1 – P.53 + К.2 = = В.10.1 – P.52 – P.51 + K.1 – P.53 + К.2.
Фінансовий рахунок (табл. 3.13) відображає збільшення фінансових активів і зміну фінансових зобов’язань. Унаслідок руху всіх фінансових потоків відбувається взаємне погашення фінансових зобов’язань, після чого залишаються тільки ті фінансові засоби, які не були спрямовані ні на кінцеве споживання, ні на інвестиції. Отже, чисті кредити (чисті борги) можна визначити також і за фінансовим рахунком як перевищення величини створених фінансових активів над усі прийняті фінансові зобов’язання.
Зміни чистої вартості капіталу можуть відбуватися під впливом заощаджень або чистих капітальних трансфертів, відкриття або виснаження родовищ корисних копалин, руйнування активів внаслідок стихійних лих, їх некомпенсованих конфіскацій, які фіксуються в рахунку інших змін в обсязі активів (табл. 3.14), переоцінки активів, яка пов’язана із зміною цін та характеризується в рахунку переоцінки (табл. 3.15). Цей рахунок бере до уваги також і зміни класифікації та структури, що впливають на зміну чистої вартості капіталу.
Балансуючою статтею рахунка інших змін обсягу активів є зміна чистої вартості капіталу в результаті інших змін в обсязі активів. Цю статтю розміщено на правому боці рахунка.
Рахунок переоцінки відображає холдинговий прибуток або збиток унаслідок зміни вартості капіталу, обумовленої зміною цін різних активів та пасивів за певний період. На лівому боці рахунка відображуються операції з активами, а на правому — з пасивами. Позитивна переоцінка фінансових пасивів дає номінальний холдинговий збиток, а негативна — прибуток. Балансуючою статтею рахунка переоцінки є зміни чистої вартості капіталу, обумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком.
Рахунок переоцінки підрозділяється на два субрахунки: субрахунок нейтрального холдингового прибутку/збитку (табл. 3.16) та субрахунок реального холдингового прибутку/збитку (табл. 3.17).
Субрахунок нейтрального холдингового прибутку/збитку відображає переоцінку активів і пасивів у тій пропорції, яка відповідає зміні загального рівня цін за минулий період. Це робиться множенням індексу загального рівня цін за певний період на первинну вартість усіх активів та пасивів. Отриманій показник називають нейтральним холдинговим прибутком (–) чи збитком (+), бо переоцінка активів та пасивів робиться в однакової пропорції. Балансуючою статтею рахунка є зміни чистої вартості капіталу, обумовлені нейтральним холдинговим прибутком/збитком.
Рахунок реального холдингового прибутку/збитку показує різницю між номінальним та нейтральним холдинговим прибутком/збитком, яка називається реальним холдинговим прибутком/збитком. Якщо, наприклад, ліворуч в активах номінальний холдинговий прибуток/збиток перевищує нейтральний, тоді ми маємо реальний холдинговий прибуток, оскільки в середньому фактичні ціни активів зросли більше ніж загальний рівень цін. Балансуючою статтею рахунка реального холдингового прибутку/збитку є зміни чистої вартості капіталу, ним зумовлені.
Отже, рахунок реального холдингового прибутку/збитку відображає зміну відносних цін, спричинену більшою чи меншою зміною цін окремих видів активів порівняно зі зміною загального рівня цін.
Баланси активів та пасивів. Особливий тип рахунків у СНР — баланси. Вони відображають наявність у країні або в певному секторі активів, пасивів, а також чистої вартості капіталу в момент складання балансу. Ліворуч показують активи, а праворуч — пасиви й чисту вартість капіталу. У СНР є три самостійні баланси: початковий баланс активів та пасивів; зміни в балансі активів та пасивів; кінцевий баланс активів та пасивів.
Початковий баланс активів та пасивів (табл. 3.18) — це сукупність усіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу кожного сектору, а також усієї країни в цінах на початок обчислюваного періоду. Балансуючою статтею є чиста вартість капіталу — різниця між активами та пасивами, яка дорівнює поточній вартості запасів економічних цінностей, якими володіє сектор чи окрема одиниця.
Підсумок усіх змін в активах, пасивах і чистій вартості капіталу, які сталися за звітний період в кожному секторі окремо і в країні в цілому, підбивається в балансі «Зміни в балансі активів та пасивів» (табл. 3.19).
Він відображає зміну всіх нефінансових і фінансових активів за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів, а також у результаті інших змін в обсязі активів, обумовлених номінальним холдинговим прибутком/збитком.
Ці два баланси уможливлюють побудову кінцевого балансу активів та пасивів (табл. 3.20).
На відміну від початкового балансу активів та пасивів кінцевий баланс активів та пасивів являє собою сукупність усіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу в кожному секторі окремо і в країні в цілому на кінець обчислюваного періоду. Активи, пасиви і чиста вартість капіталу на кінець обчислюваного періоду дорівнюють величині активів, пасивів і чистої вартості капіталу на початку обчислюваного періоду плюс зміни в активах, пасивах і чистій вартості капіталу, які сталися за минулий період.
Баланси активів та пасивів показують відносини між заощадженнями та чистою вартістю капіталу. Заощадження (нетто) дорівнюють змінам у чистій вартості капіталу мінус капітальні трансферти, інші зміни обсягу активів та вплив номінального холдингового прибутку/збитку.
