Інформаційне забезпечення менеджменту (2002)

Термін «менеджмент» (management) визначається як наука про найраціональнішу систему організації та управління. З цим терміном пов’язують, з одного боку, організацію й управління колективом людей, з іншого — організацію й управління діяльністю соціально-економічного (господарчого) чи іншого об’єкта (підприємства, фірми, установи тощо) в цілому чи його окремої складової частини. Крім зазначеного, в літературі застосовуються також близькі за змістом терміни:

управління бізнесом (business managment), що означає управління діяльністю комерційних фірм тощо;

ділове адміністрування (business administration), що є синонімом управління бізнесом;

державне управління (public administration), що означає управління в державних органах будь-якого рівня.

Менеджмент як професія і галузь знань стає справді інтернаціональним і виконує функцію чи здійснює діяльність з управління людьми і процесами на будь-якому об’єкті. Менеджментом (як збірне від менеджерів) займається окрема категорія людей, соціальний прошарок тих, хто виконує управлінську роботу. Головною метою менеджменту в умовах ринкової економіки є одержання максимуму прибутку за рахунок застосування найраціональніших систем управління.

Менеджмент (управління) характеризують такі принципи, які є загальними для соціально-економічних об’єктів усіх сфер діяльності:

спрямованість дій суб’єкта управління на досягнення конкретної мети;

єдність мети, результату й засобів його досягнення;

комплексність процесу управління, до якого входять організація, планування, облік та аналіз, регулювання (вироблення, прийняття і здійснення управлінських рішень) і контроль;

єдність перспективного, поточного та оперативного планування при його оптимальності й безперервності;

контроль за рішеннями, що приймаються, як найважливіший фактор їх реалізації;

матеріальне і моральне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень як усього колективу, так і кожного працівника;

індивідуальний підхід до кожного працівника, що допоможе максимально використати його загальний потенціал;

зацікавленість кожного працівника в підвищенні своєї кваліфікації, постійному навчанні та опануванні новими знаннями й навичками у своїй діяльності;

орієнтація на здоровий психологічний клімат у колективі;

гнучкість організаційної структури управління, за допомогою якої можна виконувати всі управлінські завдання;

всебічне використання об’єктивної вірогідної інформації при виробленні та прийнятті управлінських рішень.

Основу менеджменту становить людський фактор, спрямований на знання суб’єктом управління своєї справи, вміння організувати особисту працю і працю свого колективу, зацікавленість у саморозвитку і творчій діяльності.

Менеджмент як процес є актом творчої діяльності людей і здійснюється із застосуванням предметів і знарядь праці.

Предметом праці в процесі управління є інформація, яка характеризує, з одного боку, стан і операції, що виконуються під час виробничо-господарської та іншої діяльності об’єкта управління, з другого — його зовнішнє середовище. Тому й предметною областю менеджменту є інформаційна система об’єкта, пов’язана з управлінням. Ця область є складовою частиною загальної інформаційної системи, яка є моделлю об’єкта управління і яка формується на ньому.

Знаряддя праці на сучасному рівні — це передусім електронні обчислювальні машини, інформаційна (периферійна та організаційна) техніка, об’єднана каналами (мережами) зв’язку, за допомогою яких вимірюють, збирають, реєструють, обробляють, аналізують, передають, зберігають і розмножують інформацію, яку потім використовують при виробленні та прийнятті управлінських рішень, а також при контролі виконання цих рішень.

Загальна логіка організації процесу управління полягає в тому, що насамперед ставиться мета, потім визначаються заходи для її досягнення, нарешті ставиться завдання (план), виконання якого й приведе до поставленої мети. Основними стадіями управлінської дії є аналіз інформації, вироблення, прийняття, втілення та контроль за виконанням рішень, які забезпечують нормальний хід процесів на керованому об’єкті за заздалегідь складеним планом, розробленим відповідно до поставленої мети.

Тож основною функцією менеджменту є вироблення й прийняття оптимальних управлінських рішень, а також організація і контроль за їх виконанням. А тому під прийняттям управлінського рішення розуміють будь-яке попередньо вироблене (в результаті аналізу релевантної інформації) цілеспрямоване рішення з метою впливу на стан, процеси та явища, які відбуваються на керованому об’єкті, для досягнення визначених результатів та контроль за виконанням прийнятого рішення. А управляти (в широкому розумінні), як зазначав видатний французький інженер-теоретик і практик з організації управління Анрі Файоль (1841—1925 рр.), означає за результатами обробки й аналізу релевантної інформації:

передбачати подальший хід подій і розробляти програму дій;

організовувати організм фірми — матеріальний і соціальний;

розпоряджатися (керувати), тобто приводити в дію персонал фірми;

погоджувати (координувати) дії і підсилювати складові елементи керованої системи;

контролювати, тобто спостерігати, щоб усе відбувалося так, як передбачено встановленими правилами і зробленими розпорядженнями.

У сучасній літературі стадії розпоряджатися (керувати) і погоджувати (координувати) об’єднані в одну — керувати.

Управління будь-яким соціально-економічним (господарським) об’єктом базується на ієрархії менеджерів різних рівнів, кожен з яких відповідає за свою ділянку, тобто зобов’язаний виконувати пропоновані завдання і забезпечувати їх задовільне завершення. Ці завдання, які визначаються, як правило, контрактом, у свою чергу формуються на засадах відповідальності (responsibility), підзвітності (accountability), повноважень (authority — право приймати рішення, використовувати ресурси об’єкта і спрямовувати зусилля співпрацівників на виконання поставлених завдань), які менеджер вищого рівня делегує (delegation, передає завдання і повноваження особі, котра приймає на себе відповідальність за їх виконання) менеджеру нижчого рівня.

Існують адміністративні повноваження (staff authority) — це форма повноважень, що передаються менеджерам з адміністративними — штатними — функціями; лінійні повноваження (line authority), що передаються менеджером вищого (середнього) рівня безпосередньо підпорядкованому (підлеглому), а також іншим підлеглим працівникам; паралельні повноваження (concurrent authority) — форма адміністративних повноважень, за якої персонал може накласти вето на рішення лінійного керівництва; функціональні повноваження (functionale authority) — форма адміністративних повноважень, за яких персонал може почати діяти за вказівками менедже- ра, але може також накласти на них вето в межах своєї компетенції.

На основі цих повноважень для кожної керівної посади розробляються, як правило, посадова інструкція (job destription) або кваліфікаційні вимоги (job specifications), де коротко перелічуються основні завдання, потрібні навички та вміння, посадові права й функціональні обов’язки, визначається міра відповідальності за прийняте чи неприйняте управлінське рішення.

В умовах комп’ютеризації, тобто коли діє система об’єктивного інформаційного забезпечення менеджменту, крім того, визначається: коли і про що потрібна тій чи іншій посадовій особі (кому) релевантна інформація для аналізу того чи іншого процесу чи явища, підготовки й прийняття конкретного управлінського рішення.

Отже, менеджмент, у свою чергу, тісно пов’язаний з інформатикою.