Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах (2003)

Необоротні активи під час їхнього перебування та експлуатації в установі зазнають зносу. Знос являє собою комплексний показник, що відбиває ступінь умовного оцінювання та фізичного спрацювання довгострокових активів суб’єкта господарювання. Облік зносу необоротних активів як одна з невід’ємних складових обліку неодмінно потребує організації.

Організація обліку зносу необоротних активів передбачає:

визначення нормативної бази;

розробку класифікаційних груп зносу та їх значення;

вибір носіїв інформації.

До нормативних документів, що регламентують порядок обліку зносу, належать:

Інструкція з обліку основних засобів та необоротних активів бюджетних установ, затверджена Наказом Державного казначейства від 17.07.2000 № 64;

Інструкція зі складання типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, затверджена спільним Наказом Головного управління Державного казначейства України та Державного комітету статистики України від 2.12.97 № 125/70.

Відповідно до зазначених документів на більшість необоротних активів бюджетних установ здійснюється нарахування зносу. При цьому поділ необоротних активів на ті, які з погляду бухгалтерського обліку підлягають зносу, і ті, на які знос не нараховується, потребує подальшої деталізації — розбиття на групи, що утворюються за відсотковими ставками нарахування зносу.

Розробка класифікаційних груп зносу потребує деталізації за кожною зі складових групи. Для установ, де бухгалтерський облік ведеться без застосування комп’ютерної техніки, це завдання є першочерговим у сфері організації обліку зносу необоротних активів (рис. 5.4).

Відбиваючи знос необоротних активів, використовують відомість нарахування зносу на основні засоби ф. 0З-12 (бюджет) —обліковий реєстр, який крім загальних реквізитів щодо ідентифікації установи як суб’єкта господарювання містить такі графи для заповнення:

інвентарний номер необоротних активів;

номер субрахунка;

найменування необоротних активів;

первісна вартість;

річна норма зносу;

нараховано зносу (на початок року, за 200… рік, на кінець року).

Відомість нарахування зносу на основні засоби складається заздалегідь, за декілька днів до кінця календарного року. Знос нараховується в останній день грудня (у гривнях без копійок). Нарахований знос у розмірі 100% вартості необоротних активів, які придатні до подальшої експлуатації, не є підставою для їх списання.

Норма та сума зносу також фіксуються в картках ф. 0З-6 (бюджет) та 0З-8 (бюджет). Приймаючи на баланс необоротні активи, що були раніше у використанні, відбивають і суму зносу, що була нарахована попередньо. Загальну суму зносу відбивають у меморіальному ордері № 16, дані якого заносять у книгу «Журнал-Головна». Загальну схему документообігу унаочнює рис. 5.5.

Як уже зазначалося, результатом експлуатації основних засобів є, зокрема, фізичний знос. Досягнення певного ступеня зносу є підставою для ремонтних робіт. Організація обліку ремонтів основних засобів залежить від способу — підрядного чи господарського — здійснення ремонтних робіт. За підрядного способу ремонтних робіт організація обліку зводиться до візування договору на здійснення ремонтних робіт. Зважаючи на існуючу процедуру закупівлі робіт (зокрема й ремонтних) бюджетними установами через проведення тендерних торгів, головний бухгалтер як член тендерного комітету має звернути увагу на поданий у тендерній пропозиції порядок розрахунків, вартість робіт, якість матеріалів, що їх пропонується використовувати в ремонтних роботах, та терміни виконання робіт. Вибір оптимального варіанта забезпечить економію коштів, дотримання фінансової дисципліни та високу якість ремонтних робіт.

У разі госпрозрахункового способу робіт організація відповідного обліку полягає у складанні пооб’єктної дефектної відомості та загального кошторису ремонтних робіт, розробці номенклатури статей витрат із розшифруванням кожної з них, а також у виборі носіїв облікової інформації щодо обліку ремонту основних засобів.

Дефектну відомість складає відповідний спеціаліст за кожним об’єктом, подаючи в ній перелік конструкцій, деталей, вузлів, які підлягають заміні; перелік ремонтних робіт. Після затвердження керівником установи дефектні відомості передаються до планово-фінансового відділу, де на їх основі складається кошторис ремонтних робіт.

Номенклатуру витрат на ремонтні роботи визначає та розробляє установа за такими загальними елементами витрат:

заробітною платою;

матеріалами;

іншими прямими витратами;

накладними витратами.

Для обліку витрат на ремонтні роботи за кожним об’єктом відкривається багатографна картка, причому перелік статей витрат у ній має відповідати статтям витрат кошторису. Прийняття виконаного ремонту оформлюється Актом прийняття — здання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів.