Система національних рахунків (2001)

Потреба в порівнянній економічній інформації, що відбиває рівні і тенденції розвитку, структуру і пропорції національних економік, рівень життя населення, постала давно, але стала нагальною за умов інтенсивного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. Нині результати міжнародних зіставлень широко використовуються міжнародними організаціями (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР, ЄЕС тощо), національними державними органами і неурядовими організаціями різних країн, а також окремими вченими для аналітичних і практичних робіт.

Порівняння показників у вартісній формі почалося з праць «політичних арифметиків» (друга половина XVIII ст.), зокрема В. Петті, М. Кінга. В. Петті, порівнюючи потенціали Великобританії, Голландії, Франції, висновував, що Голландія і Франція розвивалися швидше за Англію. М. Кінг обчислював компоненти прибутку і витрат в Англії, Франції і Голландії в єдиній валюті (у фунтах стерлінгів). У Росії (перша половина XIX ст.) статистичними порівняннями з іншими європейськими країнами займався Д. О. Мілютін та інші економісти.

У середині XIX ст. було створене міжнародне об’єднання статистиків (перший міжнародний статистичний конгрес у Брюсселі відбувся в 1853 р. з ініціативи А. Кетле), 1885 року постав Міжнародний статистичний інститут, головною метою якого було одержання «порівнянних матеріалів для різних країн». У другій половині XIX ст. почалося проведення докладних міжнародних порівнянь (Л. Леві, М. Мелхолл). Наприкінці XIX ст. М. Мелхолл опублікував праці «Розвиток світової економіки» і «Баланс світового господарства», з порівнянними даними про національний дохід різних країн у перерахунку на одну валюту (фунти стерлінгів). За підрахунками М. Мелхолла наприкінці XIX ст. найвищий прибуток на душу населення мала Австралія, на другому місці стояли США, на третьому — Англія.

Л. Леві і М. Мелхолл перераховували економічні показники окремих країн за допомогою офіційних валютних курсів. Із середини XX ст. набув поширення метод порівнювання національного доходу різних країн за допомогою «споживчого кошика» та «робочих пайків» (К. Джині, С. Г. Струмилін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» — це набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925—1934 рр. Цей набір товарів оцінювався у валютах відповідних країн, і в такий спосіб одержували показник національного доходу в доларах США. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЄЕС (нині ОЕСР — Організація економічного співробітництва і розвитку), ООН, РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги, що функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводити, починаючи з 50-х рр. ХХ ст. До цього міжнародні порівняння зведених показників і розробка методології національного обліку розвивалися паралельно.

Важливим етапом розвитку методології міжнародних зіставлень показників СНР стала публікація 1954 року в Парижі праці М. Джильберта і І. Кревіса «Міжнародні порівняння національного продукту і купівельної сили валют», що підсумовувала результати досліджень, виконаних у рамках ОЄЕС.

Порівнювання охоплювали США і вісім західноєвропейських країн: Англію, Бельгію, Голландію, Данію, Італію, Норвегію, Францію і ФРН. Засадною основою порівнянь стали двосторонні порівняння між кожною західноєвропейською країною і США за 1950 р. У цій, нині вже класичній праці вперше широко був застосований індексний метод розрахунку купівельної спроможності (сили) валют, тобто реального співвідношення цін на товари та послуги представників.

Порівнювання робилися за показником валового національного продукту. Для цього Джильберт і Кревіс названий показник подали у вигляді суми споживчих витрат на товари і послуги, валових капіталовкладень (включаючи зміни запасів матеріальних оборотних коштів), поточних державних витрат (як цивільних, так і військових). За групами споживання і капіталоутворення було підібрано по 150 товарів (послуг)-представників. Товари (послуги)-представники підрозділялися на ідентичні, аналогічні й унікальні; особлива увага зверталася на коригування цін у зв’язку з якісними розходженнями між функціонально аналогічними товарами і послугами, що їх виробляли різні країни.

Індекси цін обчислювалися як за структурою США, так і за структурою відповідної країни. Зрозуміло, що отримані два співвідношення не збігалися між собою, як не збігаються індекси Пааше (ваги звітного періоду) і Ласпейреса (ваги базисного періоду). Тому було знайдено середньогеометричні з цих співвідношень — типу індексів Фішера. Результати розрахунків, крім того, показали неприйнятність використання в міжнародних порівняннях вартісних показників валютних курсів, що, як правило, призводило до істотного спотворення даних щодо рівнів ВНП у розрахунку на душу населення в різних європейських країнах і в США (табл. 7.1).

Процес міжнародних порівнянь, як і міжнародна статистика в цілому, значно пожвавився з виникненням ООН. З 1963 р. почалися регулярні публікації показників національного доходу різних країн, перерахованих у єдину валюту за одним із різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.).

На початку 70-х років Статистична комісія ООН разом із Пенсільванським університетом (США) під керівництвом І. Кревіса виконала роботу з розгорнутого зіставленням валового національного продукту десятьох країн за 1967 і 1970 рр. (США, Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Японія, Індія, Колумбія, Кенія, Угорщина). Методологія прямих зіставлень за розрахунками реального співвідношення цін практично не відрізнялася від методології, використаної М. Джильбертом і І. Кревісом у згадуваній праці 1954 р. Проте нині не тільки було уточнено парні порівняння, а й проведено експериментальні багатобічні зіставлення [методи Гірі, Уолша, ЕКШ (Елтете, Кевеш, Шульц), Ван Ізерена].