Рахунки операцій. Рахунки операцій в СНР є умовними чи перевірочними тому, що вони не показують відносин між секторами, а тільки підбивають суму даних за певними операціями, які можна знайти в рахунках різних секторів чи галузей.
Підсумкові дані з ресурсів та використання рахунків операцій балансуються за визначенням і тому балансуючої статті в них немає.
Особливе значення серед рахунків операцій, та і щодо СНР у цілому, має рахунок товарів та послуг. Тому йому надано окремий код — рахунок 0. Щодо рахунків інших операцій, то вони можуть позначатися в СНР кодом відповідної операції.
Рахунок товарів та послуг характеризує загальні ресурси продуктів та послуг щодо економіки в цілому, а також напрямки використання цих ресурсів. Він є своєрідною зведеною характеристикою СНР. Рахунок товарів та послуг збалансовано тільки на загальному рівні, але не за кожним видом операцій.
Особливістю цього рахунка є те, що ресурси розміщено ліворуч, а використання — праворуч.
Схема рахунка товарів та послуг має такий вигляд (табл. 3.21).
Отже, на одному боці рахунка реєструються всі ресурси продуктів та послуг (валовий випуск та імпорт ), а на другому — відображається використання ресурсів на різні потреби.
Дані рахунка товарів та послуг дають змогу розрахувати ВВП двома методами: методом кінцевого споживання та виробничим методом. ВВП, розрахований методом кінцевого споживання, дорівнює сумі всіх статей кінцевого використання мінус імпорт, тобто сума кінцевого споживання, валового нагромадження, зміни в запасах матеріальних оборотних засобів, придбання мінус вибуття цінностей, експорту мінус імпорт. ВВП, розрахований виробничим методом, дорівнює різниці між валовим випуском та проміжним споживанням плюс чисті податки на продукти. У схемі рахунка передбачається, що валовий випуск оцінено в основних цінах.
Рахунок «іншого світу» (рахунок зовнішніх операцій). Операції між інституційними одиницями-резидентами і одиницями-нерезидентами, які відносять до операцій з іншими країнами світу, реєструють на відповідних рахунках. Крім цього, в рахунках «іншого світу» окремо характеризують зміну активів, пасивів та чистої вартості капіталу, пов’язаних із зовнішніми операціями (в основному з фінансовими активами та пасивами).
СНР є закритою в тому розумінні, що реєструє два «кінці» кожної операції, тобто кожна операція проходить як «використання» в одних рахунках і як «ресурси» в інших.
У СНР поняття «інший світ» відіграє, роль аналогічну інституційному сектору без будь-яких характерних функцій і ресурсів. Воно має на увазі резидентів інших країн у тій мірі, в якій вони зайняті операціями з резидентами даної країни.
Рахунок «інший світ» формально завершує СНР і показує, які саме зовнішні зв’язки забезпечили збалансованість доходів та витрат в країні. Потоки зовнішніх операцій реєструються також у торговому та платіжному балансах.
Специфічною особливістю рахунка «інший світ» є те, що коли для самої країни певний показник відносять до ресурсу, то для іншого світу його записують у використання. Те саме стосується балансуючих статей. Якщо вони мають позитивне значення, то це добре для іншого світу, але є дефіцитом для країни.
У рахунку зовнішніх операцій з товарами та послугами (табл. 3.22) на боці ресурсів розміщують імпорт товарів та послуг, а на боці використання — їх експорт. Балансуючою статтею є сальдо зовнішніх операцій з товарами та послугами. Якщо воно має позитивне значення, то це показує на активне сальдо для іншого світу і дефіцит для певної країни.
Рахунок зовнішніх первинних доходів та поточних трансфертів (табл. 3.23) є симетричним — у ресурсах та використанні подаються однакові показники: оплата праці робітників; податки за відрахуванням субсидій на виробництво та імпорт; доходи від власності; поточні податки на дохід, багатство та ін.; відрахування на соціальне страхування та соціальні допомоги; інші види поточних трансфертів; поправка на зміну чистої вартості засобів домашніх господарств у пенсійних фондах. Балансуючою статтею є сальдо поточних зовнішніх операцій, аналогічне показнику заощадження для інституційних секторів.
Рахунок зовнішніх операцій з нагромадження. Рахунки зовнішніх операцій з нагромадження стосуються, як було раніше зазначено, тільки фінансових операцій тому, що для нефінансових активів нерезидентів завжди створюються умовні інституційні одиниці на економічній території відповідної країни. Тому ці рахунки (табл. 3.24—3.27) мають певні відмінності проти аналогічних рахунків для інституційних секторів.
V. Рахунок зовнішніх активів та пасивів. У блоці рахунків (табл. 3.28—3.30) визначаються зовнішнє фінансове становище країни на початок звітного періоду (фінансові активи, фінансові пасиви й чиста вартість капіталу по відношенню до інших країн) та його зміна протягом періоду (зміна зовнішніх активів, фінансових пасивів і чистої вартості капіталу), а також зовнішнє фінансове становище країни на кінець звітного періоду (зовнішні фінансові активи, фінансові пасиви й чиста вартість капіталу).