За проведення багатобічних зіставлень ускладнюється завдання одержання результатів (індексів), що були б суворо погоджені між собою, тобто відповідали б визначеним вимогам. Невиконання цих вимог може призвести до появи суперечностей в отриманих результатах.

У спеціальній літературі дається детальна характеристика вимог до міжнародних індексів (більшість цих вимог у рівній мірі стосується як індексів багатобічних зіставлень, так і індексів прямих парних порівнянь). Їх п’ять.

I. Відповідність результатів. Ця вимога означає, що на результати порівняння мають впливати ціни, кількості і ваги лише тих країн, що порівнюються. Ця умова виконується тільки за прямих парних порівнянь. Так, наприклад, порівнюючи ВВП Польщі і України необхідно користуватися цінами або Польщі, або України, або середніми цінами цих двох країн. Усі багатобічні зіставлення відповідають умові лише певною мірою, оскільки вони ґрунтуються на використанні інформації з усіх країн, що порівнюються.

II. Незалежність від вибраної базової країни (інваріантість індексів), тобто кінцеві результати порівняння не повинні залежати від того, яку країну взято за базу порівняння. Базова країна має бути не більше ніж початком відліку. За використання методів, що не забезпечують інваріантості індексів, результати зіставлення в значній мірі залежатимуть від вибору базової країни. Математично цю вимогу можна записати в такий спосіб: Іa/d • Id/a = 1, тобто добуток індексу, що виражає співвідношення показників країни а до країни d, і індексу, що виражає співвідношення показників країни d до країни а, має дорівнювати 1.

III. Транзитивність (переведення індексів) означає логічне взаємоузгодження індексів, що виключає суперечливі результати. Математично ця вимога виражається так: результати прямого зіставлення (країни «а» і «b») мають дорівнювати результатам зіставлення через треті країни (країни «а» і «с»; країни «с» і «b»). Вимогу транзитивності можна записати так:

Іа/в = Іа/d / Ів/d,

де Іа/в — індекс прямого зіставлення показників країн «а» і «b»,

Іа/d — індекс прямого зіставлення показників країн «а» і «d»,

Iв/d — індекс прямого зіставлення показників країн «b» і «d».

Вимога транзитивності є дуже важливою для багатобічних порівнянь, оскільки індекси, обчислені для певної групи країн, мають бути взаємоузгоджені і не давати суперечливих відповідей.

IV. Внутрішня узгодженість індексів. Це означає, що індекси для показника в цілому мають бути погоджені з індексами для його компонентів (частин). Ця вимога відповідає вимозі адитивності, коли обсяг показника повинен дорівнювати сумі обсягів його елементів (складових).

V. Вимога незалежності індексів від вибраної системи одиниць вимірювання. Зрозуміло, що результати порівняння мають бути однаковими, незалежно від того, одиницями виміру якої країни при цьому користуються (важливо тільки, щоб за порівняння використовувалася якась одна система виміру).

Багатобічні міжнародні зіставлення тривалий час мали експериментальний характер. Парні міжнародні зіставлення є значно більш поширеними. Що стосується описаних вище вимог, то вітчизняні фахівці з міжнародних зіставлень звертають увагу на недоцільність їхнього протиставлення економічному змісту формули індексів. Питання про конкретні вимоги до індексів вирішується залежно від того, яким аспектам аналізу віддається перевага, для розв’язання яких саме задач економічної статистики будуть використані результати розрахунків.

На дальших етапах розвитку процесів міжнародних зіставлень поширювалося коло учасників, удосконалювалися методика й організація роботи. Вимірювання за регіональним принципом уперше були проведені 1975 р., коли для кожного регіону було визначено країну — еталон порівнянь (наприклад, у Європі цю роль виконує Австрія).

У 80-ті рр. почав формуватися розгалужений комплекс робіт з міжнародних порівнянь, що включав:

створення мережі з майже 60 країн для проведення порівнянь у повному масштабі кожні 5 років;

проведення скорочених порівнянь спрощеними методами;

екстраполяцію порівнянних даних на проміжні роки п’ятирічного циклу;

проведення досліджень з удосконалення методології міжнародних порівнянь.

У 90-ті рр. сформувалося багато міжнародних програм з таких порівнянь (зіставлень). Програма міжнародних зіставлень ООН (ПМЗ ООН) — нині реалізується VII її фаза — є загальновизнаним світовим статистичним стандартом у галузі міжнародних зіставлень. В одній із регіональних програм — Європейській програмі зіставлень (ЄПЗ) — бере участь і Україна. До 1991 р. міжнародні зіставлення щодо колишніх соціалістичних країн проводилися в рамках Ради економічної взаємодопомоги. З 1994—1995 рр. міжнародні зіставлення щодо країн СНД здійснюються в тісній взаємодії національних статистичних служб і Міждержавного Статкомітету країн СНД.